By У письмових джерелах IV – І тисячоліття до н. е. мегалітичні культові споруди, які мали виключно важливе значення, отримали назву «пупів землі». Вважалось, що вони знаходяться у точках перетину енергетичних потоків землі та неба і ніби з допомогою невидимої пуповини «підключаються» не лише до енергетики видимих космічних структур, але й до світу вищої невидимої духовної реальності. Богослови називають її «духовним світом ангелів», створеним трансірраціональним, надсвітовим духовним Абсолютом – Богом, а фізики – «торсійним полем свідомості всесвіту», у якому відсутні такі категорії як простір, час, рух, еволюція, народження і смерть, а головним чинником є психічна енергія.[1] Оскільки для торсійного поля немає обмежень у часі, тобто торсійні сигнали можуть сприйматися з минулого, теперішнього та майбутнього, проходити крізь будь-які середовища і поширюватися зі швидкістю більшою, ніж швидкість світла, у 109 разів,[2] особливо чуттєві люди (оракули, пророки, ясновидці, екстрасенси) можуть вичитувати з них інформацію і передавати її людям.
Виявлення «пупів Землі», і зведення на них культових споруд, у яких діяли оракули, було однією з найбільш характерних особливостей релігійного життя IV – І тисячоліття до н. е. Як духовні центри вони завжди були місцями паломництва. Якщо мегалітичні будівлі синтезували енергетику видимих космічних структур (Землі, Сонця, Місяця, зірок), то в оракульських центрах («пупах землі») пророки могли сприймати і озвучувати інформацію з невидимого духовного поля всесвіту. Тут у значно більшому ступені виявлялась роль людини, через яку відбувався зв’язок з невидимим вищим рівнем буття. Таким чином створення оракульських центрів знаменувало собою перехід на новий рівень духовного розвою людства, який визначався безпосереднім сприйняттям інформації з вищої духовної реальності – торсійного поля всесвіту.
Хоча найбільшого розквіту центри оракулів досягли у Давній Греції та у Давній Іудеї у І тисячолітті до н.е., їх зародження припадає на IV – III тисячоліття до н.е. Кімната оракула була виявлена на середньому рівні гіпогею Хал Сафлієні, який датується 3300 – 3000 р. до н.е. У IV тисячолітті до н.е. оракульський центр виник на території Єгипту в м. Фіви у храмі Пер-Буто, присвяченому змії, яку єгиптяни вважали душею і духом Землі.
Приблизно у цей же період був створений оракульський центр на території Греції, у Дельфах, найбільш ранні артефакти якого датуються 4 000 р. до н.е. Згідно з міфом, саме у Дельфах зустрілися два орли, послані Зевсом з різних кінців всесвіту. Місце їх зустрічі і визначило місце створення оракульського центру. Спочатку дельфійське святилище було присвячено Богині Матері-Землі, спокій якої охороняв змій Пітон (дух Землі). Але коли, згідно з легендою, бог сонця Аполлон вбив Пітона, святилище присвятили Аполлону та його сестрі Артеміді.
Крім дельфійського святилища ще одним найдавнішим оракульським центром на території Греції був храм у м. Додона. Жерці і жриці цього храму, щоб сказати свої пророцтва, інтерпретували шелест священного дуба. Як і інші давні оракульські центри, храм у м. Додона був пов’язаний з культом Землі і присвячувався богиням Реї та Геї. Зв’язок цього центру з культом Землі підтверджується й тим, що він був розташований біля підніжжя гори Томарос (Тотагоз). Згідно з міфом, ця гора стала притулком для Девкаліона та його дружини, які одні вижили після потопу і відродили людство, кидаючи позад себе каміння – кістки Матері-Землі. Камені, кинуті Девкаліоном, перетворювались на дужих чоловіків, а камені, кинуті його дружиною – на вродливих жінок.
Доцільно зазначити, що більш пізні оракульські центри традиційно пов’язували з культами Землі і Сонця (вогню), що були провідними у IV – II тисячолітті до н.е. – час перебування Землі у зодіакальному знаку Тельця, стихією якого земля і який є символом планети Земля, і знаку Овна, стихією якого є вогонь, а головним управителем Сонце. Так, в Елевсині, одному з найбільш впливових і могутніх оракульських центрів Греції ІІ тисячоліття до н.е., домінував культ богині родючості Деметри та її доньки Персефони. Як уявляли греки, елевсинські оракули були пов’язані з Єлисейськими полями, що, згідно з переданням, знаходились в «околицях західної землі», біля ріки під назвою Океан, і були входом у потойбічний підземний світ. Посвячення в елевсинські таїнства вважалось виключно важливим як зі світського, так і з духовного погляду; воно не лише надавало посвяченому більш високий суспільний статус, але й забезпечувало щасливе загробне життя у підземному світі, царицею якого була Персефона.
Поряд з культами Деметри та Персефони в Елевсині був поширений культ богині Гекати, яку називали «воротаркою царства мертвих», провідницею у загробний підземний світ, а також «тією, яка пильнує сили природи» та має особливий дар сприймати невидиме. Вона була пов’язана не лише зі стихією землі, але й зі стихією вогню. Про це свідчать епітети: «дадофора» – факелоносиця, «фосфора» — світлоносиця, «пірфора» — вогненосиця. У лабіринтах підземних печер жриці Гекати – дадофори (факелоносиці) супроводжували тих, хто прагнув посвячення, освітлюючи їх шлях двома факелами. У цьому спостерігається той самий принцип поєднання двох стихій: землі і вогню, характерний для культових структур IV – II тисячоліття до н.е. (курганів проходження, сакральних кромлехів, хенджів, храмів). В одній з недатованих схолій про Гекату і Аполлона говориться, що вони осявають дороги світлом, він – вдень, вона ж – вночі. За образним порівнянням згодом вогонь їхніх смолоскипів перетворився на полум’я зоряних сфер і розумний вогонь халдейських оракулів, що сповістили світ про найвищий рівень буття істинного Бога.[3]
Зв’язки між оракульськими центрами здійснювались за допомогою голубів, які перелітали від центру в Фівах до оракулів у міста Додона, Карнак, Дельфи, на острів Делос. На думку Лівіо Стеччіні, сім головних оракульських центрів (Хал Сафлієні, Дельфи, Делос, Додона, Елевсин, Фіви, Карнак), котрі вважались «пупками землі», були єдиною структурою, вони були розміщені у певній послідовності, на певних широтах, що відрізнялися на 1°, ніби сім нот октави. Кожен центр був присвячений певному божеству і певній планеті Сонячної системи. Лівіо Стеччіні вважає, що ця система оракульських центрів була побудована на основі таємних знань елевсинських оракулів, які згодом були втрачені.[4]
У IV – ІІІ тисячолітті до н.е. широко розповсюджуються як сакральні предмети поклоніння скульптурні зображення «пупків землі», які отримали назву «омфали» або «омфалоси». Вони мали форму яйця із зрізаним низом (можливо, символ півкулі Землі), а на їхній поверхні іноді по діагоналі були прокреслені паралельні поперечні та поздовжні лінії, які символізували потоки поширення по поверхні землі духовних енергій. Скульптурний образ омфала пов’язували також з пуповиною божественного немовляти Зевса. Діодор Сицілійський писав, що коли немовля Зевса забрали з острова Крит, то його пуповина (омфал) залишилась на березі річки Тірон, це місце стало вшановуватись як священне а навколишня долина отримала назву Омфалія.[5]
Скульптури омфалосів – «пупів Землі» виявлено у місцях розміщень найбільших оракульських центрів: Фівах, Дельфах на острові Делос, а також на території Старої Європи, у поселеннях культури Вінча, яка була поширена у 3500 – 3000 р. до н.е. Особливий інтерес у плані символіки зображень викликають омфалоси IV тисячоліття до н.е. з поселення культури Вінча та з оракульського центру у Дельфах (рис.1, 2).
Омфалос з поселення культури Вінча – керамічний предмет овальної форми. Нижня частина, прокреслена сіткою вертикальних і горизонтальних ліній, символізує Землю, оповиту потоками духовних енергій. У верхній – рельєфне зображення птаха, символу неба. Посередині отвір – символ «пупка», що з’єднує земну та небесну частини всесвіту (рис.1). Омфалос з Дельфійського святилища IV тисячоліття до н.е. обвиває змія, оскільки, згідно з міфом, пупок Матері-Землі у цьому святилищі охороняв змій Пітон (рис. 2).
На омфалосі з оракульського центру IV тисячоліття до н.е. у Фівах, розміщеному в храмі Пер-Буто, присвяченому змії, немає зображення цієї істоти. Поверхня омфалоса покрита сіткою рельєфних діагональних перехресних ліній, які символізують енергетичні потоки землі та неба. Місця їх перетину позначені звуженнями та опуклими крапками (рис. 3).
Найбільш давнє графічне зображення омфалоса в Єгипті виявлено на стіні скельної гробниці фараона Сеті І (1290 – 1279 р. до н.е.), яку вважають шедевром єгипетського заупокійного зодчества. На омфалосі з гробниці Сеті І у симетричних позах сидять два голуби, оскільки зв’язок між оракульськими центрами здійснювався з допомогою цих птахів (рис. 4). Симетричне зображення птахів видно також на омфалосі з оракульського центру у храмі Амона в Каранаці, що діяв у II тисячолітті до н.е. (рис. 5).
Підсумовуючи, варто ще раз підкреслити особливу значимість оракульських центрів. На відміну від інших культових структур (курганів проходження, кромлехів, хенджів, храмів), розрахованих на сприйняття енергетики Сонця, Місяця, зірок і «підключення» таким чином Землі до космічної енергії всесвіту, оракульські центри зводили з метою сприйняття духовної інформації з вищого невидимого надприродного рівня буття, що виводило людство на новий рівень богопізнання. Небезпідставно численні міфи, які виникали у той час у різних народів вважаються інформацією, надісланою з неба для людей у формі, доступній і відповідній рівню їхнього мислення, відображеним у літературній формі буттям, в якому природне і раціональне поєднується з надприродним та ірраціональним, одкровенням вищого трансцендентного світу, письменами, якими цей вищий світ накреслюється в іманентній свідомості людини, результатом взаємної співпраці духовної свідомості людини і найвищого духовного Абсолюту.
Тоді і символ розглядається, як сутність, енергія якої злита із більш цінною у даному контексті енергією духовної сутності і несе в собі у такий спосіб цю останню.
[1] Тихоплав В.Ю. Физика веры [Текст] : моногр./ В.Ю. Тихоплав, Т.С. Тихоплав. – Санкт-Петербург : ИД «Весы», 2013. – 246 с. – С. 111 – 112, 114.
[2] Торсионные поля [Електронний ресурс]. – Режим доступу: scorcher.ru/mist/torsion.2 htm. – Заголовок з екрану; samopoznanie.ru/schools/torsionnye pollya/. – Заголовок з екрану.
[3] Священный Элевсин [Електронний ресурс]. – Режим доступу; ecath.ru/other–articles/sacred-elevsin.htm 1.. – Заголовок з екрану.
[4] [5] Оракульские центры [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.e-reading/club/chapter/php/147766/16/Templ –Misteriya_Siriusa/htm1#n_278. – Заголовок з екрану.
