By 
Вирішуючи, чи атакувати Україну відкрито, Путін насправді розв’язує питання, чи буде існувати Російська Федерація у своїх теперішніх кордонах і чи буде він надалі правителем, який має вплив на шосту частину суходолу Землі. Це припущення лише на перший погляд здається неймовірним.
Історичні аналогії
У 1904 році розпочалася російсько-японська війна, в якій Російська імперія зазнала повної поразки. Це призвело до падіння авторитету царя, економічних проблем і вважається однією з головних причин революції 1905 року.
Цар не вважав Японію серйозним противником, так само як зараз Путін не сприймає Україну. Саме тому дипломатичним перемовинам із Японією було приділено мало уваги. Вважалось, якщо почнеться війна, то це і на краще, бо Росія швидко переможе, задавивши японців кількістю. У 1904-му російська армія та флот були озброєні застарілою зброєю. Російська імперія значно відставала від Японії у технологічному плані, тому втрати Росії були набагато більшими, ніж в японців.
Зараз росіяни вважають, що озброєні краще за ЗСУ, більш сучасною технікою, і переважають кількісно. Але якби російські воєначальники взяли до уваги переозброєння, яке відбулося в українській армії за останні роки, проаналізували появу нової сучасної зброї та допомогу від США і країн НАТО, то серйозно задумалися б, чи мають вони перевагу у сучасному озброєнні. До того ж країни-союзники будуть надавати Україні розвіддані. Наші війська будуть знати все про пересування ворога, його можливості отримати підкріплення, українська артилерія оперативно отримає координати цілей, які, звичайно ж, будуть знищуватись.
Як у 1904-му, так і у 2022-му в російських військових є проблеми із мотивацією. На момент початку російсько-японської війни російські солдати здебільшого нічого не знали про Японію, слабо розуміли, де вона і чому вони повинні помирати так далеко від своїх домівок, яким японці ніяк не могли загрожувати.
Так само і зараз російські військові слабо вмотивовані. Казка про захист росіян в Україні діяла у 2014-2015 роках. Тепер у це не вірять навіть у Росії, тож російська пропаганда розкручує нову загрозу – США та НАТО. Але як вторгнення в Україну захистить від нового ворога – не розуміють навіть російські пропагандисти.
Отже, у разі масштабного вторгнення в Україну РФ чекає якщо не швидка поразка, то затяжна військова кампанія, яка не буде популярною в Росії і вимагатиме значних людських та фінансових витрат, до яких додадуться й втрати через санкції. Лише загроза війни та попередження про нові санкції обвалили російський фондовий ринок.
Усі перелічені події можуть призвести до громадянських заворушень у Росії, і ця нестабільність буде сигналом для обвалу імперії по краях.
Війна на багато фронтів
Провал російського наступу призведе до загострення ситуації в інших тліючих конфліктах, у які свого часу втрутилася Росія.
Туреччина давно незадоволена міжнародною політикою РФ і відверто висловлює це вже зараз. Ердогана не влаштовує підтримка Росією сирійського диктатора. У 2020 році відбувалися бойові дії між турецькими військами та силами Башара Асада, на стороні яких виступили російські військові. Ці бої показали тотальну перевагу високотехнологічного озброєння Туреччини над російським. Зараз між сторонами триває перемир’я, яке не є стійким. Ердоган, який застерігав Путіна від вторгнення у нашу країну, скоріш за все розпочне наступ у Сирії.
Вторгнення в Україну розв’яже руки і американцям, які у Сирії теж підтримують повсталих проти режиму Асада.
Росія постане перед вибором: або воювати на два фронти, або покинути своє угруповання у Сирії напризволяще. А поразка в Сирії буде сигналом для закриття всіх російських проєктів на Близькому Сході й у Венесуелі, де правління Ніколаса Мадуру навряд чи продовжиться без російської підтримки.
11 січня 2022 року президент Туреччини провів онлайн-зустріч у рамках Організації тюркських держав, де підняв питання російських військ у Казахстані. ОТД ще не військовий і не політичний союз, але це серйозна заявка про готовність співпраці тюркомовних держав. Минулого року під час VII саміту ОТД у Баку Ердоган озвучив лозунг “Шість держав – одна нація”, маючи на увазі Туреччину, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан та Узбекистан. Звичайно, Ердогану не сподобався ввід російських військ до Казахстану.
Зрозуміло, що влада теперішнього президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва все ще спирається на підтримку Росії. Але щойно російські сили будуть сковані в Україні, з’являться два потужні гравці, охочі замінити проросійського Токаєва. Це Туреччина та Китай.
Багато в яких питаннях Китай є ситуативним союзником Росії, але не у тих випадках, коли Росія перетягує ковдру на себе. Якщо РФ не матиме ресурсів для підтримання своїх військових у Казахстані, може розпочатися ще одна революція, під час якої закордонне сприяння буде не на боці Токаєва. Якщо за таких умов росіяни почнуть стріляти, то будуть знищені чи то турецькими військами, які втрутяться, чи то повстанцями, яких озброїть Китай.
У разі ж відвертої поразки Росії та спричинених нею громадських заворушень Китай може просто окупувати цілі її регіони, розуміючи, що не матиме жодного фізичного спротиву, оскільки боєздатні підрозділи з Півночі та Далекого Сходу РФ уже зараз перекидаються до кордонів України. Не буде і політичного спротиву, оскільки, розпочавши наступ, Росія стане світовою парією.
Однозначно продовжиться й зупинений наразі наступ Азербайджану у Нагірному Карабасі, а російські миротворці будуть вимушені або відступити, залишивши під ударом вірменські війська, або загинути.
Взагалі на Кавказі без російського втручання успішно завершаться процеси, які розпочалися вже зараз. Ніхто не завадить Грузії повернути захоплені в неї території. Почнеться війна у Чечні, яка вже назріла через політику Рамзана Кадирова. Зараз від конфлікту із кланом Кадирова інгушів утримує тільки тінь Путіна. Напруга у самій Чечні теж постійно зростає через те, що Кадиров вдався до терору та викрадає родини своїх противників, караючи критиків режиму у такий нечуваний для гірських народів спосіб. У Росії прекрасно розуміють, що загроза дестабілізації на Кавказі вже зараз дуже висока, тому і розпочали навчання “Восток-2022”, привівши у бойову готовність не тільки сухопутні війська та ППО, а й сили Тихоокеанського флоту.
Перевірка готовності флоту може бути відповіддю на заяви Японії, яка вважає своїми чотири острови Південних Курил, захоплені Радянським Союзом у результаті Другої світової війни. Японія та Росія так і не підписали офіційного мирного договору за підсумками Другої світової, і Японія може скористатися слабкістю Росії, щоб повернути своє.
До речі, 22 січня президент США Джо Байден і прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда спілкувались онлайн, обговорюючи загострення відносин Китаю та Тайваню. Не виключено, що однією із тем переговорів були й дії Японії у разі російського нападу на нашу країну.
Без російської підтримки не втримається і режим Олександра Лукашенка. Революційний рух у Білорусі був задавлений, але мало бракує, щоб хвиля народного гніву знову піднялась. Приводом для неї може бути відправлення білоруських військ на російсько-українську війну. Відомо, що Путін не довіряє білоруським військовим на 100% і цінує їх менше, ніж своїх, тому, ймовірно, ЗС Білорусі стануть військами першого удару і прогнозовано зазнають величезних втрат. Ешелони із “вантажем 200” можуть стати каталізатором заворушень.
Отже, руйнування державності – це реальна перспектива для Росії. І найголовніше, коли все це розпочнеться, не буде жодної країни, куди міг би втекти Путін і де би потім почувався у безпеці.
