By 
Колеги з театру із повагою називали Аркадія Євгеновича Гашинського “князем” та “останнім романтиком сцени”. Я не був із ним знайомий особисто, хоча мені пощастило бачити його у виставах театру ім. І. Франка в Києві, де Аркадій Гашинський працював понад сорок років, та в коридорах театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого. Аркадій Євгенович неодмінно привертав увагу: високий, худорлявий, зі стрункою поставою та завжди рівною спиною, охайно та зі смаком вдягнений. Колись про таких тихцем говорили: “У ньому відчувається порода”, тобто благородство, бо в радянські часи офіційно цінувалось “пролетарське походження”.
Театрознавець Борис Куріцин влучно охарактеризував Аркадія Євгеновича як “останнього денді українського театру”, адже в сценічних роботах на ньому завжди добре сидів як фрак, так і будь-який історичний костюм, у якому він почувався органічно та впевнено. За словами Б. Куріцина, Аркадій Гашинський був надзвичайно делікатним та надійним сценічним партнером, ніколи не робив спроб “потягнути на себе ковдру”, аби в певних сценах зірвати аплодисменти. Він майстерно тримав та відпрацьовував паузи. Навіть у мізансценах, де в нього не було тексту, він ніколи не був порожнім, проживав роль повністю. У Гашинського були надзвичайно виразні очі й він вмів відігравати крупний план у мізансценах, які, за задумом режисера, мали передусім привертати увагу глядачів до обличчя актора.
Аркадій Гашинський народився 29 липня 1920 року в Мелітополі. Він мріяв стати архітектором, вступив до будівельного інституту, де почав грати в студентському театрі. Відтак плани на майбутнє змінилися, Гашинський переїхав до Харкова та пішов у театральний. Почалася війна, інститут евакуювали до Саратова, де вже перебував Московський художній академічний театр. Гашинський почав відвідувати всі їхні вистави. В евакуації він познайомився з актором Юрієм Шумським, який на той момент був художнім керівником української радіостанції ім. Т. Шевченка. Шумський запросив молодого студента з унікальним голосом працювати на радіо – читати вірші та зведення з фронту.
У 1944 році Аркадій Євгенович разом із дружиною Валентиною стали студентами українського курсу в театральній школі-студії при МХАТ. Їхнім художнім керівником був театральний актор та педагог Михайло Тарханов.
Після закінчення навчання в 1948 році Аркадія Гашинського та його дружину зарахували до штату Київського театру української драми ім. І. Франка. Першими режисерами Гашинського були учні Леся Курбаса – Борис Балабан та Василь Василько. Саме тоді в театрі працювали корифеї: Амвросій Бучма, Юрій Шумський, Дмитро Мілютенко, Наталія Ужвій тощо. Особливо поталанило Гашинському із ролями в постановках грузинського режисера Дмитра Алексідзе, який одразу звернув увагу на молодого актора.
У театрі Аркадій Євгенович грав здебільшого драматичні та трагедійні ролі в постановках класики світової драматургії: Макбета в однойменній п’єсі В. Шекспіра, царя Креонта в “Антігоні” Софокла, Серебрякова в п’єсі “Дядя Ваня” А. Чехова, каштеляна у “Свіччиному весіллі” в постановці Гната Юри тощо. Були в нього ролі й у сучасних п’єсах та комедіях.
Однією із важливих акторських робіт Аркадія Гашинського стала роль Ярослава Мудрого у виставі за однойменною п’єсою А. Кочерги в постановці Бориса Мешкіса. Декорації до неї створив художник Данило Лідер. Франківці зіграли цю виставу понад чотириста разів. За спогадами народної артистки України Валерії Чайковської, Гашинський був дуже освіченою людиною. Він неодноразово відвідував Софію Київську та прискіпливо досліджував джерела, працюючи над роллю. Ще одна цікава деталь: навчання в будівельному інституті не минуло марно – Гашинський не покинув малювати й роботу над кожним образом починав з ескізів. Мабуть, це допомагало йому краще уявити персонажа, візуалізувати його образ, зрозуміти характер, особливості поведінки і в такий спосіб визначитися із пластичним рішенням ролі.
Роботу в театрі Аркадій Гашинський поєднував із працею на радіо. Він і далі читав поезії, грав у радіоп’єсах циклу передач “Театр біля мікрофону”. Його голос також можна почути в анімаційних фільмах, зокрема в “Пригодах коваля Вакули” за М. Гоголем режисера Євгена Сивоконя.
Аркадій Гашинський знімався в кіно та фільмах-виставах. Щоправда, на відміну від театру, у кіно він не отримував головних ролей, але навіть в епізодах та ролях другого плану йому вдавалося створити характерні образи: кримінальний авторитет, благородний злодій Амір у телесеріалі “Народжена революцією” Г. Кохана; Гогешидзе в стрічці Є. Матвєєва про лейтенанта Шмідта “Поштовий роман”; чи військовий лікар у фільмі-виставі за твором І. Франка “Для домашнього огнища” режисера Б. Мешкіса – справді філігранна акторська робота, зіграна майже без слів.
Аркадій Євгенович викладав акторську майстерність у Київському театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого. На жаль, свій другий випуск студентів він так і не встиг довести до дипломів.
Аркадій Гашинський помер 13 грудня 1991 року на 72 році життя. Очевидно, на його здоров’я вплинула трагічна загибель єдиного сина, який працював актором у театрі Миколаєва. Дружина Гашинського Валентина теж болісно переживала втрату. Її акторська кар’єра, на жаль, не склалася, але вона й далі працювала гримером у театрі ім. І. Франка. Валентина Гашинська пішла із життя через шість років після смерті чоловіка.
Аркадій Гашинський зіграв на сцені чимало ролей, отримав безліч відзнак, в 1971 році став народним артистом СРСР. Незважаючи на це, театрознавці та колеги актора із жалем констатують, що талант Аркадія Гашинського не був повністю реалізований, адже режисери здебільшого використовували його безумовно виграшну фактуру та зовнішні дані. Проте втілені Аркадієм Гашинським сценічні образи ввійшли в історію українського театру. У спадку актора залишилися його ролі в кіно, світлини та відео з вистав, а його унікальний голос зберігся в архівних записах на радіо.
