By Спершу наші предки жили у світі, який сьогодні здався б нам чужим. І не лише тому, що тоді були інші рослини й тварини, клімат та рівень океанів, а тому, що разом з Нomo sapiens жило ще декілька видів людей, – пише Кейт Вонґ у журналі “Scientific American”.
“У Африці, де народився наш вид, траплялись також великоголові Homo heidelbergensis та Homo naledi з головами ліліпутів. У Азії жили Homo erectus і таємничі денисівські люди, а пізніше ще й Homo floresiensis – ледь не казкові створіння, маленькі “гоббіти” із величезними стопами. Європу і західну Азію населяли масивні неандертальці із випуклими надбрівними дугами, а скрізь чаїлись ще й інші, досі невідкриті пралюди.
Приблизно 40 тис. років тому вид Homo sapiens залишився єдиним представником надзвичайно поширеної колись родини двоногих первісних людей, яких загально називали гомінінами. Отже, чому наш вид вижив, немов останній з могікан?
Раніше науковці стверджували, що Homo sapiens виник не так давно, й відразу у формі, наближеній до сучасної. З певного місця у Африці він поширився по всьому Старому світу, замінюючи неандертальців та інших Homo. Коли види перетинались, старіші звільняли місце більш розвиненим прибульцям, перевага яких була очевидною.
Однак сьогодні з’являється все більше археологічних свідчень та генетичних доказів, які змушують дослідників переглянути цей сценарій. Скидається на те, що вид Homo sapiens виник значно раніше, ніж здавалось, і, ймовірно, на всіх просторах Африки, а не лише в конкретному місці. До того ж деякі риси, що вирізняють наш вид, зокрема ті, що стосуються мозку, розвивались поступово, а не всі одразу. Стає все очевидніше, що Homo sapiens схрещувався із іншими видами гомінінів, і що це могло бути ключовим для нашого виживання.
Ці відкриття описують значно складніший шлях нашої еволюції, ніж попередні теорії, де вирішальну роль відігравала сліпа доля, а не призначення”.
Переклад Володимира Павліва
