By 
Наприкінці першого й на початку другого року повномасштабної російсько-української війни позиція Китаю щодо цього конфлікту набрала більш різких обрисів. Спочатку Пекін вийшов із нібито мирним планом, який можна окреслити як “12 пунктів ні про що”. Потім джерела в США почали говорити, що КНР вивчає можливість постачати Росії летальне озброєння. У відповідь лідер китайських комуністів відкрито звинуватив Захід загалом і Вашингтон зокрема в небажанні зупинити воєнний російсько-український конфлікт. Риторика взаємних звинувачень загострюється. Як зазначає американська газета The World Street Journal, раніше Сі Цзіньпін утримувався від прямої критики США. Тому одне з актуальних запитань сьогоднішнього дня звучить так: “Чи відважиться Китай відкрито надати Росії воєнну підтримку?”.
Українців це, зі зрозумілих причин, хвилює найбільше. Однак нам треба розуміти, що китайська воєнна співпраця з Москвою або ж її відсутність — це лише побічний ефект від більш значної міжнародної проблеми: чи піде Сі Цзіньпін разом з елітою китайських комуністів шляхом колективного путіна? Тобто чи вдасться Пекін до ескалації в глобальному протистоянні, щоб приховати свої помилки й поразки в політичній, економічній і соціальній сферах, звалюючи при цьому провину на більш чи менш умовний Захід?
З чого виникає таке запитання? З професійних аналітичних досліджень, проведених фахівцями з багатьох країн у різноманітних сферах.
Американський експерт-китаєзнавець з Університету Вісконсину в Медісоні Ї Фусянь нещодавно оприлюднив статтю, у якій навів цілу низку фактів на користь версії, що разом із погіршенням демографічної ситуації на Китай у найближчі десятиліття чекає зниження економічних показників, а відтак і рівня життя китайців. Така ситуація сильно вдарить по репутації Комуністичної партії Китаю і по персональних амбіціях “товариша Сі”, який обіцяв своїм громадянам здійснення “китайського сну” про національне відродження, коли його обрали генеральним секретарем КПК у 2012 році.
Вічне й безмежне “братерство” між КНР і РФ, у якому клянуться їхні лідери, точно не допоможе в реалізації “китайського сну”. Експерти підкреслюють, що китайський експорт до Росії становить усього 2 %, натомість до країн Заходу — 70 %. Тому Китай просто не може собі дозволити рішуче розсваритися із Заходом задля відкритої підтримки Росії.
Чи це дає гарантію, що Пекін цього точно не зробить? Ні. Є аналітики, які вважають, що свідоме провокування США, ЄС та їхніх союзників на введення антикитайських санкцій може стати “планом” комуністичного Пекіна щодо порятунку репутації КПК і “товариша Сі” серед власних громадян. Мовляв, усе було б добре, якби не ворожа налаштованість західного світу. Окремі нотки до такої версії прозвучали у виступі Сі Цзіньпіна на сесії Всекитайських зборів народних представників, зазначає The Wall Street Journal і цитує китайського лідера: “Західні країни на чолі зі США впроваджують проти нас всебічне стримування, оточення та придушення, що створює безпрецедентно серйозні виклики для розвитку нашої країни”. А ще “товариш Сі” прозоро натякнув:“Найближчим часом ризики й виклики, з якими ми стикаємося, тільки зростатимуть і посилюватимуться”.
А як найлегше зараз спровокувати Захід на теоретично “рятівні” для комуністичного Пекіна антикитайські санкції? Війна з Тайванем? Надто ризиковано, можна ж і програти. А от постачання Росії зброї — це варіант.
Добре, щоб цей варіант залишився тільки фантазіями аналітиків. Та в будь-якому разі для нас це має стати “останнім китайським попередженням”. Китайці нам не друзі. Вони не засуджують російську агресію на міжнародних майданчиках, а їхня офіційна преса масово поширює наративи російської пропаганди. А ще вони наполягають на негайному перемир’ї, тобто де-факто на відступленні Україною своїх територій на користь агресора.
Натомість наші “дурники” ще недавно бігали міськими площами з паперовими китайськими драконами й засмічували дерева та поля летючими лампіонами на вогниках. До того ж наші крамниці забиті китайським мотлохом.
Звичайно, ще рік тому ніхто не міг припустити, що так станеться, але тепер уже нам пора подорослішати й зрозуміти, що Україна та Китай стоять по різні боки від лінії фронту в глобальному протистоянні, яке від початку російсько-української війни увійшло в гарячу фазу.
