Острог – визначний центр духовної культури України кін. XVI – поч. XVIІ ст.

Острог – визначний центр духовної культури України кін. XVI – поч. XVIІ ст.
“Аполлон Бельведерський покинув свій улюблений Делос і переселився в Острог слідом за музами”, – писав придворний поет князя Костянтина-Василя Острозького Симон Пекалід. Острозький культурно-освітній осередок кін. XVI – поч. XVII століття називали “волинськими Афінами” та “новим Геліконом”. Хоча за чисельністю населення серед українських міст Острог на той час посідав 5-те місце, поступаючись Києву, Львову, Луцьку і Кам’янцю-Подільському, зате у культурному плані випереджав ці міста. Тут діяла перша в Україні школа вищого типу – слов’яно-греко-латинська академія, плідно працював гурток вчених-викладачів, які готували до друку першу у світовому друкарстві кириличну Біблію, писали богословські та полемічні твори, що видавалися в острозькій друкарні.

Особливого блиску Острогу надавала академія. Вона утворилась внаслідок складної культурно-освітньої ситуації, що склалася в Україні в останній чверті XVI століття. Відсутність вищого рівня освіти відчувалась тут особливо гостро, у той час як західноєвропейське шкільництво переживало свій розквіт. У II пол. XVI ст. в Західній Європі діяло від 55 до 70 університетів,[1] а також сотні середніх навчальних закладів, гуманістичні школи, тримовні колегіуми, школи єзуїтів. Не дивно, що більшість православних магнатів відправляли своїх дітей вчитися за кордон. Але там під впливом католицьких та протестантських вчених юнаки часто втрачали свою рідну віру, як це сталося, наприклад, із старшим сином князя Костянтина-Василя Острозького – Янушем. У нелегкі часи, коли Україні загрожувала небезпека розчинитися в розвинутій культурі Західної Європи, проблема виховання інтелектуальної еліти була надзвичайно актуальною. ЇЇ вирішенню значною мірою сприяло заснування острозької школи, яка згодом переросла у слов’яно-греко-латинську академію.

Найстаріше свідчення про школу міститься у передмові до острозького Букваря, що вийшов у світ 18 червня 1578 року. Отже, на той час діяльність школи та друкарні була вже налагоджена, побудовано приміщення, залучено викладачів, видавців та літераторів. Оскільки на виконання такого обсягу робіт потрібно було рік-півтора, науковці вважають, що академія заснована наприкінці 1576 року.[2]

Сторінка острозького Букваря з першою згадкою про школу в Острозі

Школа та друкарня були засновані одночасно як єдиний культурно-освітній комплекс. У 1576 р. до Острога з Кам’янця Подільського приїхав Герасим Смотрицький, котрий і став першим ректором школи. Тоді ж, наприкінці 1576-го чи на початку 1577-го року до Острога через організацію школи і зосередження у ній наукових сил прибув з Дерманя першодрукар Іван Федоров.

Приміщення академії та друкарні не збереглись. У 1977 р. до 400-річчя академії на їхньому місці відкрили пам’ятник за проектом львівського архітектора К.В. Присяжного. Монумент має вигляд розкритої книги, на сторінках якої викарбовано імена визначних діячів острозького культурно-освітнього осередку.

Пам’ятник Острозькій академії. Автор проекту К.В. Присяжний

Василь-Костянтин прагнув, щоб у його навчальному закладі ви­кладали найосвіченіші педагоги. Домогтися цього було надзвичайно важ­ко через кризу, що переживала Православна церква. Вельямин Рутський, який навчався в Афанасіївському колегіумі в Римі, писав до Миколи Криштофа Радзивіла: “Пан воєвода київський якісь академії на Волині фундувати хоче, розіслав [листи] по всій Греції, шукаючи професорів, але там нині зі свічкою їх не знайде”.[3] У листі до Папи Римського Григорія XIII від 8 липня 1583 p. князь Острозький просив прислати кілька вчених із грецького Афанасіївського колегіуму. З подібним проханням звертався він і до Львівського братства в листі від 1 грудня 1592 p., і до патріарха.[4]

В одному з полемічних творів початку XVII ст. під назвою “Пересто­рога” зазначено, що князь “…напервей старался у свят. патріарха, абы ся зде дидаскалов ко размноженію наук вере православной послал; а онъ на то маетностями своими ратовати готовъ и доложенья ихъ на то не жалуеть, яко южъ збудовалъ школу, шпиталь и маетностями их надарилъ, а такожъ Славенскую и Грецкую у Острогу заложил друкарню…”.[5]

Незважаючи на труднощі, князю Острозькому вдалось зосередити в академії цілу плеяду культурних діячів, створити осередок інтелектуалів, з яким у ті часи не могли змагатьсь ні Львів, ні Луцьк, ні навіть Київ. Він зібрав у своєму “домоначальному граді” особливою релігійних та обізнаних у Святому Письмі вчених. У “Палінодії” (1621р.) Захарія Копистенський підкреслював, що церкви і двір князя були “…полныи православных учителей евангельских и апостольских, полныи богословов истинных, от патріархов всходных знаючих богословіе и веру правую”.[6] Найвизначнішими вчителями академії були посланці Константинопольського та Олександрійського патріархів, випускники Падуанського університету – Никифор Кантакузин (Парасхес) та Кирило Лукаріс, пресвітер Богоявленської церкви – отець Даміан Наливайко (брат козацького ватажка Северина Наливайка), “славний острозький теолог” Василь Андрійович Малюшицький (Суразький), дяк Тимофій Михайлович (Аннич), випускник Афанасіївського колегіуму в Римі – Діонісій Раллі Палеолог. Посаду ректора почергово займали видатний письменник-полеміст Г. Д. Смотрицький, далі Кирило Лукаріс, який згодом став Олександрійським (1602-1621) та Константинопольським (1621-1638) патріархом, Мартин Грабович (Грабкович) та Сава Варфоломійович Флячич (Фляка) – майбутній чернець Межигірського монастиря під Києвом.

Навчання в школі. Гравюра XVII ст.

Процес навчання в Острозькій школі був побудований за зразком вищих католицьких та протестантських шкіл Західної Європи, однак в академії поєднувались три ступені освіти: початкова, середня та вища. Навчання починалося з елементарного оволодіння грамотою – паралельного вивчення слов’янських та грецьких літер, слів та молитов, що були надруковані в “Читанці” церковнослов’янською та грецькою мовами. Згодом вчені Острозької академії підготували й видали у Вільно в 1586 р. перший в Україні підручник церковнослов’янської мови “Кграматика словенська языка з газофилакіи (скарбниці) славного града Острога…”. Грецьку мову учні Острозької академії опановували настільки добре, що перекладали з неї складні тексти на церковнослов’янську і українську мови. Викладали тут також латинську мову, що відкривала шлях для подальшої освіти та всієї західноєвропейської освіченості та культури тих часів. Про високий рівень оволодіння латинською мовою свідчить те, що багато учнів академії (М. Смотрицький, Ю. Пузина та ін.) продовжували навчання в єзуїтських колегіумах і західноєвропейських університетах (Віттенберзькому, Лейпцігському, Падуанському, Афанасіївській колегії в Римі), де знання латинської мови було необхідним. Своєрідною пам’яткою культивування в Острозі латинської мови є рукописний вірш-панегірик засновнику академії Василю-Костянтину Острозькому, написаний на форзаці греко-латинського словника Калепіна (Базель, 1562 р.), що походить з бібліотеки академії і зберігається нині у Острозькому музеї. Викладали в Острозі й польську мову, що була на той час державною та дуже поширеною в Україні. У деяких джерелах є згадки, що у вищих класах академії, принаймні у період її розквіту, вивчали і давньоєврейську мову. Знання трьох сакральних мов (давньогрецької, давньоєврейської та латинської) було ознакою вищої освіти у гуманістів доби Відродження. У молодших класах Острозької школи учні вивчали також арифметику в межах чотирьох дій і операцій з дробами. Донині зберігся зошит учня академії з математичними задачами.

У середніх класах Острозької академії учні вивчали “7 вільних наук”: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіуму (геометрія, арифметика, астрономія і музика). Доказом того, що в Острозькій академії вивчали діалектику є те, що до “Кграматики словенська языка…” входив слов’янський переклад частини “Діалектики” Й. Спангенберга, де викладено низку положень формальної логіки. Отже, в Острозі створили перший на Русі друкований підручник не тільки граматики, а й логіки. “7 вільних наук” завершували собою тодішню середню освіту і відкривали вищу, вони ж вивчалися на підготовчих факультетах західноєвропейських університетів.

Щоб вважати освітній заклад вищою школою, у ньому мали викладати вищі науки того часу – філософію та богослов’я. У “Палінодії” Захарій Копистенський пише про викладачів філософії та богослов’я в Острозькій школі. А учень академії Мелетій Смотрицький в своєму “Параінезисі” (1629) згадує про відомих богословів – Стефана Зизанія, Христофора Філалета, Ортолога і Клірика Острозького, що ці “…чотири нових богослови були для руських ніби якимись божественними оракулами”. Всі ці найавторитетніші богослови ХVІІ ст., крім Стефана Зизанія, були діячами Острозької академії. Клірик Острозький, навчаючись в академії, написав свої найвидатніші богословські полемічні твори “Отписъ на листъ…Ипатія Володимерскаго і Берестейскаго епископа…” (1598) та відповідь “На другий лист Ипатія єпископа до… княжати Константина…” (1599). Очевидно, що він не зміг би цього зробити, не вивчаючи богослов’я. Отже, у Острозькій школі кін. XVI – поч. XVII ст. викладали повний курс тодішньої вищої школи.

У 1632 р. на зразок Острозької академії була заснована слов’яно-греко-латинська академія у Києві, у 1642 р. – в Яссах, у 1687 р. – у Москві. Острозька школа мала виняткове значення для розвитку вітчизняної культури. Тут була вихована когорта духовних поводирів українського народу – священиків, проповідників, письменників, відомих культурних та політичних діячів. Найвідомішими постатями цієї плеяди були Київські митрополити Іов Борецький та Ісая Копинський, талановитий письменник-полеміст Іван Вишенський, видатний вчений, філолог, письменник, єпископ полоцький Мелетій Смотрицький, засновник скиту Манявського, який називали “духовною академією” того часу, Іов Княгиницький, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, ігумен Богоявленського київського братського монастиря, ректор братської школи і коректор Києво-Печерської друкарні ієромонах Тарасій Земка, намісник Києво-Печерської лаври та ректор Могилянської академії Ігнатій Оксентович Старушич, гетьман запорізьких козаків, палкий захисник Православної віри Петро Конашевич Сагайдачний, педагог, письменник, філософ, священик, автор першого слов’яно-роського словника Лаврентій Зизаній Тустановський. На їхню долю випала нелегка і почесна місія – відстояти самобутність української культури в її змаганні із Заходом, а разом з тим подолати її церковний консерватизм і скерувати на засвоєння прогресивних надбань Європи.

Крім слов’яно-греко-латинської академії, в Острозі працювали й інші навчальні заклади: латинська школа при костелі, протестантські школи кальвіністів та аріан. При синагозі працювала вища школа тлумачників Талмуду, у якій викладав найвідоміший вчений єврейського світу Самуель Едельс (Маршуе, 1555 – 1632). Будучи опікуном і захисником Православної церкви, Костянтин-Василь Острозький з повагою ставився до інших релігій.

Наприкінці XVI ст. Острог стає центром церковної музики. У храмах міста був створений своєрідний “Острозький наспів” молитов, який поєднав у собі характерні риси церковно-співочого мистецтва візантійського та західноєвропейського ареалу. Після київського наспіву він став найпопулярнішим місцевим варіантом, який в XVII ст. був широко відомий у всій Україні, Білорусі, зафіксований у Росії. [7]

Острог був одним з найбільших центрів іконопису в Україні. Про це свідчить податковий реєстр 1576 р., згідно з яким у місті працювало 6 малярів: Харитон, Лазко Гаврилович, Дашко, Духніч, Богдан та Федір. Іконописний осередок Острога, розгалужена діяльність якого охоплювала широку територію, не мав собі рівних на Волині і займав особливе місце поміж художніх центрів українських земель, поступаючись лише перед Львовом.

До сьогодні збереглося кілька ікон, створених острозькими митцями XVI ст.: “Юрій Змієборець”, “Богородиця Одигітрія”, “Різдво Богородиці” тощо. Очевидно, за князя Острозького у місті з’явились ікони, які із Західної Європи привезли викладачі академії, наприклад, греки Євстахій Натаніель, Еммануїл Мосхопулос, Діонісій Раллі (Палеолог), і особливо Кирил Лукаріс та Никифор Кантакузин, що були в Україні протосинкелами Олександрійського та Константинопольського патріархів, привезли з собою ікони, написані в стилі Відродження. У краєзнавчому музеї Острога зберігається ікона “Благовіщення” венеціанської школи XV ст., яку за легендою привіз до Острога Никифор Кантакузин, колишній проповідник собору Святого Марка у Венеції.

Острог XVI ст. став центром міжнародного церковного спілкування. Сюди часто приїжджали високопоставлені діячі Церкви, серед яких Пелагонський митрополит Єремія, Білгородський митрополит Лука, Тирновський митрополит Діонісій, майбутній Єрусалимський патріарх Феофан. Усе це перетворило місто на визначний духовний центр України.

[1] Овчинніков В.С. Історія книги. Еволюція книжкової структури. – Львів: Вид-во “Світ”, 2005. – 420 с. – С. 6.

[2] Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – К.: Наукова думка, 1990. –192 с. – С. 28.

[3] Там само. – С. 105.

[4] Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. – Warszawa: Geberthner i Wolff, Krakow: G.Geberthner і spolka,1903. – 290s. – S. 250.

[5] Харлампович К. Острожская православная школа (Историко-критический очерк). // Киевская старина. – 1897. – май. Т.57. – С.179-180.

[6] Копистенский З. Палинодия. // Русская историческая библиотека. – СПб, 1878. – Т. 4. СПб. 1135-1136.

[7] Цалай-Якименко А., Ясиновський Ю. Музичне мистецтво давнього Острога. //Острозька давнина, Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1995. – С.74-88. – С. 77

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ