By У середині 60-х років минулого століття критично мислячі інтелектуали збагнули, що тотально планова економіка не може бути поступально зростаючою чи хоча б сталою – для цього потрібен “трудовий героїзм”, “гігантоманія”, невмотивований ентузіазм тощо.
У 1962 році в газеті “Правда” була опублікована сенсаційна стаття невідомого доти 65-річного харківського економіста Євсея Лібермана під назвою “План, прибуток, премія”. Загалом у ній ішлося про, як тоді говорили, товарно-грошові відносини, а зокрема – про елементи ринкової економіки та легалізацію прибутку в умовах соціалізму. Ліберман запропонував дати підприємствам економічну свободу, а кількість планових показників, що доводилися до них з центру, звести до п’яти. Це був старт економічної реформи, яку підтримав голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін.
І хоча ця реформа далі експерименту не просунулася, дискусія щодо пошуку ефективних шляхів розвитку спровокувала економічне дисидентство на території всього соціалістичного табору. Найближче до розв’язання цієї проблеми підійшли лояльні до Москви чехословацькі комуністи, серед яких виділявся Ота Шик – учасник антинацистського опору, в’язень концтабору Маутхаузен, а від 1961 р. – директор Інституту економіки Чехословацької академії наук. Саме в інституті розпочалася робота щодо опрацювання програм і планів економічної реформи. Попри свою порівняно невисоку посаду в ієрархії державного управління, відтоді, як О. Шик став активно займатися ідеєю радикальних економічних перетворень, він почав вважатися лідером чехословацьких реформ.
Під час свого виступу на з’їзді КПЧ у 1966 р. О. Шик вийшов за рамки економічних реформ і вніс пропозицію про необхідність політичної демократизації суспільства. Уже в квітні 1968 р. новий генеральний секретар ЦК КПЧ Олександр Дубчек призначив О. Шика віцепрем’єром і координатором економічних реформ.
Оприлюднивши засекречені статистичні показники, які засвідчували сильне відставання рівня життя в Чехословаччині від сусідньої Австрії (за часів Австро-Угорської імперії Чехія була більш розвиненою частиною), О. Шик обґрунтував необхідність проведення запропонованих реформ. Відтак уряд Чехословаччини поставив завдання наздогнати Австрію за основними показниками впродовж чотирьох років.
Теоретичною аргументацією нової економічної моделі Чехословаччини стала опублікована у 1964 р. книга О. Шика “До проблематики соціалістичних товарних відносин”, де розглядався максимальний розвиток виробничого самоврядування в промисловості, врахування ринкових чинників під час ціноутворення, розширення прав підприємств в розпорядженні прибутком, індикативний характер центрального макроекономічного планування та активна антимонопольна політика.
За такої загальноекономічної ситуації Ота Шик вважав другорядним питання про формальну належність підприємства. У його концепції бенефіціарами виробництва є, зокрема, працівники підприємств, а загалом – суспільство. У такий спосіб поєднуються позитивні риси соціалістичної і капіталістичної економіки за одночасного усунення негативних ознак.
Ідеолог економічних реформ Ота Шик намагався поєднати соціальну справедливість із економічною ефективністю та елементами свободи, аби люди отримали можливість вільно працювати і багато заробляти. Аналізуючи досвід компромісу між ринковою і плановою економікою, він писав: “Третій шлях веде тільки до третього світу”. Очевидно, що мова йшла про синтез кращого із уже напрацьованого соціалізмом і капіталізмом.
О. Шик пішов далі О. Косигіна. У чехословацького економіста з’явилося ідеологічне бачення “третього шляху”. Шик не пропонував капіталістичного напряму розвитку, водночас відмовився і від класичного соціалізму. Його варіант був змішаним типом економічного росту. З огляду на те, що в СРСР на той час уже згасали ідеї економічної реформи Косигіна, деякі принципи якої були близькі програмі О. Шика, пропозиції празьких реформаторів викликали велику настороженість Кремля. Атмосфера, що панувала в чехословацькому суспільстві в 1968 році, налякала Москву. Цей громадський підйом на межі ейфорії занадто нагадував Угорщину 1956 року.
Однак пропозиції О. Шика не були втілені, а економічне реформування Чехословаччини 1968 р. не просунулося далі жвавих дискусій. Причина полягала не тільки в нестачі часу, але й у серйозному опорі з боку значної частини партдержапарату, що не бажав поступатися жодними повноваженнями в сфері господарського управління. Єдиним конкретним результатом нової економічної політики стала поява в Празі приватних таксі. Ідеї “Празької весни” були викладені в “Програмі дій КПЧ”, яку схвалив пленум ЦК партії, і яку мали запропонувати до наступного з’їзду. Та цього так і не сталося через серпневу інтервенцію СРСР і його союзників.
Програма головного економічного ідеолога «весни» О. Шика була затаврована як вкрай ревізіоністська, хоча далі розвитку принципів робочого самоврядування, децентралізації і впровадження прогресивних моделей госпрозрахунку у ній не йшлося, а питання про природу власності взагалі не ставилося.
Реформаторські пропозиції Шика виглядали на ті часи сміливими і далекосяжними. З усіх представників дубчеківского керівництва саме О. Шик піддавався найбільш жорсткій критиці в радянській пропаганді – як “правий ревізіоніст” і “реставратор капіталізму”. Однак згодом економічна ідеологія “Празької весни” стала вважатися в СРСР “наївною”.
На момент інтервенції військ Варшавського договору Ота Шик перебував з групою міністрів у Белграді. Як віце-прем’єр він уповноважив очільника МЗС ЧССР Іржі Гаєка виїхати в Нью-Йорк, щоб поінформувати Радбез ООН про окупацію держави. За цих умов Шика поступово звільнили з усіх посад, виключили з компартії. Згодом він емігрував до Швейцарії, де з 1970 р. викладав економічні дисципліни у Базелі, пізніше в Манчестері, Санкт-Галлені.
Після Оксамитової революції 1989 року О. Шика запросили до Праги і призначили економічним радником президента Чехії Вацлава Гавела. Однак йому не вдалося суттєво вплинути на економічну політику країни. Реформи здійснювалися за моделлю Вацлава Клауса, що базувалася на економічному лібералізмі, монетаризмі і пріоритеті приватних інтересів (залучення інвесторів), а не на прагненнях трудових колективів.
З позиції сьогодення важливим для нас є те, що ідеї “третього шляху” не сприйняв не лише весь тодішній соцтабір разом із Москвою, а й західні лідери. У такий спосіб капіталістичний світ дав зрозуміти Кремлю, що не буде втручатися, якщо Москва силою припинить реформаторські потуги Праги. Зрештою, Росія таки досягнула бажаного: розмістила свої війська на суверенній території ЧССР та показала всім країнам, що соціалізм повинен мати одне лице – таке, як у Москви.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
