ОУН – УГКЦ: “за” чи “проти”?

ОУН – УГКЦ: “за” чи “проти”?
Говорити про український націоналістичний рух, збагнути і його, і весь український національний політикум періоду передвоєнної Польщі неможливо без розуміння системного, принципово важливого феномену, ім’я якому – Митрополит Андрей Шептицький.

У 20-30-х роках ХХ ст. Шептицький був не просто предстоятелем, а й етнархом руського/українського народу Галичини, абсолютним моральним та інтелектуальним авторитетом для своїх (і не тільки) вірних, мав надзвичайний, навіть вирішальний вплив на українське населення Польщі.

Це добре знали сталінські кати. 18 липня 1940 р. НКВС констатувало: “…Не буде перебільшенням сказати, що останніми роками українське уніатське (а іноді і неуніатське) населення Галіції бачило Шептицького не так як голову церкви, а як політичного вождя, політичний центр”.

Ба більше, без благословення Митрополита Андрея на успіх не могла розраховувати жодна українська політична або неполітична група, зокрема й маргінальна Організація українських націоналістів. Ані Коновалець, ані Мельник, ані будь-який інший національний політик не могли не зважати на думку Андрея Шептицького щодо будь-якого аспекту їхньої діяльності.

20 серпня 1935 р. Іноземний відділ Головного управління державної безпеки НКВС СРСР (зовнішня розвідка) інформував політичне керівництво Союзу: “Шептицький шукав контактів із активними діячами націоналістів групи Коновальця. Невідомо, з відома поляків, чи всупереч їм, Шептицький, за заслуговуючими довіри оперативними даними, надавав Коновальцеві матеріальну допомогу. Вельми можливо, що Шептицький робив це з відома поляків, щоби в майбутньому здійснити на Коновальця вигідний для них вплив.Іншими словами, Шептицький докладав зусиль для налагодження стосунків між українцями та поляками й був готовий за це платити. Але звідки ж у нього гроші?

Митрополит був дуже заможною людиною, а весь свій капітал витрачав на “українську справу”. Наприклад, він був власником 20 тис. га карпатських лісів, які в нього винаймала німецька фірма Глезінгер, що експортувала деревину до Великої Британії та Німеччини. Річний дохід від оренди – понад 500 тис. злотих. Шептицький “відпускав великі суми українцям на різні заходи, як ото: українські музеї, сирітські будинки, госпіталі, а також надавав матеріальну підтримку артистам, митцям, малозабезпеченій молоді”. До того ж, зауважує його сучасник, він мав доходи з маєтків митрополії. Управителем майна Шептицького, а отже, розпорядником його прибутків був Андрій Мельник – довірена особа Митрополита.

Паралельно із господарською діяльністю Андрій Мельник займався й іншими справами, наприклад у червні 1933 р. організував акцію “Українська молодь – Христові”, де взяло участь понад 50 тис. осіб! І це тоді, як усе українське населення Галичини (за переписом 1931 р.) становило 4,35 млн осіб. ОУН і мріяти не могла про таку “електоральну базу”…

У вересні 1939 р. українство Східної Галичини зустріло із захватом радянських окупантів. УГКЦ поставилася до нових господарів краю стримано-лояльно: Обернулася мапа історії, – писав Шептицький до деканів митрополії, – настала нова епоха. Зустрічаємо її покірною молитвою і сильною надією на безконечну доброту та милосердя Ісуса Христа. Програма нашої роботитака: будемо підкорятися владі, слухати закони, оскільки вони не противні Божому закону, не будемо втручатися в політичні і радянські справи, не будемо припиняти працювати задля Христової справи в нашому народові[1].

Тоді Андрей Шептицький ще не знав про директиву наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії до НКВС УРСР та БРСР, що містила такий нелюдський наказ: “…Заарештувати та оголосити заручниками найбільших представників з поміщиків, князів, шляхти, капіталістів, […] заарештувати представників урядових адміністрацій, керівників місцевих поліцій, жандармерії, прикордонної охорони та філій 2-[го] Відділу Генштабу, керівників к[онтрреволюційних] партій… Арешти духовних осіб поки[2]не проводити…”.

“Поблажливість”московських нелюдів тривала недовго. Уже 22 грудня нарком НКВС УРСР Іван Сєров наказує: “Негайно …виявити та швидко ліквідувати церковників, сектантів та католиків, які організують вогнища контрреволюційної діяльності” та здійснити інші заходи репресивного, терористичного характеру. Шептицький не може знайти виходу зі становища, у якому опинилися його вірні, його народ.

З оперативного повідомлення НКВС (березень 1940 р.) відомо, що Шептицький почував себе дуже самотнім. Деякі його ближчі співробітники виїхали до Німеччини всупереч його бажанню, з ним залишились один хлопчикта “в приймальні один священик.

Зовнішньої підтримки прагненням українців немає й не буде ні від Франції та Великої Британії, ні з Рима, “який ніколи не дбав про українців, віддавши їх на з’їдання полякам”. Митрополит не вірив у те, що Польща колись повернеться на землі Західної України. Німеччина ж, на його думку, країна, чужа слов’янам, і вона дивиться на них виключно як на сліпе знаряддя в її імперіалістичних планах.

Вірнимийого церкві в умовах радянської окупації залишилися бідні, малограмотні люди, щиро віруючі[які, до слова, згодом стали основним мобілізаційним ресурсом українського збройного спротиву другій радянській окупації – Д. Я.]. Однак народ тоді уже не вірив священикам у питаннях соціального та політичного характеру.

Це сьогодні нам очевидно, що в тих умовах думати годилося хіба про те, як рятувати людей. Усі інші питання на тлі політики масового винищення комуністами та нацистами українського та польського населення на окупованих землях мали другорядне значення.

Але в ті часи так вважали не всі. Для ОУН, що здебільшого функціонувала за межами сучасних українських земель, актуальним було створення Української Самостійної Соборної Держави. Саме УССД, вважали її теоретики, стане таким собі Ґраалем, що вмить вирішить усі проблеми сучасного буття та майбутню долю українського народу.

Саме для цього ОУН і створила Повстанський центр. Але про це – у наступному матеріалі.

Література до теми:

Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів безпеки (1939-1944 рр.)

Гудзеляк І. І., Роїк В. В.Динаміка етнічного складу населення Галичини в ХХ ст.

[1]Тут і далі зворотній переклад із російської автора

[2]Підкреслення автора

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ