П’ять запитань кіномана

Незадовго до місцевих виборів, які відбулися цієї неділі, влада запропонувала громадянам водночас із голосуванням відповісти ще на п’ять запитань, пов’язаних із розв’язанням поточних політичних та соціальних проблем країни.

Очевидно розуміючи сумнівну легітимність такого “опитування”, організатори одразу наголосили, що участь у ньому добровільна, а також запевнили громадськість у тому, що отримані результати не будуть братися до уваги задля впровадження якихось законів чи прийняття рішень.

Запропоноване “опитування” справді не можна вважати репрезентативним, адже участь у ньому могли взяти лише п’ять мільйонів осіб (стільки надрукували листів із запитаннями), що аж ніяк не відповідає загальній кількості виборців. Запитань теж п’ять. Їх для медійної інтриги та, мабуть, привернення додаткової уваги оголошували по одному впродовж п’яти днів.

Ідея провести “опитування” збурила громадськість та отримала чимало критичних і навіть саркастичних відгуків. Зокрема, йшлося про порушення Конституції та незаконність заходу, нехтування методиками проведення соціологічних опитувань і популізм у формулюваннях. Українці також цікавились, хто за це платить, яким чином і хто буде вести підрахунки? Окрім того, громадяни висловлювали підозри щодо маніпуляції та відвертого провладного піару.

Згодом українцям таки повідомили: за все платить партія влади.Ще пізніше організатори змінили термінологію, назвавши усе це дійство “екзитполом”. Мабуть, серйозні соціологи не збиралися брати участь у заході, тож організатори трохи заплуталися у поняттях, або ж у такий спосіб вони намагалися підсилити важливість події.

Ймовірно, спочатку влада не мала на меті нічого поганого, навпаки – керувалася виключно державним інтересом та відвертим бажанням зрозуміти волю виборців. Відомо, що можновладці, посівши високі крісла, одразу забувають про перевиборчі обіцянки і перестають перейматися настроями та сподіваннями простого народу, який їх обрав.

На ідею провести “опитування” дописувачі соціальних мереж одразу жваво відгукнулися великою кількістю жартів та власних запитань. Зокрема, часто зустрічалися суто кінематографічні варіанти,як-от“Хто вбив Лору Палмер?”. Чимало кіноманів цілком серйозно вважають його найважливішим запитанням минулого століття, яке не втратило актуальності й нині. Нагадаю, що йдеться про культовий і загадковий серіал Девіда Лінча та Марка Фроста “Твінпікс”, третій сезон якого після довгої перерви між першим та другим (1990-1991) вийшов у 2016 році.

Погоджуючись із беззаперечною важливістю запитання про долю Лори Палмер, пригадав, що число “5” доволі часто зустрічається в назвах фільмів. Наприклад: “П’ять легких п’єс” (1970) Боба Рейфелсона із Джеком Ніколсоном у головній ролі, “П’ять кутів” (1987) Тоні Білла із Джоді Фостер, “П’ять перешкод” (2003) Ларса фон Трієра та Йоргена Лета, а також улюблений для багатьох фільм Люка Бессона “П’ятий елемент” (1997).

Я також вирішив долучитися до “флешмобу”та сформував власний пул запитань, спираючись на свій глядацький досвід.

“Хто є хто?”

Забута нині французька кримінальна стрічка Жоржа Лотнера, що вийшла на екрани у 1981 році. В оригіналі вона має назву “Flic Ou Voyou”, дослівний переклад – “Поліцейський чи бандит?”. Свого часу у радянському прокаті картина стала касовим чемпіоном: закордонні стрічки привертали уваги більше, ніж фільми про передовиків виробництва, від яких вітчизняні глядачі вже втомилися. Насправді це досить стандартний комерційний фільм, єдиною перевагою якого є виконавець головної ролі – популярний і харизматичний Жан-Поль Бельмондо. Чому радянські прокатники змінилиназвукартини, зараз зрозуміти важко, але назва “Хто є хто?” таки звучить доволі промовисто.

“Ну що, приїхали?”

Ще один зразок типової комерційної продукції, але вже американської – картинаБрайана Левантаіз відомим комедійним актором Едді Мерфі, назва якої в оригіналі звучить “Are we there, yet?” (2005). Переклад українською видається цілком вдалим і, на мій погляд, не надто суперечить оригіналу: “Ну що, приїхали?”.

“Як украсти мільйон?”

Доволі відома та комерційно успішна американська картина “Як украсти мільйон?” (1966), знята класиком кінематографу режисером Вільямом Уайлером. Зараз цю легку авантюрну комедію згадають хіба що глядачі старших поколінь, але свого часу вона була дуже популярною. У головних ролях – зірки кіно Одрі Хепберн та Пітер О`Тул.

“Загнаних коней пристрілюють, чи не так?”

Соціальна драма Сідні Поллака, знята у 1969-му, є одним із визнаних зразків американської і світової кінокласики. У головній ролі – представниця славетної кінематографічної династії Джейн Фонда. У 1970 році картина отримала п’ять “Оскарів”, зокрема за “кращу жіночу роль” та “кращого режисера”, кілька “Золотих глобусів” та BAFTA, а також низку інших престижних відзнак.

“Бути чи не бути?”

Останнім запитанням я вирішив зробити початкові і, зрештою, ключові слова класичного монологу Гамлета із п’єси Вільяма Шекспіра “Трагічна історія Гамлета, принца Данії” (1600-1601). П’єсу давно визнали шедевром, її досі ставлять на багатьох сценах світу. Перша екранізація “Гамлета” вийшла ще у 1900 році, відтоді за сюжетом п’єси зняли низку стрічок, що робить її твором з, мабуть, найбільшою кількістю екранізацій.Окрім того, п’єса Шекспіра надихнула на створення вже принципово інших постановок, зокрема – стрічки “Розенкранц та Гільденстерн мертві” (1991) Тома Стоппарда, де головними дійовими особами стали другорядні персонажі, а також анімаційного фільму “Король Лев” (1994). Одну із найвідоміших екранізацій зробив у 1964 році киянин за походженням, режисер Григорій Козинцев. Роль Гамлета зіграв Інокентій Смоктуновський, Лаерта – український актор Степан Олексенко, на той час – один із провідних акторів Київського Національного академічного театру ім. Івана Франка. Стрічка отримала багато нагород, зокрема спеціальний приз Венеційського кінофестивалю, а також номінувалася на BAFTA та “Золотий глобус”.

Відповіді на ці п’ять запитань можна шукати чи ні. Також кожен може сам створити свої варіанти, згадавши назви п’яти кінокартин чи інших творів мистецтва. Звичайно, кожний зможе запропонувати власні п’ять запитань на інші теми..

Дотримуючись усталеної кінематографічної традиції, наголошую, що будь-який збіг із реальністю слід вважати випадковим, а з поточною ситуацією в країні – й поготів.