Пандемія назавжди?

Минає рік, як у наше життя увірвалося це нещастя – пандемія коронавірусу. Цей рік приніс нам багато стресів: маски й регулярна дезінфекція рук, соціальна дистанція й карантинні обмеження, lockdown і чимала кількість смертей навколо. Зараз новий неспокій – вакцинація. Один препарат надійніший, ніж інший; багатші країни отримають вакцину раніше, ніж бідні; заможні громадяни зможуть щепитися швидше, ніж незаможні і т. ін. Менш стійкі до стресів особи дістають шалу – це все через політиків. Що ж, проста людина завжди на крок позаду політиків. Але й політики, як виявляється, теж на крок позаду науковців. Поки уряди “героїчно” борються за вакцину для своїх громадян, вчені вже відверто говорять про те, що щеплення – не панацея. Потрібно навчитися жити з коронавірусом на довгі роки. Хто б ризикнув сказати – назавжди? 

На півночі Балканського півострова між двома невеликими сусідніми країнами-членами ЄС – Хорватією і Словенією – відбувається дивна історія. У чотиримільйонній Хорватії, де карантинні заходи є доволі ліберальними, рівень захворюваності помітно нижчий, ніж у двомільйонній Словенії, яка вже довший час утримує “драконівські” обмеження. У чому загадка – ніхто точно не знає. Деякі вчені припускають, що в північного сусіда хорватів може розвиватися якийсь новий штам зарази. Зрештою, не треба Словенії – нові штами коронавірусу, що дозрівають десь в Азії, Африці чи Південній Америці, потрохи просочуються в Європу і США.

Як твердять вчені на основі певних прикладів, їх не зупиняють антитіла, які з’явилися в людей ще наприкінці минулого року. Чи стримає їх якась із затверджених уже вакцин – невідомо. Хай там що, але третя хвиля пандемії накриє Європу вже в березні. Звідси і продовження обмежувальних заходів у деяких європейських країнах – як на разі– чи то до кінця березня, чи до кінця квітня. Чудова у своїй вірогідності “мутті” Меркель, відходячи на політичну пенсію, також делікатно попередила, що, можливо, щепитися від коронавірусу доведеться щороку.

Унаслідок цього деякі американські та європейські масмедіа обережно ставлять запитання на кшталт: “А що, як кінця пандемії не буде і коронавірус залишиться поміж нас назавжди?”. Це не прості, характерні для журналістики “провокативні” питання, вони мають під собою серйозну основу. Версію про те, що коронавірус нікуди не зникне, прокоментували й експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я, підбиваючи підсумки року. На їхню думку, питання не в тому, чи вірус зникне, бо скоріш за все – ні, а в тому, що з ним відбуватиметься надалі, як він буде змінюватись – слабшати чи навпаки. 

Але й це ще не все. Бо навіть якщо вдасться пандемію взяти під контроль, то ще довго діятимуть її суспільні наслідки. Польський письменник і журналіст Едвін Бендик у своєму блозі, присвяченому цій проблемі, пише, зокрема, таке: “Повернення до колишньої нормальності немає, потрібно опрацювати нову нормальність, аспектом якої, можливо, стане постійна наявність масок, соціальна дистанція, періодичне виключення певних форм активності: гастрономії, розваг тощо”.

Що могла б означати така “нова нормальність”? Можливо,те, що вже наступні покоління не знатимуть інших ресторанів чи кав’ярень, які тільки такі, де каву та їжу дають із собою, чи як номери телефонів, де можна замовити доставку.

Імовірно, що й не буде більше багатотисячних натовпів на стадіонах та в концертних залах. А ефект присутності та фонтан “справжніх” емоцій забезпечуватимуть базовані на штучному інтелекті технології кожному користувачеві в його помешканні на м’якій канапі.

Відповідно й без можливості “випити кави у віденській кав’ярні” або повідриватися на концерті олдскульних рокерів чи топових джазменів відпаде й потреба їхати в інші країни чи міста бюджетними авіаперевізниками, а також – витусовувати модними молодіжними хостелами.

Зараз важко повірити, що таке можливо, що люди з цим погодяться. Але, як кажуть, є одне маленьке “але”. Едвін Бендик цитує американську психіаторку, яка говорить про п’ять етапів прийняття людиною того факту, що смерть є неминучою. Спочатку виникає заперечення і гнів, дещо пізніше людина починає торгуватися і впадати в депресію, але врешті-решт змириться. Так буде і з пандемією. 

То до чого були всі ці розмови, якщо ситуація безвихідна? До того, що життя триває. І поки вчені подужають якось і колись пандемію, нам потрібно навчитися долати її соціальні наслідки. Це так – на випадок, якщо ми виживемо.