By 
На початку 2019 року вийшла книга Клейтона М. Крістенсена, Ефоси Оджомо та Карен Діллон “Парадокс процвітання“, що вже стала бестселером.
Клейтон Крістенсен є професором Гарвардської школи бізнесу, співзасновником декількох великих компаній і одним із найбільш впливових бізнес-мислителів сучасності.Ідея книги народилася із спостережень Клейтона за “економічним дивом” в Південній Кореї, де він на початку 1970-х років був місіонером. Автори книги спробували з’ясувати, як бідна країна за порівняно короткий термін досягла благополуччя й економічного процвітання, і чи можуть інші держави зробити те саме. Водночас Крістенсен наводить низку сучасних країн (Гватемала, Гаїті, Нігер, Бурунді), що так і не змогли вибратись із бідності. Чому ж одні держави можуть процвітати, а іншим це не вдається?
На думку авторів, для досягнення благополуччя потрібно думати не над тим, як покінчити із бідністю, а що слід робити для процвітання країни. Сьогодні важко у це повірити, але у 1850-х навіть США були біднішими, ніж сучасна Монголія, Ангола і Шрі-Ланка, а дитяча смертність у країні була вища, ніж у державах Африки в 2016 році. Але з розвитком суспільних інститутів і створенням інфраструктури країна поступово просувалася до процвітання.
За даними, опублікованими у книзі “Парадокс процвітання”,показник крайньої бідності у світі знизився з 35,3% в 1990 році до 9,6% в 2015 році. Однак у деяких африканських країнах цей чинник суттєво зріс навіть попри те, що розвинені держави надають їм потужну матеріальну допомогу. У чому ж проблема?
Скорочення масштабів бідності не призводить до процвітання. Крістенсен вважає, що надання гуманітарної допомоги (освіта, медичне обслуговування, інфраструктура) та інших ресурсів не наближує бідні країни до процвітання, а лише тимчасово розв’язує проблеми в окремих регіонах. Натомість держава може досягнути економічного благополуччя, якщо підприємці інвестуватимуть в її інновації.
Ефоса Оджомо, один із співавторів книги, розробив план боротьби з голодом і бідністю в африканських країнах, що насамперед акцентувався на проблемі недостачі питної води. Була створена некомерційна організація, яка зібрала 300 тисяч доларів для будівництва свердловин і колодязів у п’яти общинах Нігерії. Спершу новими свердловинами часто користувалися, але через півроку колодязі почали ламатися, а техніків, які б їх відремонтували, в селах не було. Через декілька років залишився лише один працюючий колодязь. Це змусило Оджомо відмовитися від ідеї будувати їх надалі. Зараз в Африці налічується 50 тисяч зламаних і покинутих свердловин.
Благополуччя досягається коштом інвестицій, що створюють нові ринки. Раніше вважалося, що перш ніж перейти до інновацій і економічного зростання, країна повинна розвинути інфраструктуру, судову і законодавчу систему, фінансові ринки тощо. Однак автори книги переконані, що рушійною силою становлення суспільства є саме інновації, що повинні йти попереду всього вищезгаданого. Саме вони допомагають знайти гроші на інфраструктуру, побудувати інститути і знизити корупцію. Якщо країна перебуває у стагнації навіть за високої ділової активності, її проблема, ймовірно, полягає не в недостатньому розвитку, а в браку інновацій. Чому?
По-перше, інновації забезпечують доступ до продуктів чи послуг, яких раніше не було на ринку. Це дає потужний поштовх економічному розвитку регіону і приносить вигоду й інноватору, і підприємцю.
По-друге, інновації створюють робочі місця з виробництва, збуту, поширення і продажу нового товару. Оскільки вони призначені обслуговувати місцевий ринок, їх не можна легко перенести в інші країни. Зокрема, це вакансії у сфері дизайну, реклами, маркетингу, продажів і дистрибуції. У цих галузях зарплатня вища, ніж на виробництві чи у сфері видобутку сировини, де використовується некваліфікована праця і яке завжди можна перенести в інший регіон.
По-третє, інноваційні товари наповнюють бюджет податками, котрі йдуть на фінансування освіти, охорони здоров’я, розвитку інфраструктури. По-четверте, ринкоутворюючі інновації створюються локальним ринком для локального ринкучи принаймні з урахуванням його потреб. Це означає, що інноватори повинні ретельно вивчити особливості цього ринку і зробити продукт доволі простим і дешевим для нього. Ба більше, з розвитком інновацій зарплати робітників лише зростатимуть.
По-п’яте, ринкоутворюючі інновації можна масштабувати, вони роблять продукт доступнішим, розвивають інфраструктуру і укріплюють суспільні інститути. Свого часу агентами змін стали такі інновації, як швацька машина Зінгера, кінокамера Кодак і автомобіль Форда. Однак для підтримки культури інновацій потрібна урядова політика протекціонізму.
Інновації заштовхування і інновації тяжіння.На думку Крістенсена, інновації заштовхування не приживаються. Наприклад, боротьба з антисанітарією в Індії, коли було запроваджене масове будівництво туалетів у сільських районах країни, спричинила відторгнення.
Кишкові захворювання є однією із основних проблем Індії. Персональні і суспільні туалети будувалися в селах на державні кошти, за їхнє відвідування призначалися грошові заохочення. Певний час туалетами справді користувались, потім вони ламалися, засмічувалися і їх покидали. У посушливому індійському кліматі жителі сіл економлять кожну краплю води, і витрачати її на змивання в туалеті не будуть. Як наслідок, через якийсь час убиральні перетворилися на брудні і смердючі споруди, а люди знову почали справляти нужду просто у полі. Це типовий приклад інновації заштовхування. Люди відмовляються нею користуватися, оскільки вона незручна і незрозуміла.
Стратегії тяжіння навпаки створюються на місцях, які реагують на конкретні вимоги ринку. Спершу новатори досліджують проблему з усіх боків, і лише згодом починають працювати над її розв’язанням, уникаючи пропагандистських дій. Вони не просто виробляють продукт, а створюють цілу структуру, план зі створення, просування і реалізації.
Процвітання – не подія, а процес,який повинен постійно підтримуватися. У яких би обмежених і важких обставинах не перебувала країна, у ній можна створювати і розвивати інновації. Нові ідеї й продукти формують ринки, які, зі свого боку, притягують в суспільство додаткові ресурси. Багато підприємців не хочуть мати справ із бідними країнами, що перебувають на ранній стадії розвитку, адже в них, як правило, немає інфраструктури, освіти, транспорту, бізнесу й управління. Однак якщо інвестор таки вкладе ресурси і капітал у становлення всього цього, він не лише розвиватиме свій бізнес, але і допоможе процвітанню країни, її державному будівництву.
Після війни Японія і Південна Корея показали прекрасний приклад відновлення економік. Їхня промисловість була знищена війнами, майбутнє видавалося похмурими, та все ж завдяки підприємцям-інноваторам їм удалося створити економічне диво. Сьогодні важко уявити, що компанія Sony починала з виробництва електричних ковдр, Kia робила велосипеди, а Samsung продавала дешеву їжу.
Ефективні суспільні інститути не можна просувати в бідних країнахметодом заштовхування, для їхнього розвитку необхідна стратегія тяжіння.Західні експерти і політики вважають, що бідні країни не досягнуть благополуччя, поки не виправлятьсвої суспільні інститути. Для цього навіть є спеціальні програми, що інвестують у їхнє створення величезні кошти. Однак насправді ці інститути або не працюють, або плодять корупцію. Крістенсен вважає, що неможливо сформувати владу закону чи працюючу систему, утворивши ще однин інститут, адже це типова стратегія заштовхування. Такі інститути неможливо упровадити ззовні, країна повинна сама виростити їх із урахуванням місцевих культурних реалій.
Інновації, що створюють ринки, повинні передувати розвитку інститутів. У 2003 році була проведена інституційна реформа в Афганістані, і багато експертів були впевнені, що незабаром там настане період економічного процвітання. Згодом з’ясувалося, що гроші витрачені, нові інститути витіснені, а корупція залишилася на тому ж рівні.
Отже, передусім варто допомогти бідній країні із розвитком її економіки, і якщо державі вдасться стати на шлях процвітання, інститути з’являться автоматично.
Інновації створюють ринки некористувачів.Варто поглянути на можливості інновацій, орієнтуючись не на окремі групи, а на людей-некористувачів, чиї потреби досі не задоволені. Потрібно створювати прості і доступні продукти для всіх. Нові ринки зростання з’являться, коли дорогі товари і послуги будуть доступні великій кількості людей, а не лише обраним. Дешевші медичні операції, недорогі й зрозумілі страхові поліси, бюджетні електрокари можуть задовольнити мільйони некористувачів і оживити ринки.
Інновації впливають не лише на економіку й інфраструктуру, але й на освіту і політику. Корупція – це одна із багатьох сторін бідності, а не її причина. Де немає інновацій, там немає розвитку, натомість є корупція. Коли ж інновації створюють передумови для нового життя, корупція знижується сама собою.
Отже, мільйонам людей, які потерпають від бідності, потрібна допомога. Однак недостатньо просто дати грошей на вирішення якихось поточних проблем – так накладається пластир на рану, що не гоїться, а в країнах-донорах з’являться втома і апатія. Натомість потрібно сприяти прогресу і розвивати ринкові інновації – у цьому і полягає парадокс процвітання.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
