Парадокси російської (і не тільки) логіки в умовах війни

Парадокси російської (і не тільки) логіки в умовах війни

Коли Френсіс Фукуяма проголошував “кінець історії” після розвалу соціалістичного блоку, здавалося, що з огидною дволикою політикою в дусі совка покінчено. Проте путінська росія виявилася здатною на нічим не кращу й неймовірно цинічну словесну еквілібристику. І завше знаходяться ті, хто готовий вірити в кремлівські заяви, хай які вони парадоксальні і як сильно скидаються на відверту маячню.

Пропагандистська машина путіна плодить абсолютно дикі та перекручені сюжети, цілковиті вигадки, створює щось протилежне до реальности. Хтось називає це орвелівщиною із російським наслідуванням авторового “війна – це мир”, “свобода – це рабство”, “сила в незнанні” тощо. Проте російська душа ще більш сповнена парадоксів і вивертів логіки, які під час докладного огляду скидаються навіть не на божевілля, а на якесь ментальне збочення. Вони заявляють одне, а мають на увазі абсолютно протилежне. Коли російська влада звинувачує в чомусь Україну чи НАТО, то потрібно бути готовими, що кремль планує самостійно втілити це, а потім списати все на ЗСУ. Або видати якийсь свій феєричний провал за перемогу, назвавши свою роздовбану техніку українською. За найменшої спроби аналізу все це викривається за лічені хвилини.

Якщо вірити кремлівській пропаганді, то росія розпочала війну проти України через страх, що НАТО наблизиться до її кордонів. Але якщо росія окупує Україну, то кордони Альянсу від неї не віддаляться, а наблизяться, до того ж набагато швидше, ніж якби довелося чекати, поки Україну візьмуть у НАТО. Крім того, божевільні дії кремля призвели до того, що Фінляндія та Швеція найближчим часом стануть членами Альянсу, адже не бажають повторити долю України. Що вже говорити про те, що сусідня Естонія давно є членом НАТО і від прикордонної Нарви до Санкт-Петербурга напряму якихось 135 кілометрів.

За ще однією версією кремлівської пропаганди росія напала на Україну начебто для того, аби убезпечитися від атаки України на себе. Київ нібито задумав напасти чи то на росію, чи то на фейкові “днр” і “лнр” якраз тоді, коли росія сконцентрувала під українськими кордонами майже 200-тисячне військо. Україна начебто становила загрозу, але водночас росія вірила, що може захопити її за 4 дні. Ну, щонайменше взяти Київ. Росія каже, що йде “визволяти” Україну від нацизму, яким тут, на відміну від кремля, і не пахне, а окупаційна адміністрація нагороджує на камери російських військових, у яких на одязі та тілі легко впізнаються нацистські символи. Лавров звинувачує Зеленського і євреїв у нацизмі та називає їх найбільшими антисемітами. Путін стверджує, що не буде окуповувати Україну, проте його армія вивішує в захоплених містах російські й совкові шмати, переслідує законно обраних міських, селищних і сільських очільників, ставить натомість власних гауляйтерів, знищує патріотів, а частину тримає у фільтраційних таборах чи депортує в дальні регіони росії.

Цілком у цьому ж божевільному дусі діє й московський патріарх кирило та його бородата тусівка, що благословляє російську армію на війну. Фактично вони видають дозвіл ґвалтувати, вбивати та обкрадати паству і простих людей, знищувати церкви й священників, звісно, окрім тих зрадників серед духівництва та парафіян упц мп, які працюють навідниками в путінського війська. Святі люди, що тут і казати.

Багато таких “парадоксів” належить до постмодерних викрутів у дусі владислава суркова, який упродовж довгого часу був медійним ідеологом путіна, його піарником і відповідальним за фейкові утворення на окупованих територіях Донеччини та Луганщини. Однак схоже парадоксальне мислення властиве й багатьом на Заході та в Україні. Європейські політики хочуть, щоб росія зазнала поразки, але не дуже сильної, аби путін зберіг обличчя й, може, навіть дістав якісь поступки від України.

Західні феміністки стверджують, наче це патріархальна війна, а тому вони не можуть у ній підтримувати якусь зі сторін. Ба більше, деякі із них закликають уряди цивілізованого світу не постачати Україні зброї, аби так зупинити війну. Що це призведе, поміж інших жахливих наслідків, до ще більших жертв серед українського населення, зокрема до зростання в геометричній прогресії кількости зґвалтованих російськими окупантами жінок і дітей, їх зовсім не хвилює.

Навіть попри війну багато людей, навіть і деякі українці, намагаються всидіти на кількох стільцях. Вони не воліють виходити із зони комфорту. Тільки ці парадокси західного та українського світу неможливо порівнювати із тими кульбітами, які витворяє кремлівська пропаганда й російський народ, що їй підтакує.

Та абсурдне на цьому точно не закінчиться. Цілком імовірно, що після падіння путінського режиму сурков проголосить себе жертвою політичних репресій і чи не найбільшим ворогом путіна. І напевно знайдуться охочі повірити в цю маячню, бо багатьом усе ще кортить у будь-якій купі гною відшукати “хороших русских”. І хто його знає, чи згодом путіну не поставлять кілька пам’ятників в Україні як тому, хто успішно зміг об’єднати українську націю, а можливо, і знищити московію.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Любителі російських глибин Холівар