By 
Упродовж 30-60-х років минулого століття країна “непереможного пролетаріату”хворіла на “соціалістичний фанатизм”та “гігантоманію”, вважаючи, що природа – не храм, а майстерня, де господарем є людина. Долучившись до “важливої місії”, українські діячі, зокрема письменники, запевняли суспільство в доцільності спорудження велетенських підприємств, переконували в прогресивності інтенсивних меліоративних заходів чи необхідності створення штучних морів.
Свідченням подій того часу є “Поема про море”Олександра Довженка, у якій герої покидають рідні місця, де незабаром створять Каховське море. Письменник щиро захоплюється масштабами будівництва гідроелектростанцій, що мали служити соціалістичній індустріалізації. Однак у “Щоденнику”О. Довженко стверджує, що штучне море затопить тисячі гектарів чорнозему, знищить плавні – дніпровські ліси, домівку птахів і звірів, а також сотні сіл, мешканці котрих змушені будуть переселитися на нові місця.
А от Олесь Гончар у романі “Собор”описує Каховське море як пекучу рану: “…хочеться вам ще одним ГЕСом галасу наробити, а плавні та Скарбне хіба вам болять? Аж зашумлять під воду! Буде, як там, на Каховському, де пів-України пустили на дно, думали, море збудують, а збудували болото! Гниллю цвіте, на всю Україну смердить! Пілоти носи затикають, коли пролітають над ним…”[1].
Упродовж минулого століття на Дніпрі звели Дніпровську (м. Запоріжжя, початок будівництва – 1927 р., потужність – 1569 МВт), Київську (м. Вишгород, 1962 р., 408,5 МВт), Каховську (м. Нова Каховка, 1950 р., 351 МВт), Канівську (м. Канів, 1965р., 444 МВт), Кременчуцьку (м. Світловодськ, 1954 р., 625 МВт) та Середньодніпровську ГЕС (м. Кам’янське, 1956 р., 352 МВт.), Київську (м. Вишгород, 1963, 235,5 МВт) і Канівську ГАЕС (м. Канів, 1986 р., проектна потужність – 1000 МВт, відповідно до “Енергетичної стратегії”, будівництво завершиться до 2030 р.). На Дністрі планують звести каскад із шести гідроелектростанцій загальною потужністю 390 МВт: чотири – у Тернопільській області, ще по одній – у Чернівецькій та Івано-Франківській. На річці вже є Дністровська ГЕС потужністю 702 МВт (1973 р.). У 1981 р. почали зводити Ташлицьку ГАЕС на Південному Бузі, а в 1983 – Дністровську ГАЕС. Їхнє будівництво ще триває.
На відміну від ТЕС, гідроелектростанції не спалюють викопні види палива та не виробляють вуглекислий газ. У водосховищах можна займатися водними видами спорту, станції є туристичними цікавинками. Водою з ГЕС поливають сільськогосподарські культури, у ній можна розводити рибу, до того ж греблі допомагають попередити весняні повені. Гідроелектростанції мають довгий термін експлуатації – понад 90 років.
Однак аварія на Саяно-Шушенській ГЕС у Росії, що трапилась 17 серпня 2009 р., свідчить про застарілість радянських інженерних гігантів. Тоді загинуло 75 осіб, ще 13 отримали поранення; було знищено три гідроагрегати, решту пошкоджено.
Українські ГЕС зведені в той самий час, тому також потребують модернізації. Обладнання малих станцій здебільшого експлуатується понад 60 років, основне гідроагрегатне, гідротехнічне та електросилове устаткування цілком чи суттєво спрацьоване й потребує повної заміни.
Відійшовши від “гігантоманії”, Україна почала рух за малу гідроенергетику. Безпідставно вважається, що трапилося це лише у 2008 році[2]. Насправді перші малі ГЕС були побудовані в Україні ще на початку минулого століття, а після закінчення Другої світової війни їх уже було 3 тисячі. На основі малих ГЕС створювалися автономні енергосистеми, до першої з яких входили Корсунь-Шевченківська, Стеблівська, Дибненська ГЕС і Юрківська ТЕС. Однак із розвитком “великої” теплової енергетики про малі ГЕС забули. Деякі станції були законсервовані, решту демонтували. До 2000-х років в Україні залишилося лише півтори сотні станцій, 75% з них списані й потребують повної заміни обладнання.
Україна підтримує відновлювальні джерела енергії, стимулюючи виробництва електроенергії на ГЕС потужністю до 10 МВт (ст. 1 ЗУ “Про електроенергетику”). Упродовж першого півріччя 2018 р. в експлуатацію було введено 2 об’єкти малої гідроенергетики сукупною потужністю 1 МВт. За той ж період об’єкти малої гідроенергетики, що мають “зелений” тариф, виробили приблизно 139,1 млн кВт∙год. Загалом тоді в Україні працювало 138 МГЕС загальною потужністю 96 МВт.
Попри те, що вироблена на МГЕС електроенергія має вищу собівартість, об’єкти малої гідроенергетики дозволяють економити значні обсяги паливно-енергетичних ресурсів. До того ж малі ГЕС захищають прилеглі населені пункти від повеней, сприяють нормальному водопостачанню, розвитку рибного господарства.
Сьогодні багато розвинутих країн експлуатують МГЕС, наприклад у Швейцарії на малих гідростанціях виробляють 8,3% від усієї електроенергії, в Іспанії – 2,8%, у Швеції – майже 3%, в Австрії – 10%, у Китаї – 18-20%[3].
Однак малі ГЕС можуть порушити умови природного функціонування водойм, погіршити якість води, зменшити біопродуктивність. Як зазначають екологи, “…забір основної частини води із річки спричиняє цілу низку екологічних та соціально-економічних проблем: зникнення водних організмів (в тому числі червонокнижних риб і комах) через знищення середовища існування і відтворення молоді; погіршення туристичного потенціалу територій, при цьому деякі види туризму, наприклад, сплав річками, може взагалі зникнути; активізація негативних геологічних процесів; зміни гідрогеологічної обстановки включно із загрозою зниження рівня ґрунтових вод; відповідне зниження доходів місцевих жителів від обслуговування туристів; негативний вплив на природоохоронні території”[4].
[1]Гончар Олесь. Собор. – К.: Дніпро, 1968. – 240с.
[2]Високий замок: Білецький Павло. Чи такі страшні ГЕС, як їх “малюють”?
[3]Уніан:Малі ГЕС – великі надії…
[4]Екологічна проблема №1: масове будівництво ГЕС на річках України
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
