By 
Серед тих великих шкод, що їх війна завдала нашій країні, є і перерваний процес реформ у сфері децентралізації. Водночас війна показала, наскільки важливу роль відіграли зміцнені органи місцевого самоврядування (ОМС) у спротиві ворогові в перші тижні повномасштабного вторгнення. Тому вже зараз на рівні Ради Європи йдеться про відновлення в Україні місцевого самоврядування. А це буде непросто.
Релокація бізнесу й переміщення військових частин в інші регіони країни, втрата професійних кадрів і робочих рук загалом, наплив переселенців зі сходу на захід — усе це для одних громад створило величезні проблеми, а для інших відкрило нові можливості. Щоб впоратися з перешкодами й використати можливості, представники ОМС почали шукати способи для об’єднання зусиль. Однією з ініціатив у цьому напрямі став “Форум коаліції доброчесних громад”, який 17 травня провели в Києві ГО “Центр громадянських ініціатив” та Support to Anti-Corruption Champion Institutions (SACCI) Program in Ukraine.
Найдошкульнішими проблемами, про які йшлося під час обміну думками на Форумі між головами та представниками громад, народними депутатами та експертами, було названо нерівномірний перерозподіл ПДФО, прогалини в законодавстві та бюрократичні перепони, що суттєво ускладнюють діяльність ОМС.
Та все ж найгарячішу дискусію викликала проблема з перерозподілом військового ПДФО — проблема, про яку знають усі причетні, але ніхто не розуміє, як її розв’язати. Одні вважають, що перереєстрація між громадами військових частин задля вищого відсотка повернень — це конкуренція, інші — що це несправедливість. Тим більше важко в цьому розібратися невтаємниченому в проблему. Тому варто прислухатися до думок щодо цього, висловлених деякими учасниками панельної дискусії “Функціонування ОМС у військовий час”.
Тон дискусії задав Віталій Безгін, народний депутат України, член Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. “Зараз приблизно 42 млрд грн — профіцит бюджетів ОМС, тоді як державний бюджет перебуває в глибокому дефіциті. Зрозуміло чому — це військовий ПДФО. Чи все добре в цій історії? Будьмо чесними — не все. Те, що зараз відбувається з перереєстрацією військових частин, — це якийсь «вільний ринок» за легалізовані відсотки, які будуть їм повертатися. Чи треба тут якесь регулювання? Треба, але це проблема. Поясню.
Якщо є військова частина на території громади «А», відповідно, з погляду цієї території вона є зоною підвищеного ризику, бо там є загроза ракетних ударів, і це все впливає на інвестиційну привабливість громади. Бізнес, який має щось у голові, навряд чи буде там якось розвивати своє виробництво. Це означає, що громада з огляду на свою економічну привабливість втрачає. Було б справедливо, якби якась частина [ПДФО] надходила на цю територію. При цьому й та громада, з якої люди потрапили під призов, втратила робочі руки. Тому тут має бути розщеплення — ще частина грошей повинна йти й тій громаді, яка втратила робочі руки. А коли зараз відбувається банальна перереєстрація юридичної особи, де ти домовився з міським головою, що він поверне тобі більший відсоток, то де тут державницький підхід? І в підсумку страждає громада «А» і громада «Б», а та громада, що гнучкіша, вона виграє. Але як вирішити цю проблему, ми поки що не знаємо”.
Часто виникнення проблеми залежить від відчуття відповідальності, порядності й солідарності самих військових. Про власний досвід розповів Олександр Корінний, голова Асоціації ОТГ, а водночас і міський голова Новоукраїнки, що на Кіровоградщині. “6 січня 2022 року, ще до вторгнення, дзвінок: треба поселити військових. Відкриваємо клуб, запускаємо величезну кількість військових, без документів, без нічого. Перше, що стрибає – в 109 разів, — витрата електроенергії. І пішло, і пішло. Лютий, вторгнення, ми зібралися, поставили бетонні плити, зробили зброярню, бо як військовим без зброярні. Квітень, стук-стук у двері й питання: «А хто вас напоумив робити зброярню в закладі культури? Ось вам 9 стаття Кримінального кодексу, будь ласка, займайтесь». Уже цього року приходить до мене командир військових і каже: «Твій сусід пообіцяв нам 50 % повернення ПДФО, якщо не даси 65 %, ми підемо до нього»”.
Юрій Бова, очільник міської ради Тростянця, представив свою ситуацію: “Коли до нас приїжджають військові, то приходить командир і каже: «Мені треба екскаватор, солярка, брьовна [колоди], клейонка, генератори й все інше». Причому вони знімаються потім і приходить новий — і знову те саме… І наша комунальна техніка працює 10 % для громади, а 90 % — для них. А де я маю всього цього набрати? Для риття окопів потрібно пів мільйона, а в мене немає зареєстрованої жодної військової частини. Їм треба десь жити – живуть у садочках чи інших об’єктах громади. Усі вони приїхали, побули й поїхали. І що я повинен робити? Можливо, частину ПДФО потрібно примусово віддавати туди, де військові стаціонують”.
Цю саму думку, але більш радикально, розвинув Олександр Зарубін, голова міської ради Боярки: “У мене альтернативне бачення розв’язання проблеми з ПДФО. Воно буде непопулярним для багатьох. Я вважаю, що ПДФО потрібно віддавати тим, хто найбільше постраждав від війни. Це має бути, навіть без змін у законодавстві, вольове рішення поміж військовими, Кабміном, разом з обласними адміністраціями. Усі, хто в глибокому тилу, будь ласка, перерахуйте тим, хто був окупованим, хто продовжує виконувати функції оборони — будувати далі оборонні споруди. Я розумію, яка ситуація в колег, котрих зараз беруть за шию: відновлюй, відновлюй, відновлюй. От усі ці області: Львів, Ужгород, Волинь тощо — до вас поїхали люди, повезли гроші, підняли вашу економіку, купили квартири, а хтось зараз страждає. Найперше це окуповані території. І тому вони повинні перереєструвати військові частини на ті території”.
Представники громад із західних регіонів здебільшого відмовчувались, очевидно, розуміючи подразливість і делікатність теми. Стишувати емоції взявся колега Безгіна по Комітету ВРУ, депутат В’ячеслав Рубльов: “Ще до війни в нас було зареєстровано 16 законопроєктів про розподіл ПДФО. На сьогодні було б правильно частину залишати там, де було створено підприємство (я поки що не говорю про військові частини), бо хтось із голів зробив інвестиційно привабливу пропозицію, до нього прийшли, він підвів туди газ, воду, електроенергію. І, відповідно, у нього працює підприємство. Але частину ПДФО потрібно відраховувати тим, хто там живе, де й раніше. Навіть якщо тато працює в іншій громаді, то мама й дитина залишаються, відповідно, це садочок, школа, медицина і все, що із цим пов’язано. Тому, на мою думку, справедливим буде розподіл 50 на 50: частина буде йти за людьми, а частина буде залишатися в громаді, яка створила можливість для розвитку підприємства”.
Загалом же всі учасники погоджувались, що цю проблему потрібно розв’язувати найперше за принципом справедливості. Але ці принципи мають запропонувати все-таки депутати, а втілювати — державні органи.
Учасники дискусії погодилися також із тим, що на зміну ситуації до кращого може вплинути вища ініціативність самих органів місцевого самоврядування та координація зусиль з іншими зацікавленими сторонами — українськими депутатами, громадськими організаціями, іноземними партнерами, а передусім — між самими ОМС.
