Перемир’я як спосіб шантажу

Перемир’я як спосіб шантажу
У всеосяжне перемир’я не вірив ніхто, й от – місяць тиші… Бойовики чи не вперше виконують взяті на себе зобов’язання. Невже президент мав рацію, що війну можна закінчити не гарматним вогнем, а за допомогою перемовин? Виходить, що принцип “просто перестати стріляти” діє?

Майже перемир’я

Умови перемир’я з самого початку виглядали дивними через пункт, згідно з яким не можна піднімати над позиціями безпілотники. Зрозуміло, якби дронам заборонялось залітати на сторону противника, але чому не можна підняти апарат над своїми позиціями, щоби пересвідчитись, що все спокійно? До речі, безпілотники росіян злітають регулярно, про що йдеться у зведеннях з ООС. Наші ж бійці втратили можливість хоч якось контролювати дії ворога і через це почуваються невпевнено.

Заяви пресслужби ООС, що все під контролем, теж не надто заспокоювали, оскільки російські військові із першого ж дня перемир’я перестали пускати на свої позиції ОБСЄ, посилаючись на карантин через коронавірус, та почали просуватись вперед. У пресслужбі ООС це повзуче просування назвали “інженерним обладнанням позицій у наш бік” і стріляти у ворога заборонили.

Потім почалося дистанційне мінування українських позицій: за допомогою протитанкового гранатомета на нашу сторону закидали протипіхотні міни, на яких підривалися бійці ЗСУ. Однак в ООС ці втрати не вважають бойовими, і Володимир Зеленський під час своєї промови на День Незалежності заявив, що загиблих та поранених на фронті немає. Ба більше, постріли, які постійно лунають з російського боку, наше військове керівництво вважає провокативними та цілком безпечними.

І все ж, перемир’я справді діє. Інтенсивних боїв немає. Ворог не намагається атакувати. Такого справді ще не було за всю історію російсько-української війни.

Переговори повним ходом

Кучма полишив головування в українській делегації щодо мирного врегулювання ситуації на Сході, натомість групу очолив Леонід Кравчук, який із самого початку був налаштований дуже оптимістично. Швидко домовились про обмін полоненими, узгодили наступні ділянки розведення, і тут російська сторона несподівано висунула ультиматум – нічого не буде, доки Україна не дозволить провести на непідконтрольних територіях вибори.

Замість того, щоби пояснити Борису Гризлову, що це неможливо, оскільки не можна проводити вибори під окупацією, Кравчук сказав, що не має таких повноважень та звернувся до Верховної Ради із листом щодо відповідності постанови “Про місцеві вибори” Мінським угодам. Він говорить, що нібито розуміє – не можна проводити вибори, доки там немає української влади, але весь час виправдовується та пояснює, що інакше ж нічого не буде, інакше все зірветься. Що ж тоді робити?

Спікер ВРУ Дмитро Разумков теж каже про неможливість проведення виборів, доки окупація, але звернення Кравчука цілком серйозно збираються розглядати у парламентських комітетах. Тобто будуть думати, як пристати на російські вимоги? Разумков також заявив, що з цього приводу треба ще почути думку керівника Офісу президента Андрія Єрмака, який бачить позитив практично у всьому, що говорять з-за “порєбріка”.

Ультиматум не відкинули з обуренням. Думають.

Перед вибором

Росія дуже грамотно загнала нас у глухий кут. Скоріш за все, Зеленському пообіцяли, що все буде “тіп-топ”, він дав слово українцям, що закінчить війну, а потім, як це траплялось завжди під час переговорів з Росією, нас обдурили. Сказали, що все буде добре, але…

Якщо Зеленський буде лобіювати у парламенті проведення виборів, його рейтинги стрімко підуть униз, а колона, яка йшла Хрещатиком на День Незалежності, так само стрімко піде до нього, щоб запитати, чому він здає українські національні інтереси. Це привід для Майдану, причому не якийсь дискусійний, а беззаперечний.

Уявімо, що Україна погодиться, вибори відбудуться. Тоді захоплені території так і залишаться окупованими, але влада там уже буде вважатись українською. Бойовики з терористів перетворяться на законних депутатів, війна – на громадянську, і привід для санкцій проти Росії зникне.

Якщо ж постане Майдан, Росія почне наступ на фронті, використавши і нашу сліпоту через брак розвідки, і розміновані нами згідно з попередніми домовленостями ділянки фронту, і міст у Станиці Луганській. А прорив буде саме на трьох наявних ділянках розведення, де наша оборона слабша.

Навряд чи Зеленський наважиться на проведення виборів, бо тоді його знову почнуть лякати позиційною війною, яка обвалить рейтинги президента до нуля. Коли ж він буде метушитись, шукаючи вихід, йому кинуть рятівне коло – погодяться на подальші перемовини без вимог щодо виборів, ніби ультиматуму і не було.

Навіщо це Путіну? Нам знову підсунуть список на обмін, у якому будуть люди, нашвидкуруч наловлені на непідконтрольних територіях. Натомість росіяни заберуть важливих для них осіб, наприклад – генерал-майора СБУ Шайтанова, затриманого як російського резидента у керівництві СБУ. Нам запропонують не три ділянки на розведення, а, наприклад, двадцять чи більше. Зеленський погодиться і остаточно перетворить нашу оборону на друшляк. Ми знову втратимо частину території, яку так важко відвойовували, втрачаючи солдатів та офіцерів. І станеться все це без жодного пострілу.

І ще Зеленському запропонують підписати якийсь спільний меморандум, сам факт підписання якого буде говорити про примирення та стане приводом для зняття з Росії санкцій. Леонід Кравчук з радістю це зробить, вдягнувши на себе лавровий вінок та шати миротворця.

До речі, ось такий сценарій, без бойових дій, є для Путіна більш прийнятним. Наступ, як би добре він не був підготовлений, може провалитись, як це вже було у 2014-му. У такий спосіб він уникне нових санкцій та отримає час, щоби розібратись із Білоруссю.

І “найвеселіше”, що все це Зеленський сприйме як свою перемогу, а його виборці заспокояться та із полегшенням скажуть: “Все-таки ми зробили правильний вибір”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Приватна армія: переваги та ризики Сакральна жертва богу Путі-Путі