Переродження Хаосу

Знайомі психоаналітики полюбляють пояснювати місце й роль підсвідомості такою собі “яблучною” метафорою. Мовляв, якщо уявити людську психіку як яблуко, то всі напрацювання свідомості, усі наші соціальні навички, освіта, культура та професійні надбання будуть лише тонкою шкіркою фрукта. А все, що розташоване під нею, – це темний масив підсвідомості. Саме там, серед витісненого зі свідомості та міцно забутого, причаївся древній Хаос.

Він могутній і несплячий. Зі своєї глибинної засади він посилає нам передчуття і сновидіння. А ще владний голос Хаосу звучить під час панічних атак, мстивого мріяння й нападів люті. За сприятливих обставин він починає домінувати над свідомістю. Себто над освітою, культурою, соціальними навичками.

Війна – час Хаосу, доба його панування. Війна дає Хаосу змогу прорвати “шкірку яблука” й вистрибнути з підсвідомості мільйонних мас у вільний простір публічної комунікації. Вистрибнути переможно та загнати соціальний лад під віник.

Хочемо того чи ні, але ми живемо за таких часів, коли древнім мешканцем підсвідомості навчилися керувати. Коли розроблені численні методики та знайдені засоби “інструменталізації” стрибків Хаосу. Зрештою, під час цього з’являється принципово нова маніфестація, яку можна назвати “делегованим хаосом” або “нацькованим хаосом”. Древній мешканець темних глибин психіки під час цього при цьому втрачає право на ім’я. “Делегований (нацькований) хаос” уже не має нічого спільного з Хаосом як філософською категорією. Але має багато спільного зі зброєю.

Це переродження можна було спостерігати в українських соціальних мережах часів війни. Ще на початку березня там танцював свої спазматичні танці найсправжнісінький Хаос, багатоликий первісток Темряви. Спроби російських ботів розігнати диверсійні месиджі відразу вгадувалися, ізольовувалися та миттєво згасали на полях натуральної колективної тривожності.

Така сама доля очікувала на ботоферми “згаслих” медійних ідолів, які спробували підставити під гарячу підкову війни свої жаб’ячі ніжки. Сузір’я олдових пропагандонів розгорнуло, бува, вітрила “зради”, але ті – упс! – не були розраховані на жорсткі вітри війни. Ті подерли спочатку самі вітрила, а відтак і залишки шкіперських репутацій.

Але вже за три-чотири тижні з’явилося щось гібридне. І не “гібридне” в тому вульгарному розумінні, до якого звикли завсідники мережевих сварок і любителі диванної конспірології. А направду мічене “сурковською” версією політичного постмодерну. Вправно сплавлене з натуральних колективних емоцій і “технічної” делегованої напруги.

Найбільш відчутним на смак, якщо не стрижневим, інгредієнтом цього коктейлю стала спокуса такої собі “генеральної помсти”. Не просто прагнення справедливої відплати й не снага до помсти за підлі і брудні вчинки, а фронтальне бажання глибокого ретроспективного пошуку винних, дотичних до вини, умовно винних і всіх, що схожі здалеку на тих, хто сідав до одного автобуса з умовно винними.

Цей інгредієнт ідеально лягає в річище вітчизняного ресентименту. Адже кожен із втаємничених знає, що найефективніший спосіб відвернути українців від актуальних цілей – це спрямувати їх на пошук межово сакраментального лайна на межово фундаментальній сметані. Технологічно це передбачає вкидання до публічного дискурсу (наприклад, на фейсбуці) якогось багатозначного, мутного і бажано глибинно-безглуздого запитання. Наприклад: “Ну то що, вони вже про все домовилися?”

Вкидати таке запитання має не блогер-аналітик і не блогер-активіст. У першого серед фоловерів забагато критично мислячих і просто вдумливих, аудиторія другого не зверне уваги на таке запитання, бо чекає не натяків, а лайфхаків, закликів і перформансів. Тому вкидає запитання блогер-приколіст, який-небудь симпатичний розп…дяй із мистецького або ж ліво-протестного середовища.

Якби цього блогера не підтримувала потужна ботоферма, запитання б майже не помітили. Допис із ним дістав би до сотні веселих лайків, десять-п’ятнадцять поширень. І за кілька годин щасливо загубився б у нетрях фейсбуку. Але за підтримки ботоферми допис із запитанням отримує тисячі лайків і поширень, а також сотні коментарів, де до запитання (альфа-месиджу) додаються ретельно сформульовані (і, на перший погляд, так само безглузді) бета-месиджі. Наприклад, до допису з альфа-месиджем “Ну то що, вони вже про все домовилися?” додається коментар із бета-месиджем “Кров за гроші” або ж “Кров не бабло”.

Виникає запитання: кому потрібні ці абстрактні фрази, які не містять ані конкретної адреси, ані конкретних звинувачень? На що вони можуть вплинути? Які механізми запустити?

Ми стикаємося з тим, що має багато технічних назв. Його можна йменувати “грою розрізнення”, а можна “невекторним формуванням настроїв”. Кажуть, що за мирних часів така гра малопродуктивна, бо її НЛП-ефект є достатньо відтермінованим і занадто “м’яким” як для психологічної зброї на кшталт “делегованого хаосу”.

Натомість війна додає таким, на перший погляд, “неприцільним” тригерам кумулятивного ефекту. Прив’язує їх до правдивого Хаосу. Тому що недомовленість або навмисна безглуздість сприймається як ознака непричетності месиджу до офіційного пропагандистського поля, яке дуже чітке  й артикульоване (належне ладові). Форма послання автоматично протиставляє його офіційному дискурсу, спрямовує реципієнта активно й самостійно шукати те саме “сакраментальне лайно”, самому додумувати, прив’язувати до подій і конкретизувати контекст.

Хай як дивно, але цей нехитрий метод діє. Ба більше, така “дискурсивна провокація” здатна запустити широку настроєву хвилю придумування неіснуючої вини та напруженого пошуку винних. А за цією хвилею поспішає, як завжди в таких випадках, дев’ятий вал конспірологічних припущень, де проблематика реальної агресії РФ розмивається теоріями змови на теми “кулуарні домовленості без України”, “світовий уряд проти слов’ян”, “задум британських масонів-планувальників” і схожою маячнею на рівні “єврея Гітлера”.

І що довше триває війна, то більше в навколишній комунікації такого от “делегованого хаосу”, то ширше соціальні мережі засмічуються НЛП-вірусами. Коли це засмічення досягне певної межі, кількість може перейти у якість. І тоді породження хаосу вимагатимуть для себе нових сильних імен.

Сильних, брехливих і руйнівних.