Перетворення

Перетворення
Ми живемо в добу перетворення. Все, що років 40-50 тому вважалося реальністю, перетворюється чи то на «можливість», чи то на «ймовірність», чи то на «сценарну пропозицію». Те, що мало колись чіткі координати та міцну «намацальність», тепер ледь тримається купи. Декого це дивує, декого дратує, дехто не звертає на це уваги. А нові покоління взагалі не відають того відчуття реальності, яке було зрозумілим для їхніх батьків і дідів.

Колись все трималося на праці. Сумлінну працю благословляли та оспівували. Працю клали у фундамент суспільного життя, ринку і капіталу. Філософи казали, що уся земна цивілізація є нічим іншим як «опрацьованим сущим». Дехто припускав, що саме праця перетворила мавпу на людину, інші споруджували монументи мускулястим хлопцям з молотами та товстоногим жінкам з серпами.

В цій абсолютизації праці була своя логіка. Трішки дубова, жорстока й неоковирна, проте фундаментальна. «Хто не працює, той не їсть».

Але все це в минулому. Світ поступово наповнюється тими, хто не працює, але знаходиться на високих щаблях в ієрархії споживання. Гроші вже не є мірилом  кількості і якості праці, а обертаються там, де відбувається «обмін задоволеннями».

За доби Постмодерну працюючі люди з творців буття та поважаних майстрів перетворилися на нецікавих лузерів. На тупу сіру масу, на банальних редноків, що змушені працювати руками, бо не мають змоги та розуму заробляти цікавішими способами. Нова кастовість відносить працівників до найнижчих та найнегідніших «варн» епохи Гіпермодерну. Вони тепер не герої і не взірці. Лише шматки біомаси, що чекають на нові генерації роботів та 3D-принтерів, котрі зроблять їх безробітними.

Тобто праця нині відривається від працівника і стає чимось на штиб магії. А сам працівник з позиції майстра (мага) опускається на позицію профана (глядача, споживача), кваліфікація якого не має жодного значення в реальному виробництві.   

Щось подібне відбувається й з політикою. Пам’ятаю часи, коли політика була двоколірною. Ідеологи заявляли, що істина дає їм право на владу. Потім всім сказали, що ідеологи брехали. Що носієм влади є народ, а істина десь в Бога і пізнанню не підлягає. Відтак прийшли бандити, зробили розпальцьовку й позичили владу в народу. Потім народ ходив на Майдани, щоби повернути собі хоча б відсотки з позики.

Тут так само почалася магія. Проценти з позики замість народу повернули окремим персонажам, а народ з цим погодився. Побурчав і погодився. Певно той народ зурочили.

Все навколо нас стає щораз більш відчуженим від розуміння та від майстерності. У цьому перетворенні відчувається кому магія, а кому – вселенська брехня. Тому багато хто почав сумніватися в тому, що Земля кругла, а століття двадцять перше.

Розхитані уми почали маніфестувати: «Яке століття хочу, таке й буде». Феодали в сучасній Україні почувають себе не гірше, ніж у Середньовіччі. Мракобіси також не бідують. Особливо, коли приблудний вірус за кілька тижнів повертає нас до настроїв холерних та чумних ізоляцій.

Зрозуміло, що у цьому можна знайти свіжі позиції. До прикладу, новий вимір свободи. Хочеш вірити, що Земля пласка – вір. Хочеш вважати планету окупованою рептилоїдами – вважай. Хочеш плекати якісь дурнуваті традиції – на здоров’я. Або ж навпаки: хочеш бути відірваним від всіх ґрунтів, бути кочовим і надсучасним – будь ним. Роби, що хочеш, сповідуй що хочеш, лише не заважай хазяям реальності набивати кишені грошима.

Реальність з розмитими контурами має багато назв. В деяких книгах називається «мультисвітовою пропозицією». Не подобається  світ засмічених вулиць та помийних розваг, не розумієш його, не сприймаєш, боїшся і ненавидиш – не біда. Створи собі свій світ й живи у ньому (самоізолюйся в ньому). А якщо не годен створити сам, то купи собі один зі створених кимось. Персональні світи у наші часи виробляють ледь не промисловим способом. Бери світ з драконами, бери з черепашками, бери з зомбаками або ельфами. На будь-який смак. Бери і плати гроші.

Ще один вимір гіпермодерної свободи: для мешканців України всі можливості мультисвітової пропозиції відкриті майже так само, як і мешканцям країн «золотого мільярду». Майже. Трошки вужчий асортимент світів, трошки дешевші декорації. Але не принципово. Проблема не в цьому. Проблема в тому, що громадяни України серед всіх можливих пропозицій обирають, як правило, лише три варіанти.

Перший з них має назву «Світу вічної окупації». Якщо немає справжнього окупанта, його треба придумати. Північний сусід тут сильно допоміг. Придумувати, в принципі, вже не треба. Але варто додавати драматизації.

Другий варіант: «Світ, де нічого не міняється» (поетична назва: «Хрущі над вишнями гудуть»). Той приємний та зрозумілий простакам світ під вселенським віником, де все ще триває Трипілля, де кухонно-городні сімейні звичаї вважають  цінностями, а старших треба поважати за те, що вони сивочолі та спрацьовані. А ще за те, що вони все просрали.

Ну й третій варіант: «Світ заробітчанства». Тут вже відчутно пахне кочовими практиками Гіпермодерну. Але одночасно не менш відчутно пахне й немитим унітазом. Тому сильно бридливі третього варіанту не вибирають.

Відчутна меншість обирає екзотичні світи. Хтось медитує в ашрамах, хтось шукає національну ідею, хтось обирає планету зеленого змія. Всі ці мешканці різних світів колись зустрінуться в офісі пенсійного фонду й в чергах до лікарів. Тому що пенсію і безкоштовні ліки дають лише в базовій реальності.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Під Зеленою Кометою Присмерки “жрецької” України