By 
Кризові і посткризові явища, що супроводжують економічний розвиток, змушують сучасників звертатися в архів ідеологій, які колись ефективно подолали негативні тенденції та стабілізували відносини у суспільстві.
Однією з таких ідеологій є кейнсіанська економічна теорія – сукупність макроекономічних концепцій, відповідно до яких ринкова економіка не може самостійно забезпечити повне використання своїх ресурсів, тому для їх цілковитої зайнятості необхідно застосовувати фіскальну і кредитно-грошову політику. Кейнсіанство – це теорія державного антикризового регулювання економіки, що ґрунтується на політиці зростання споживчого попиту завдяки високій оплаті праці. Основні принципи теорії сформулював Джон Мейнард Кейнс – англійський економіст, що вивчав соціально-економічні проблеми першої половини ХХ століття. На основі своїх досліджень Кейнс написав “Трактат про грошову реформу” (1923),“Трактат про гроші”(1930) та “Загальну теорію зайнятості, відсотка і грошей”(1936), в якій він доводить безпідставність концепції саморегулюючої економіки й пропонує низку заходів щодо кредитування, грошового обігу й забезпечення зайнятості населення. Цікавою є і його доктрина економічної інсоляції, що описує світовий економічний простір не як єдиний ринок, а як систему економічно самостійних “островів”.
Якщо колись держава не втручалась у приватно-підприємницьку діяльність, то, відповідно до кейнсіанства, суспільство загального блага можливе за активного втручання держави у справи економічної і соціальної політики.
Наступною ідеологією є лібералізм економіки – розширення свободи економічної діяльності, повне або часткове зняття політичних, юридичних та адміністративних обмежень приватної ініціативи. Ці процеси ведуть до підвищення кількості і ролі відповідальних власників. Лібералізація економіки набула світової тенденції. Цей процес відкриває простір для дії механізмів ринкового регулювання, зменшується втручання держави в економіку, зростають обсяги прямих іноземних інвестицій. Основною функцією держави стає створення і підтримка конкурентного середовища шляхом прийняття господарського та цивільного законодавства, спрощення та здешевлення заснування нових приватних підприємств, підтримки малого і середнього бізнесу, посилення доступності судочинства тощо.
Лібералізація світової торгівлі товарами і послугами розмиває митні бар’єри, знімає кількісні обмеження у торгівлі між країнами. Спадкоємцем ідейно-політичних напрацювань класичної ліберальної традиції (необмежена конкуренція у всіх сферах життя суспільства, крайній індивідуалізм, абсолютна свобода ринкових відносин, деетатизація суспільства) є лібертаристська доктрина. Лібертаризм виступає за розрізнення права і закону. Якщо право не відрізняється від системи законодавства, то змістовно воно збігається з волевиявленням держави і, зрештою, не дає змоги розглядати право крізь призму свободи людини, а закон – як силу, призначену для захисту права.
Лібертаризм – це панівна ідеологія Заходу, що ставить понад усе права людини й приватну власність, передбачаючи невтручання держави в соціально-економічні відносини. Однак захоплення ідеальними формами лібералізації і демократизації суспільного життя на Заході, що ніби збігається з тенденціями цивілізаційної консолідації й інтеграції, призводить до руйнування культурно-генетичного коду та негативних наслідків для соціуму й економіки.
Третя ідеологія – неолібералізм – один з напрямів сучасної економічної теорії, що ґрунтується на поєднанні державного регулювання економіки із здійсненням принципів економічної свободи, максимально можливим використанням ринкових механізмів і вільної конкуренції в умовах зростаючої монополізації господарського життя.
У сфері економічної політики англійський неолібералізм відійшов від розробки та прийняття конкретних економіко-політичних рішень, визнаючи переважно монетарні важелі впливу шляхом регулювання грошово-кредитної сфери. Роль держави англійці розглядають як її природну реакцію на погіршення умов конкуренції, економічний спад тощо. Німецький неолібералізм, навпаки, ґрунтується на взаємозв’язку економічної теорії та політики, розглядає різні типи активної господарської діяльності (стабілізаційної, кон’юнктурної, структурної, соціальної). Теорія вбачає економічні функції держави в постійному стимулюванні конкуренції, розширенні конкурентного простору в умовах певної структури виробництва, кон’юнктури ринку, соціальних пріоритетів, які постійно змінюються. Однак неолібералізму, як і кейнсіанства та лібертаризму, не досить, щоби протистояти зламаній системі.
У 1992 році американський політолог, політичний економіст Френсіс Фукуяма у книзі “Кінець історії йостання людина”під впливом розвалу соціалістичної системи і падіння комунізму доводить перемогу вільного ринку й ліберальних демократій, фактично проголошує ліберальну демократію вінцем еволюції державного устрою.
Фукуяма передбачав, що “підходить кінець”і розпочинається панування західних цінностей, регіони планети переструктуровуються з орієнтацією на найпотужніші ядра-центри. Концепція кінця світу виникла на хвилі неоліберального романтизму, що охопив західні країни у 90-х роках. Ф. Фукуяма доводить, що зовсім не комунізм є метою історії, а ліберальне суспільство, невід’ємною частиною якого є вільний ринок і повна свобода слова. Наріжним каменем його світоглядних висновків є теорія суспільного капіталу – здатність людей до якомога ширшої, організованої та злагодженої співпраці.
За основу суспільного розвитку Ф. Фукуяма бере не гроші чи якийсь інший фінансовий капітал, навіть не рівень освіти чи науку, а довіру людини до людини. На думку економіста, саме довіра дає змогу людям за будь-яких умов знаходити шляхи до співпраці, а відтак формувати трудові колективи, громади за місцем проживання, органи влади та громадські організації, які здатні, як наслідок, формувати фінансовий і промисловий капітал, розвивати освіту, науку, державу тощо. Політолог був переконаний, що добробут населення поступово зростатиме завдяки технічному прогресу.
Френсіс Фукуяма досі шукає ідеальну модель співіснування суспільства і держави. Колись він вважав, що “сильна держава”має запобігати появі конфліктів, однак сприяти “пресуванню”суспільства, деформації ринкових відносин і навіть виникненню “злочинних співтовариств”. Ще у 90-ті він був активним прихильником мінімальної ролі держави в житті суспільства, особливо в сфері економіки. До того ж професор вважав, що держава не відіграла вирішальної ролі в успішному становленні економіки Японії, Південної Кореї та Тайваню.
Вперше поняття “сильна держава”Фукуяма використав у книзі “Кінець історії”. Однак якщо там він характеризував “сильну державу”як тимчасову перешкоду на шляху до демократичного суспільства, то в книзі 2004 року “Сильна держава: управління і світовий порядок у XXI столітті” досліджувавїї переваги. У вступі до цієї книги вчений стверджує, що “слабкі, некомпетентні або ж неіснуючі уряди є джерелами серйозних проблем, особливо у висхідному світі”. Слабкість або ж відсутність державності спричиняє низку проблем: тероризм, імміграцію, бідність, хвороби тощо.
У ситуації з Україною Фукуяма акцентує увагу на важливості демократичних змін та громадянському русі, бо саме рух знизу може впливати на владу.“У часи Євромайдану була мобілізація громадянського суспільства. Мене не дивує, що українці стали більш пасивними. Але це та сила, той потенціал, який потрібно використати. Громадянське суспільство є великим гравцем в українській політиці. Вплив Євросоюзу і США на формування українських інституцій може допомогти використати цей потенціал”, – наголошує політолог.
На думку Ф. Фукуями, Україна, попри критичні висловлювання і скептичні сприйняття комплексу реформ, рухається вперед швидше, ніж українці це усвідомлюють. Він стверджує, що в економічній сфері відбулися важливі речі, насамперед, зміни у НБУ, децентралізація державного управління, реформування нафто-газового сектору економіки.
Фукуяма вважає, що для українців нині важливо змінити спосіб мислення, особливо це стосується влади: “Стара українська система базувалась на еліті, яка розподіляла ресурси, підтримувала стабільність країни, а ресурси перебували у приватних руках. Нині Україна потребує відкритих державних інституцій, у людей нової влади має бути інший спосіб мислення, щоб готові були працювати заради суспільства, а не приватних інтересів”[1].
[1]Фукуяма:Україна у глобальній битві за демократію – на передовій
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
