By (100 років тому, 29 квітня 1918 р., відбувся З’їзд хліборобів, що розпочав повалення Центральної Ради й оголосив гетьманом України Павла Скоропадського)
Навесні 1918-го Україна була в глибокій системній кризі: економіка завмерла, гроші знецінювались ледь не щодня, банківська сфера впала у глибоку стагнацію, земельна реформа так і не була здійснена, поля стояли незасіяними, залізничники і робітники кілька місяців не отримували зарплатні, бізнес, завдяки соціалістичним експериментам уряду Центральної Ради, був витіснений не лише з господарчої діяльності, а й від державотворчої роботи.
В опозиції до уряду УНР, що складався з соціалістів-революціонерів, були навіть їхні ідеологічні “брати” – соціал-демократи і соціалісти-федералісти. Радикалізувалися проти уряду й праві кола – великі землевласники і промисловці, хлібороби-демократи, частина Вільного козацтва, що походила із середньомайнових селян, а також частина офіцерів тощо. Всі вони почали об’єднуватися навколо нащадка гетьманського роду, колишнього флігель-ад’ютанта царя й командувача 34-м (1-м Українським) армійським корпусом, почесного отамана Вільного козацтва й колишнього командувача військами Центральної Ради на Правобережжі генерала Павла Скоропадського. Вкрай незадоволеними бездіяльністю уряду УНР було й командування союзницькими німецькими й австро-угорськими військами в Україні, яких запросила для вигнання більшовицьких окупантів сама Центральна Рада.
Отже, наприкінці квітня 1918-го Центральна Рада майже втратила підтримку чи не всіх верств населення та колишніх союзників, які перебирали на себе функції окупантів. Та все ж авантюристична політика крайніх соціалістичних експериментів мусила довести уряд Центральної Ради до політичного краю, тим паче, що всі спроби досягти компромісу були марними. Востаннє пропозицію німців УНР відкинула 24 квітня, натомість Скоропадський на компроміс погодився. Відтоді Центральна Рада була приречена.
Німецьке Оберкомандо у Києві доволі швидко порозумілося із Скоропадським. Для здійснення перевороту майбутній гетьман створив організацію “Українська народна громада”, сформував загін бойовиків та вів успішні перемовини із промисловцями, банкірами, великими та середніми землевласниками з партії хліборобів-демократів, яку очолював В’ячеслав Липинський, Микола Міхновський і Сергій Шемет.
29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Того ж дня у приміщенні цирку “Ґіппо-палас” у Києві Спілка землевласників скликала З’їзд хліборобів, куди прибуло 8 тис. осіб, переважно селян, зокрема 6 432 делегати. Уповноважені особи представляли інтереси 7-8 мільйонів селян-землевласників з 9 губерній України.
За задумом заколотників, з’їзд мав стати громадською опорою перевороту, підтвердженням легітимності, виборності нової влади перед широкими народними масами. Ще до офіційного відкриття з’їзду делегати жваво обговорювали діяльність організаційного комітету на чолі з М. Коваленком, критикували Центральну Раду, її земельний закон та комітети, а також пошепки казали, що новим гетьманом слід обрати Павла Скоропадського. Зібрання було легальним, його дозволив уряд УНР, щоправда не без тиску з боку німецького окупаційного командування, проте діячі Центральної Ради не очікували, що саме тут відбудеться один із показових актів перевороту, чутки про який вже ширилися столицею.
З’їзд відкрив голова ініціативної групи селянин з Полтавщини Микола Коваленко, який запропонував обрати головою зібрання М. Вороновича та призначити президію. Усі доповідачі критикували політику Центральної Ради, а найбільше земельний закон УНР. Несподівано для багатьох делегатів на з’їзді запропонували обрати гетьманом України Павла Скоропадського. Побачивши таку підтримку серед хліборобів, Скоропадського викликали на з’їзд, щоб здійснити переворот. Дізнавшись про сприятливий перебіг подій, перед від’їздом гетьман віддав Охотницькому полку наказ негайно розпочати захоплення головних державних установ в столиці, хоча попередньо це планували на 30 квітня.
Колишній член Центральної Ради Павло Христюк стверджував, що Скоропадський прибув на з’їзд у супроводі 500 озброєних офіцерів, начебто побоюючись несподіваних ситуацій. Насправді ж до складу УНГ у Києві входило приблизно 300-400 членів та прихильників (старшини й вояки Першого Українського корпусу, Школи прапорщиків, окремі цивільні діячі, члени Союзу землевласників та козаки Вільного козацтва), тому твердження, що УНГ мала у столиці потужний і чисельний склад є неправдивим. На час перевороту організація Скоропадського для охорони делегатів з’їзду задіяла лише 15 офіцерів, а на Софійському майдані, де відбувався молебень за нового гетьмана їхня кількість збільшилася лише до 22 старшин.
Павло Скоропадський приїхав на з’їзд у супроводі двох ад’ютантів. Після заклику присутніх обрати його новим гетьманом України, Скоропадський звернувся до зібрання з промовою: “Панове, дякую вам за те, що ви мені передаєте цю владу. Не для своєї користі беру я на себе тяготи тимчасової влади, одначе ви самі добре знаєте, що анархія всюди почала панувати, і що тільки на вас, хлібороби, і на тверезомислячі верстви ми будемо спиратися. Прошу Бога, щоб він дав нам силу та міцність врятувати Україну”. Від імені з’їзду новообраного гетьмана привітав граф Дмитро Гейден. Учасники зібрання одноголосно ухвалили й подали Скоропадському резолюцію з низкою вимог щодо подальшого розвитку країни в земельній, економічній та виборчій політиці, яку підготувала ініціативна група й зачитав І. Дуссан.
Ця акція була ретельно спланована прибічниками генерала, які вміло використали загальне незадоволення присутніх політикою Центральної Ради, що врешті й призвело до одноголосного обрання Скоропадського гетьманом. Більшість делегатів, вочевидь, навіть не підозрювала не лише про позалаштункові приготування до цієї події, а й про подальший сценарій безпосереднього втілення їхнього пориву в життя.
Натомість урядовці УНР знали не лише про підготовку перевороту, але й точну дату його здійснення. Стрілецька рада дізналась про плани повалити Центральну Раду за два тижні і доповіла про це членам Центральної Ради, проте Січові Стрільці так і не отримали будь-яких вказівок з цього приводу. За кілька днів, стурбований бездіяльністю політичного і військового керівництва країни, Євген Коновалець особисто розповів про майбутній переворот Михайлові Грушевському, але той відповів, що Центральній Раді “рішуче нічого не грозить”.
28 квітня Стрільці повідомили заступника військового міністра УНР Олександра Грекова, що на Липках організовуються відділи старшин-гетьманців, а в будинку Любинського розташована штаб-квартира Скоропадського. Однак Греков не дав дозволу на виступ, “й казав лише спитати німецьке Оберкомандо, як воно ставиться до цього перевороту”. Така позиція вищого керівництва держави повністю дезорієнтувала стрілецтво.
Яскравим свідченням цього є й сам день перевороту. 29 квітня сотня СС Ф. Черника, озброєна 12 кулеметами, переходила Софійський, де саме відбувалась молитва на честь помазання Павла Скоропадського як гетьмана. Стрільці, виконуючи наказ нікого не чіпати, пройшли повз дійство, не перешкоджаючи очевидній спробі зміни влади. “Це був останній момент, в якому можна було раптовим енергійним виступом завернути біг подій, бо німці не встигли б прийти на поміч Скоропадському та його однодумцям”, – із розпачем згадував ті події Євген Коновалець.
Тим часом підрозділи гетьманців брали під контроль адміністративні та урядові установи й арештовували членів уряду, хоч більшість з них вже встигли переховатися. Акцією захоплення державних і адміністративних установ Києва командував генерал В. Дашкевич-Горбацький, а окремими бойовими відділами – полковники Сахно-Устимович, Глинський, Каракуца, підполковник Бенецький, капітан Богданович та інші офіцери. Також з офіцерів було сформовано Охотницький полк. До вечора 29 квітня вони захопили більшу частину установ, однак найважливіші ще залишалися за УНР. Ввечері загін гетьманців взяв під контроль будинок Центральної Ради.
Німецькі війська зберігали нейтралітет, але, як справедливо зазначав Павло Скоропадський, “очевидно готові були вмішатися, коли б на вулицях виникли більші розрухи”. До другої години ночі з 29 на 30 квітня було захоплено елітарний район в Липках, Військове міністерство і Міністерство внутрішніх справ УНР, а також Державний банк, варту якого арештував загін полковника О. Сахна-Устимовича. Тоді ж на бік заколотників перейшли начальник штабу Центральної Ради полковник О. Сливинський та Кінний відділ на чолі з полковником М. Аркасом. Згодом вони захопили будинок генерал-губернаторів Києва і імператорський Маріїнський палац.
Так закінчився державний переворот 29 квітня 1918 року. Одразу після нього утворилась Українська Держава у формі Гетьманату Павла Скоропадського, яка кардинально змінила не лише форму, але й суть української державної моделі.
