By 
Одним з головних завдань фінансово-господарського життя держави є укладання її бюджету. В Україні бурхливі події кінця 1917 – початку 1918 років не дали змоги створити його за часів УНР. Після гетьманського перевороту новому урядові також довелося зіштовхнутися із складнощами, налагоджуючи одночасно відповідні урядові служби, адже, як вірно відмітив професор Л. Яснопольський, “для правильного розгляду бюджету необхідні як негайна організація фінансового апарату – рахівничого і касового, так і найшвидше встановлення правильного законодавчого режиму, бо нормальне бюджетове господарство мислиме лише за наявності представницьких закладів”.
За Гетьманату справою укладання бюджету займалось Міністерство фінансів і безпосередньо Бюджетова комісія. До її складу ввійшли представники Міністерства фінансів, Державного контролю, зацікавлених відомств, науково-економічних кіл. Бюджетова комісія діяла при Департаменті Державної скарбниці на чолі з Х. Лебідь-Юрчиком, а її ядро з липня 1918 року склала бюджетна нарада з чотирьох членів. За відсутності тимчасової нової законодавчої бази юридичною основою при укладанні бюджету Української Держави (як і за УНР) стало бюджетне право Російської імперії. Воно складалося з загальних кошторисних правил від 22 травня 1862 року та правил від 8 березня 1906 року про порядок розгляду державногорозпису прибутків і видатків та про асигнування з скарбу видатків, розписом не передбачених.
У червні 1918 року уряд ухвалив Правила про порядок розгляду державного бюджету й фінансових кошторисів на 1918 рік, згідно з якими усі кошториси мали бути надіслані до Держскарбниці не пізніше 5 липня 1918 року[1]. Основна маса кошторисів, проте, надійшла лише наприкінці вересня, а отже лише з тієї пори розпочалася робота над укладанням бюджету. Бюджетова комісія, установлюючи фактично зроблені видатки за 1918 рік, розпочала обчислювати очікувані прибутки і розробку бюджету вже на 1919-й. У жовтні
1918 року уряд прийняв законопроект про виділення 40 тис. крб. на видатки для утримання Бюджетових комісій, а 5 листопада 1918 року міністр фінансів доповідав урядові щодо питання про укладання бюджету на 1919 рік.
За тиждень до падіння Гетьманату, 6 грудня 1918 року, уряд ухвалив проект Правил про закінчення рахунків по кредитам кошторисів 1918 року та провадження видатків у 1919 році, де, зокрема, наголошувалося, що всі Міністерства, Головні Управління та інші центральні установи заздалегідь, не чекаючи остаточного затвердження державного розпису прибутків та видатків на 1918 рік, приступають до складання встановлених існуючими кошторисними правилами розпису очікуваних прибутків та видатків. Такі розписи потрібно було негайно надіслати до Державної скарбниці одразу ж по затвердженні державного розпису на 1918 рік. Також центральні установи повинні були переслати переліки кредитів, які підлягали переліченню на покриття видатків, та здати до Київської усі невитрачені відомствами до часу затвердження розпису залишки грошей. Надалі й аж до затвердження державного розпису прибутків та видатків на 1919 рік видатки на задоволення потреб проводилися за тимчасовими видатковими розписами. Для цього відомства мали надіслати до Департаменту Державної Скарбниці тимчасові видаткові розписання на перші чотири місяці 1919 р. – окремо на Головну Скарбницю та на кожну Фінансову Палату, а також збір тих розписів по кожному кошторису.
Тимчасові видаткові розписання підлягали обговоренню на окремій нараді при Міністерстві фінансів. Потім їх усіх міністр представляв для урядового ухвалення. Після затвердження розсилали через Держскарбницю до Головної скарбниці та у Фінансові палати. Відтак скарбниці аж до одержання тимчасових видаткових розписань на 1919 рік мали провадити “тільки штатні та контрактні видатки, а також негайні видатки на канцелярські і господарські потреби, та на утримання будинків”.
На середину грудня 1918 року до Бюджетової комісії поступили кошториси від усіх відомств, крім Головної квартири гетьмана, Державного секретаріату та Морського міністерства, кошториси яких уклали представники Міністерства фінансів та Державного контролю. Комісія закінчила свою роботу 30 грудня 1918 року, вже після падіння Гетьманату, тому проект бюджету представили Директорії. Нова республіканська влада затвердила його 24 січня 1919 року як державний бюджет УНР на 1919 рік.
Гроші від простих податків поступали до Держскарбниці в надзвичайно мізерній кількості (порівняно з видатками і потребами країни) внаслідок розладу економічного життя, недосконалості податкової структури, відсутності жорсткого і постійного державного контролю, що давало можливість легко приховувати прибутки. Натомість, як згадував Павло Скоропадський, державна монополія на винокурення “почала давати значний дохід”, за кілька місяців прибутки від неї склали 87 млн 602 тис. 600 карбованців. Щоправда, і в цій монополії прибуткові перспективи ще були попереду, адже за бюджетом вони мали б становити 350 млн 900 тис. крб. Уряд гетьмана також підвищив акциз на сірники, очікуючи від того 20 млн крб. прибутку на рік, однак до бюджету надійшло лише 12 млн 7 тис. карбованців.
Уряд також втричі підвищив податок на папіросовий папір і гільзи, що мало дати держскарбниці 3 млн крб. з гільз та 800 тис. карбованців з паперу. До того ж регламентація виробництва дозволила вже на той час притягнути до акцизування 1/2 виробництва папіросового паперу, що уникав досі оподаткування, тому урядовці очікували отримати до 4 млн 800 тис. крб. на рік. Вартість патентного збору з гільзових фабрик становила 35 тис. крб., а з майстерень для розрізу паперу – 48 тис. крб., тобто разом патентного збору мало надійти 83 тисячі карбованців. Загальна сума прибутків від такого оподаткування становила 2 млн 6 тис. крб., нові ж його ставки обіцяли дати до бюджету країни 7 млн 883 тис. крб. на рік. Насправді до скарбниці надійшло 4 млн 614 тис. карбованців.
Акциз на нафтові продукти дав сміхотворну суму в 120 тис. карбованців[2], адже внаслідок розладнання транспорту та відсутності будь-яких стосунків з бакинським нафтовим районом керосину в приватному продажі на Україні не було. Встановили також податок на виноградне вино та чай, який дав лише 1 млн 207 тис. крб. прибутку. Тютюновий акциз поповнив бюджет на 148 млн 380 тис. карбованців з очікуваних 200 млн 686 тис.
Цукрова монополія становила понад 1/3 всіх надходжень – 354 млн 926 тис. 41 крб., хоча очікувалось отримати 1 млрд 321 млн 479 тис. крб. Здійснення цукрової монополії не було достатньо налагоджене та не дало очікуваних результатів.
Зведення бюджету Української Держави за 1918 рік з фінансово-економічного погляду є не державним бюджетом, а радше зведенням кошторисів з державних прибутків і видатків. Загальна сума прибутків, згідно з укладеним бюджетом, становила 3 млрд 249 млн 731 тис. 092 крб., видатків – 5 млрд 346 млн 735 тис. 634 крб. (звичайних – 4 млрд 265 млн 352 тис. 266 крб., надзвичайних – 1 млрд 081 млн 383 тис. 368 карбованців[3]). Отже, евентуальний дефіцит становив 2 млрд 097 млн 004 тис. 542 карбованців. Бюджетну недостачу планували покрити випуском сорока 3,6% серій Державної скарбниці на 1 млрд 4 млн 650 тис. крб. та емісіями держзнаків у 25 та 50 карбованців (1 млрд 92 млн 354 тис. 542 крб.).
Тогочасний український економіст Є. Гловінський вважав, що “справжній дефіцит був,очевидно, більший, бо й випущено грошей було на 500 млн крб. більше ”. Л.Нєманов вираховував, що прибутки за 1918 рік принесли брутто до 1 млрд крб., а Є.Гловінський додає, що “видатки виносили не 5.346 млн крб., а лише 31/2 млд, з яких 1 млд був покритий прибутками, а 21/2 – емісією паперових грошей”.
Уряд не хотів додатково випускати паперові гроші для покриття бюджетної недостачі, зокрема Д. Дорошенко зауважує: “До 23 грудня 1918 р. в обігу серед українських паперових грошей було 2 млрд 843 млн карб., а в касах Державного Банку – ще 572 млн карб.”. Тому для покриття дефіциту уряд вдався до кредитових операцій.
Попри те, що бюджет мав усі риси виконавчого кошторису, він був близький до дійсних витрат і надходжень до скарбниці. Водночас, на думку дослідника І. Кабачківа, головним бюджетним недоліком було те, що він замість того, щоб бути директивою для розпорядників кредитами, лише фіксував різні випадкові асигнування. Недосконалість бюджету найперше залежала від несприятливих соціально-політичних і фінансово-економічних умов, за яких він складався, а також, як писав сам П. Скоропадський: “Просто не було часу”. Попри все, то був перший бюджет України, і вже тільки цим він є для українського народу історичним. Став він також і своєрідним вінцем фінансової політики Гетьманату.
[1]Д. Дорошенко вказує іншу дату, пишучи, що “Рада Міністрів постановила зобов’язати відомства надіслати фінансові кошториси не пізніше 7 липня”.
[2]Д. Дорошенко в бюджетовому зведенні Української Держави за 1918 рік подає суму в 150 тис. карбованців.
[3]Графа військового фонду з державного бюджету Української Держави вказувала, що офіційні надзвичайні видатки до нього становили 25 млн карбованців, однак таємні видатки на поповнення військового фонду лише за три дні грудня 1918 року досягли 70 млн карбованців.
