Політична (не)доцільність справедливості

Політична (не)доцільність справедливості

Якось в один день я наткнувся на висловлювання двох представників української політичної еліти, “слуг народу”, з використанням категорії “справедливості”. Мені це нагадало дотепного приятеля, який туристам у Львові, що запитували про заклад “М’ясо і справедливість”, відповідав, що м’ясо є скрізь, а справедливості немає ніде. Насправді справедливість є — от тільки вона не належить до пріоритетів, особливо в політиці.

Та повернімося до висловлювань “слуг”. Перше належить народному депутатові Дмитрові Наталусі. Коментуючи економічне бронювання під час мобілізації в ефірі “Радіо Свобода”, він сказав: “У питаннях війни не може бути справедливості, тому що без економіки, яка має працювати, неможливо ефективно діяти на полі бою”.

Друге висловлювання належить фактичному т. в. о. президента України Володимиру Зеленському, який на пресконференції в Брюсселі заявив: “Якщо ми хочемо справедливості, то обов’язково Україна повинна перемогти”. Потім уточнив, що Україна дуже хоче, щоб війна закінчилася якнайшвидше, але справедливо. Тобто “у питаннях війни” справедливість усе ж може бути? “Слуга-депутат” суперечить “слузі-президентові”? Насправді ні — просто обоє трактують категорію справедливості із погляду політичної (не)доцільності.

Справедливим було б таке завершення війни, коли б Україна повернула собі всі окуповані території, покарала злочинців і отримала належну компенсацію за руйнування. Але це неможливо. Однак, зважаючи на обставини, які склалися і на полі бою, і в економіці, і в суспільстві, війну і справді хотілося б завершити. Це означає, що тут питання справедливості доведеться коригувати з політичною доцільністю.

Натомість депутат Наталуха, обстоюючи пріоритет економіки, без якої неможливо діяти на полі бою, говорить про справедливість як категорію політично недоцільну. І йдеться тут не лише про економічне бронювання, але і про недоцільність справедливої мобілізації, демобілізації, фінансово-матеріального забезпечення передової і тилу тощо. Ця “пісенька” нам відома — от, мовляв, закінчиться війна, тоді буде все справедливо, — але вона непереконлива. Наприклад, моя улюблена тема: яка доцільність (політична чи соціальна) не дозволяє подолати несправедливість у нарахуванні пенсій? Як допомагає економіці чи армії те, що пенсіонер-колгоспник отримує три тисячі гривень, а пенсіонер-суддя — сто п’ятдесят тисяч?

Не обманюймо себе — жоден президент чи прем’єр незалежної України не розглядав питань справедливості в контексті політичної доцільності. Саме тому наша держава зустріла велику війну “голою-босою”, роз’єднаною, беззбройною і загалом не здатною захистити себе самотужки. З тих мільйонів “воєнних біженців”, які подалися в Європу чи Америку, насправді половина скористалися моментом, щоб здійснити давню мрію — виїхати з України, яку вважали країною корумпованою, нечесною і несправедливою. Із цієї ж причини багато хто з них не повернеться, навіть якщо завершення війни буде хоч трохи справедливим щодо України.

Депутат Наталуха загалом має рацію, коли каже, що без ефективної економіки неможливо діяти успішно на полі бою. Просто треба уточнити, що для цього українська економіка мала б ефективно діяти задовго до війни. А щоб економіка країни була міцною і розвивалася, політичні й бізнесові еліти мали б дбати про захищеність, заможність і задоволеність тих, хто цю економіку тримає на своїх плечах. Щоб вони в пошуках кращого життя не втікали за кордон, не шукали щастя в мутних активностях, а щоб усіма силами підтримували державу як джерело свого добробуту й гаранта безпеки.

Звичайно ж, зараз із цим уже нічого не вдієш, але принаймні можна вивчити цей урок — у післявоєнному майбутньому українцям потрібна така влада, для якої поняття справедливості буде основною категорією політичної доцільності.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Перспективи “неспроможних” держав Що означає “поразка”?