Повернути Лема Львову

У 2021-му в багатьох країнах світу, зокрема в Польщі, будуть святкувати 100-річчя від дня народження Станіслава Лема, видатного письменника-фантаста, філософа та особливої людини XX ст. У Кракові, де жив і похований письменник, відкриється новітній центр культури та мистецтва Planeta Lem. Спеціалізацію закладу стане освіта та суспільна діяльність з особливим фокусом на літературу. Проєкт, що має на меті вшанувати постать і творчість Станіслава Лема, є частиною зобов’язання, яке взяв на себе Краків, входячи в міжнародну мережу “креативних міст” ЮНЕСКО. 

Що тут скажеш, Краків – відповідальне місто, не дарма з ним пов’язав своє життя чоловік із “космосом у голові”. Польські державні установи культури теж святкуватимуть ювілей великого письменника. Парламент країни навіть погодив спеціальну ухвалу з нагоди його уродин, а Інститут Адама Міцкевича, що є державною установою для популяризації та розвитку польської культури, уже створив окрему сторінку на своєму офіційному порталі під назвою “Рік Лема”. У цьому проєкті бере участь Краківське фестивальне бюро, Національна бібліотека, Літературне видавництво, різні сервіси та університети. 

Це й не дивно, адже Лем, напевно, і досі є найвідомішим польським письменником, який мав силу змінити уяву багатьох людей. Про це говорить і статистика: 50 книг та 40 мільйонів проданих у всьому світі примірників, що були перекладені на майже пів сотні мов. 

Спорадично Лема згадують і в Україні – і не лише тому, що цінують його творчість, але й тому, що народився він у Львові і жив на вулиці Браєровській, тепер – Богдана Лепкого (не шукайте там меморіальної таблиці – її ніколи не було). У 1921 році, коли Станіслав з’явився на світ, нарешті вщухли постійні спалахи насилля щодо львівських євреїв, які тривали від формального завершення Першої світової війни у 1918 році аж до початку 1920-х. Письменник згадував дірку у шибці в спальні, яку створила куля, – відгомін польсько-української війни 1918 року, що й далі жив у деталях міста та у пам’яті мешканців. Лем належав до львівської єврейської родини, яка прийняла польську культуру. Він дивом уцілів, коли у 1940-х роках у Львові нацисти масово вбивали євреїв. Лем залишив спогад про Львів того часу: “Багато будинків до війни належали євреям, і ходили чутки, що євреї замуровували золото в підвалах. Скрізь було чутно гуркіт і стукіт, як у Клондайку – люди цілими днями перешукували підвали. Чи знайшли вони щось, я не знаю…” Він бачив насилля поляків і німців, українців і росіян – ці травми дитинства у різній формі проявлялися у його літературних творах. Лем залишив рідне місто у 1945 році разом із поляками, яких радянська влада прогнала. Він більше ніколи сюди не повертався. Але це не означає, що ми не можемо повертати Лема Львову.

Лем залишається своєрідним невидимим духом старого, але все-таки модерного Львова, і це місто теж присутнє в його творчості, хоча й майже невловимо. Крім оповідання “Високий Замок”, Львів формально не фігурує у його книжках. Але топоси міста ніби виринають із пам’яті Лема, щоб проникнути у тропи його творів. Журналістка Єва Поштар із Варшави зауважує, що у Львові відбуваються події оповідання “Шпиталь преображення”. Воно міститься у збірці, виданій українською у 2017 році. Львів’яни можуть упізнати своє місто у трилогії “Невтрачений час”, написаній у 1955-му, через 10 років після того, як Лем покинув Львів. Вона виходила польською лише тричі, а потім письменник заборонив її видавати (лише перший із трьох романів перевидавався й був перекладений на інші мови).Дослідниця творчості Лема Аґнєшка Гаєвська доводить, що багато творів письменника ніби “проростають” із пережитої травми винищення львівських євреїв за часів війни. Вона написала про це у книзі “Винищення і зорі: минуле в прозі Станіслава Лема”. Старий Львів, яким знав його Лем, зник,а залишився лише фантомний, що говорив через будинки та травмовану пам’ять.

Українці зазвичай реагують на річниці Лема, проте їм складно зробити письменника “своїм” – він ніби наш і чужий одночасно. З нагоди річниць вітчизняні медіа переважно публікували огляди про Лема, інтерв’ю з літературознавцями чи людьми, які знали пана Станіслава. Часом проводилися дискусії у книгарнях чи університетах. У 2016 році у Львові влаштували флешмоб “Місто Лема”, у якому учасникам пропонувалося продовжити фразу “Для мене Лем – це…”. Ця подія була частиною наймасштабнішої в Україні акції зі вшанування письменника – за підтримки польських коштів провели фестиваль, присвячений Лему, що відбувсяв рамках львівського Форуму видавців. Та й то це стало можливим, бо партнером події був Вроцлав, що у 2016 році мав статус “Європейської столиці культури”. Цей фестиваль вплинув на місцевих культурних активістів, і вже у 2017 році у Львові провели тиждень актуальної культури LEMinarium. Від того часу окреслилася ініціатива “повернення” Лема Львову – технологічні мистецтва (як-от медіа-мистецтво чи scienceart), а також проблеми осмислення людини та творчості майбутнього почали асоціювати із творцем “Соляріса”. Для Львова Лем став патроном і покровителем мистецтва, яке вже не говорить мовою традиційного мистецтва – цей чоловік з минулого перетворився на символ можливого майбутнього.

У 2019 році у Львові на місці старого трамвайного депо створили щось на кшталт культурного центру (офіційно це інноваційно-креативний простір), що отримав назву “Станція Лема”. Ця організація планує провести у місті “Футурологічний конгрес”, що напряму нав’язує до назви літературного твору Лема, а поруч із станцією – облаштувати сквер імені Йона Тихого (персонажа, якого вигадав Лем). Проте у Львові, де народився письменник, досі немає вулиці Лема, на будинку, де він жив і виріс, немає меморіальної дошки, у школах немає спеціального уроку – “Наш Лем”, та й взагалі багато чого немає. Проте є бажання це змінювати! Міська влада висловила намір відсвяткувати ювілей Лема у Львові, але лише час покаже, наскільки такі наміри правдиві. Усе-таки, на жаль, Лем досі є і наш, і не наш…