By 
Тепер, сподіваюся, зрозуміло, що геополітичну ситуацію останніх десятиліть формують переважно три потужні “мотиваційні потоки”. Перший із них – боротьба держав і корпорацій за вичерпні ресурси, другий – боротьба “нових” грошей зі “старими”, а третій – боротьба шизоїдних реальностей із реальністю базовою.
Ці потоки часто-густо перетинаються. “Нові” гроші більш мобільні, “кочові”. Їхніх власників мало цікавлять традиційні ресурсні теми, вони спрямовують свої зусилля на те, щоб розхитати саму основу “старих” грошей – нафтогазову енергетику.
“Нові” гроші формують нову енергетику – не вуглеводневу, не прив’язану до свердловин і трубопроводів. Оборонці й бенефіціарії шизоїдних реальностей (на кшталт Путіна і його оточення), навпаки, підпирають свої мертвонароджені політичні “бульбашки” й “матриці” валютними вежами, що будуються завдяки продажу нафти й газу.
Російсько-українську війну на геополітичному рівні можна розглядати як тектонічний зсув світового політичного дискурсу. А ще як неочікувану (майже для всіх помітних гравців у базовій реальності) “машину прискорення” трьох згаданих потоків. “Машина” виїхала з тієї шизоїдної “бульбашки”, яку хазяї “старих” грошей і їхні кісінджери дозволили побудувати вихованцю пітерської шпани.
Війна спрацювала проти “старих” грошей. Вона розвіяла міф про те, що “старі” гроші стоять над світовою політикою й не бояться бруду. А ще війна фронтально продемонструвала, що кочових грошей у світі стало більше, аніж тих, що твердо прив’язані до центробанків і скарбниць. Великі гроші мають властивість змінювати світ під свої потреби.
У цьому новому світі все те, що не встигає за змінами, програє. І, навпаки, усе те, що не чіпляється за ієрархії, за звичний лад і за плісняві міфи, перемагає. А найкраще в цьому новому світі тим, хто планує, спрямовує й запускає потоки змін. Вони не просто переможці – вони володарі майбутнього, “ідеальні кочовики”, генерали “позитивного хаосу”.
У новому світі імперія Путіна гарантовано зазнає поразки. І зовсім не тому, що новий світ її не хоче, не поважає чи не любить. А тому, що вона в ньому неможлива. Навіть як музей ресентименту. Неможлива навіть як загальновизнаний смітник. Адже у світі нових кочовиків глобальний смітник також має бути кочовим. Він має рухатися в майбутнє швидше за власний сморід. А це, як усі тепер розуміють, не про сучасну Росію.
Російсько-українська війна є ідеальною ілюстрацією того, як живий “позитивний хаос” перемагає систему, побудовану на вкляканні перед вівтарями й іконами мертвої “позитивності”. У цій війні нечисленні кочові “хаймерси” успішно протистоять тупій силі, сформованій із тисяч одиниць архаїчної ствольної артилерії. У цій війні “ризомна” (горизонтальна) логістика волонтерства змагається зі “стрижневою” (вертикальною) логістикою такелажних батальйонів.
Парадокс: “позитивний хаос” доби смартфонів впорядкованіший за лад, який намагається вижити в добу смартфонів. Власне кажучи, це навіть не хаос у класичному розумінні, а новий різновид порядку, що маскується під його відсутність.
Якби світом і далі керували “старі” гроші, перехід від епохи світового домінування США (ширше – атлантичної цивілізації) до епохи світового домінування Китаю (ширше – Південно-Східної Азії) відбувався б повільно, за “м’якою схемою”, без війни, економічних блокад, санкцій і пов’язаних із ними глобальних напружень.
Але “старі” гроші не втримали чудовиська на золотому ланцюзі. Делеговані ними як “смотрящі” чубайси з фрідманами виявилися (сподівано) дрібними й совковими. Війна таки почалася, і “старі” гроші не припасли готових шаблонів, щоб загнати чудовисько до його барлога. А золотий ланцюг воно перетоплює на зброю. Ще й підсміюється з зеленої піраміди, яка нібито править світом.
Та заросла мохом таємна піраміда знову, як і в далеких 30-х, тупо проспала глобального “чорного лебедя”. Але нині не часи інтербелуму. “Нові” гроші не чекатимуть, поки всі владні поверхи таємної піраміди погодять свої інтереси. “Нові” гроші відчувають принциповість моменту. Афганістан впав. Центральну Африку майже поглинула темрява. Якщо чудовисько не спинити в Україні, древнє зло почне підіймати свої найзубастіші голови. У Тайвані, на Близькому Сході, усюди.
“Нові” гроші пробудили до дії англосаксонський світ, підштовхнули політиків і бюрократів до “Рамштайну”, змусили прискоритися саму піраміду і спільними зусиллями запровадити лендліз. “Нові” гроші, не барячись, зібрали в Україні чималу зграю “диких гусей війни”, а також забезпечили українців найсучаснішими й найзахищенішими системами зв’язку. Якщо піраміда боїться Третьої світової, наче смерті, “нові” гроші готові до всесвітньої ескалації. У тому ще одна принципова перевага “кочовиків”: вони в жодний спосіб і жодним істинним іменем не прив’язані до потенційного місця ураження. Хіба що не пощастить.
Перебуваючи в епіцентрі подій, ми часто-густо не розуміємо, як вони змінюють світ. У геополітичному пазлі вже давно припасли місце для “пускової події” століття. Футурологи здебільшого передбачали, що такою подією стане атака КНР на Тайвань. Російсько-українська війна зайняла чільне місце в цих прогнозах лише торік восени. Та й тоді шаблонні аналітики припускали, що Україна впаде за кілька днів або тижнів.
Поразка російської армії під Києвом перенесла цю війну з переліку очікуваного до незвичайного й надзвичайного. З “чорного лебедя”, скажімо так, середнього розміру російсько-українська війна за лічені дні перетворилася на великого птаха, а відтак – на здоровенного “чорного птеродактиля”. І немає жодних підстав сподіватися на корекцію масштабу.
Адже ставки щораз вищі й жодна зі сторін не планує поступатися. Є передчуття, що той воєнний вихор, який кружляє Україною, уже за кілька місяців перетвориться на справжнє торнадо. Якщо до фронтового протистояння втягнуть Білорусь і війна набуде ознак багатостороннього конфлікту, ми увійдемо до іншого порядку денного. Та й без нападу мінського сателіта РФ ми приречені на багатоетапну ескалацію, що й підтвердило керівництво країни-агресора, коли заявило про скерування російської економіки на мобілізаційну колію.
Нас уже кілька місяців провокують на тотальну війну, ціною якої буде виживання України. Попри всі прагматичні й доречні застереження політологів, така перспектива є найбільш вірогідною. Геополітична роль України на сьогодні – пастка для оскаженілого російського монстра. Це, зрозуміло, не найкраща роль для країни, яка до війни не бачила себе мілітаризованою й не мріяла бути щитом цивілізованого світу.
Але іноді в жорстоких історичних п’єсах не залишається жодної вигідної ролі. І вибір передбачає лише два варіанти: або зійти зі сцени, або зіграти те, що пропонують навіть не земні режисери геополітики, а рушійні сили історії. Зрештою, ми так довго ховалися від суворих реалій світу в оркестровій ямі, що самі накликали на себе увагу “позитивного хаосу”. І поки колесо епохи не зробить належного оберту, нам не знайти на цій сцені іншої ролі.
Будемо ми її грати в білій туніці жертви чи у важких обладунках Марса – нам однаково доведеться дограти до самого кінця. І поки є хоча б найменше сподівання на переможний для нас фінал, обладунок воїна пасуватиме нам краще. А якщо подумати, то він пасуватиме нам і без сподівання. Просто тому, що п’єса не містечкова, а геополітична.
