By Нові технології дозволяють визначити, хто вбивав древніх тварин – пише Лукас Джоел у журналі Scientific American.
Сучасні слідчі вміють віднаходити винуватця вбивства на основі залишених ним слідів ДНК. Але що робити, коли вбивство було скоєно тисячі років тому, а місце злочину змінилося до невпізнання? ДНК рідко залишається незмінним упродовж такого довгого часу, тож палеонтолог, котрий намагається ідентифікувати хижака, відповідального за смерть прадавньої тварини, має чималу проблему.
Однак, на допомогу приходить нова метода, яка базується на факті, що коли хижак ковтає свою жертву – так, як сова, що хапає уночі малу мишу – тоді його шлункові соки залишають характерні сліди на поверхні костей тваринки, яку з’їли.
Ці сліди творять узори, форма яких виказує убивцю, щось трохи схоже на залишені відбитки пальців – пояснює палеонтологиня з Oregon State University Ребекка Террі, котра керувала групою дослідників слідів. Ця метода, пояснює вона, дозволить науковцям встановити, якого типу хижаки були активними у давніх екосистемах, особливо на просторах, де немає надто багато скаменілих останків. „Це насправді дуже ефективно» – додає вона.
Террі разом зі співробітниками досліджувала під електронним мікроскопом останки костей, що їх випльовували після їжі сучасні хижі птахи. В подібний спосіб вчені трактували також відходи хижих ссавців. «Кістка, яка пройшла через стравохід активної вночі сови, виглядала зовсім інакше, ніж кістки, з’їдені денними хижими ссавцями» – каже вона.
Як випливає з праці, опублікованої в листопаді 2018 року у часописі PALAIOS, узори вириті на поверхні кістки у шлунку сови є відносно короткими і стислими, а сліди із шлунку яструба чи ссавця – довші і розташовані рідше. І, що ще важливіше, як зауважує Террі, «ідентичні» сліди можна знайти на костях, перетравлених подібними хижаками у далекому минулому.
Завдяки цим відкриттям стане можливо відповісти на запитання, що його часто задають палеонтологи, на тему скаменілих останків костей тварин, котрих – як припускають – вбили і з’їли: «Хто був убивцею?». Як каже палеобіолог з University of Cincinnati Йошуа Міллер, не пов’язаний із цими дослідженнями, «можна мати справу з окремою кісткою або навіть з її фрагментом і здогадуватись, звідки вона там взялася. Це насправді щось».
