By Нові технології сканування мозку можуть розкрити наші думки та навіть впливати на них, – пише Марчелло Іенка у своїй колонці для журналу “Scientific American”.
“Розум людини з давніх часів вважався недоступним для будь-яких втручань ззовні. Однак сьогодні це може виявитись неправдою. Технології відображення роботи нервової системи та інтерфейси “мозок-комп’ютер” можуть реєструвати електричну активність нейронів, що дозволяє декодувати та навіть модифікувати сигнали, які супроводжують мисленнєві процеси. Технічні досягнення відкривають великі можливості для дослідження, діагностики і лікування, але ставлять нас перед фундаментальною проблемою етичного, юридичного і суспільного характеру: ми повинні вирішити, чи можна впливати на нейронні процеси людини, а якщо так, то за яких умов.
Особливого суспільного значення цій проблемі надало те, що нейротехнологія перейшла з медичного ще й у комерційне застосування. Спроби прочитати інформацію просто з мозку, часом у сумнівний з погляду науки спосіб, з’являються також і в судових розслідуваннях. Наприклад, у 2008 році в Індії звинуватили у вбивстві і засудили на довічне ув’язнення жінку, бо дослідження її мозку начебто вказувало на те, що вона має “емпіричні знання” про злочин, в якому її підозрювали. Особливу увагу викликає, зокрема, можливість використання нейротехнологій у детекторах брехні. Незважаючи на скептицизм експертів, фірми рекламують пристрої, які використовують функціональну МРТ та енцефалографію як безвідмовні знаряддя, щоб відрізнити правду від фальші. Армія також цікавиться нейротехнікою: моніторинг роботи мозку допоможе при зборі інформації, яку можна буде використати, щоб збільшити уважність і концентрацію солдатів у бою.
Нейротехнологія – це ще одна технологічна тенденція, яка обмежує наш особистий простір. Однак у світі, де приватність думок досі вважається святістю, виникають сумніви, чи ми погодимось на її порушувати. Ймовірно, використання техніки такого типу вимагатиме перегляду базових прав людини, та навіть формулювання нових прав, що стосуватимуться нейронної сфери.
Юристи вже дискутують про право на свободу пізнання. Воно гарантувало б прийняття компетентних рішень стосовно застосування технічних пристроїв, що впливають на думки. Право на приватність думок захищало б людину від прихованого і безперешкодного втручання та збору даних з мозку. Порушення приватності на нейрональному рівні може бути більш небезпечним, ніж звичайне втручання, оскільки, оминаючи рівень свідомих роздумів, воно позбавляє особу будь-якого захисту від неусвідомленого використання її розуму. Проблема не обмежується лише маркетинговими дослідженнями із використанням нейротехніки чи агресивної реклами, а стосується всієї громадськості. Наприклад, використання інтерфейсів “мозок-машина”, що швидко розповсюджуються у різних програмах і пристроях. Facebook нещодавно повідомив про намір розробити інтерфейс, що зможе бути посередником у передачі думок просто на комп’ютер. Подібні спроби роблять також інші фірми, як то Samsung і Netflix.
Разом із розповсюдженням пристроїв для зчитування сигналів з мозку виникнуть і способи зловживання ними, зокрема й порушення кіберпростору. Медичні апарати, підключені до мозку, чутливі до різних форм саботажу. Нейронауковці з Оксфордського університету вважають, що схожа ситуація є й з домозковими імплантатами: це явище було назване “перехоплюванням мозку”. Можливість такого типу зловживань імовірно призведе до модифікації законів щодо розумової інтегральності, які сьогодні асоціюються з головним законом про психічне здоров’я. Дія такого закону має бути розширена так, щоб він гарантував не тільки лікування психічних хвороб, але також захищав від незаконного і шкідливого впливу на сферу нейрональних процесів через зловживання технікою.
Нарешті, право на психічну стабільність повинно захищати розумове життя від різних змін, спричинених третіми особами. Впливаючи на мозок, можна не лише зменшувати потребу солдатів у сні, але також спричиняти більшу боєздатність і вилучати страх. Нейротехніка приносить користь, але для зменшення пов’язаних з нею загроз необхідною є відкрита дискусія за участі нейронауковців, юристів, етиків і звичайних громадян”.
