By Новий український правопис набув чинності 3 червня. Упродовж трьох років його готувала спеціально створена національна комісія, а після того затвердив уряд. Дискусії, які спричинила його поява, вкотре засвідчили, що питання правопису однозначно виходить за межі суто філологічної площини.
Ще в 1936 році, коли українці були розділені кордонами різних держав, свої тези про правопис оприлюднив український вчений Іван Огієнко. “Соборний правопис, як і соборна літературна мова й вимова, надає народові надзвичайно корисного почуття одности, де б він не жив, і до якої держави він не належав би”, – писав тоді він. Водночас Огієнко наголошував на тому, що не варто занадто швидко змінювати правопис, бо це понижує загальну “грамотність” народу.
Навіщо редагувати правопис: історичний контекст
В Інституті мовознавства радять не боятися нинішніх правописних новацій, адже, як запевняють, це нормальний природний процес. Не змінюються лише так звані мертві мови, як-от латина чи санскрит. У випадку ж з українською зараз ідеться навіть не так про оновлення, як про звільнення від нашарувань русифікації, що здійснювалася за часів СРСР.
У 1927 році на Всеукраїнській правописній конференції у тодішній столиці УРСР Харкові був ухвалений український правопис, в основу якого лягли дві головні традиції української мови – галицька і наддніпрянська. Ці норми затвердив тодішній народний комісар освіти Микола Скрипник, тому їх іноді називають “скрипниківка” або скрипниківський правопис.
Однак уже невдовзі радянська влада визнала правопис “націоналістичним”, бо він “ставив бар’єр між українською та російською мовою”. У 1933 році ухвалили інші правила, що наближували українську мову до російської (наприклад, була вилучена літера ґ та кличний відмінок). Процес зросійщення продовжувався і в наступні десятиліття.
За незалежності робилися спроби ревізії правопису і повернення до старих норм, та успіху це не мало. Водночас “скрипниківкою” всі ці роки продовжувала користуватися українська діаспора, певні мовні норми тодішнього зразка ще подекуди вживає старше покоління у Галичині, не цураються використовувати деякі західноукраїнські ЗМІ і навіть окремі видавництва друкують їх у своїх книжках. Тепер же уряд їх просто “узаконив”, залишивши в багатьох випадках право на варіативність, тобто можливість паралельного вживання і “старих”, і “нових” норм.
Які основні зміни на нас чекають?
Насправді майже 95% правил лишаються незмінними, тому слід говорити радше не про новий правопис як такий, а про його нову редакцію.
Не заглиблюючись у філологічні тонкощі, розглянемо приклади основних нововведень, щоб зрозуміти загальну картину.
Отже, без варіантів тепер вживаються слова проєкт і проєкція (за аналогією з ін’єкція, траєкторія, об’єкт).
Разом, а не через дефіс відтепер потрібно писати слова з архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум- супер-, топ-, ультра-, флеш-, анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-. До прикладу, віцепрезидент, ексміністр, вебсайт, топмодель.
Натомість окремо пишемо слова з “пів” – пів хвилини, пів яблука, пів Києва. Виняток, якщо йдеться про цілісне поняття – скажімо, разом пишемо півострів, півзахисник, півмісяць.
Священник відтепер пишемо із двома “нн”.
У російських прізвищах закінчення -ой передаємо через -ий: Донський, Крутий, Трубецький, але Толстой.
Перейдімо до випадків, коли допускається варіативність.
У словах, що походять із давньогрецької й латинської мов, буквосполучення au має передаватися через ав. Однак у деяких словах можливі два варіанти (аудієнція і авдієнція, лауреат і лавреат, аудиторія і авдиторія, пауза і павза).
Буквосполучення th у словах грецького походження передається буквою т, водночас досі можливі варіанти з буквою ф (кафедра і катедра, ефір і етер, міф і міт, Борисфен і Бористен, дифірамб і дитирамб, ефір і етер, кафедра і катедра, Марфа і Марта).
У деяких словах на початку може вживатися буква и замість і (ірій і ирій, ірод і ирод). До речі, “индик”, який найбільше прославився під час обговорення правопису в інтернеті, до остаточної редакції не потрапив.
У родовому відмінку однини іменники можуть вживатися із закінченням -і або -и (безкрайності і безкрайности, меншості і меншости, Білорусі й Білоруси).
Оскільки попередня редакція правопису, якою користувалися в Україні до цього часу, була ухвалена ще 1989 року, у новій версії внормували написання слів, які з’явилися за останні роки. Наприклад, назви сайтів без родового слова пишемо з малої букви (твітер, ґуґл, фейсбук), натомість із родовим словом – з великої та в лапках (мережа “Фейсбук”, енциклопедія “Вікіпедія”), а якщо вони вжиті як назви юридичних осіб – з великої букви та без лапок (Яндекс, Фейсбук, Вікіпедія).
Як упроваджуватимуть правопис?
Перехідний період для нового правопису триватиме п’ять років. Упродовж цього часу використання старих норм не буде помилкою. Водночас зараз розробляється план імплементації нової редакції, де мають бути передбачені терміни та етапи впровадження змін в освітній процес.
У Міносвіти вже запевнили, що наступні п’ять років на ЗНО з української мови та літератури нові норми перевірятися не будуть. Якщо ж випускник при написанні власного висловлювання послуговуватиметься новим правописом – це не буде вважатися помилкою.
За що критикують нову редакцію?
Професійні філологи знайшли там низку помилок і невідповідностей, водночас критика пересічних громадян варіювалася у спектрі “навіщо щось міняти, якщо всі звикли до того, що є” і “невже в Україні інших проблем немає”.
Проте є й критики особливо завзяті. Так, до Окружного адміністративного суду Києва надійшов позов про оскарження нової редакції українського правопису від… учениці 7-го класу. 12-річна Юлія Пиргас із Херсона просить суд визнати протиправною та нечинною постанову уряду №427 “Питання українського правопису”. У коментарі журналістам неповнолітня позивачка розповіла, що в новому правописі їй не подобається, що “паплюжать нашу мову, роблять її дуже смішною і несучасною”.
Філологиня і борчиня за чистоту української мови Ірина Фаріон навпаки правописні зміни вважає недостатньо радикальними, а нову редакцію правопису називає гібридною і далекою від справжньої дерадянізації.
Що ж, науковці можуть сперечатися про доцільність і правильність тих чи інших мовних норм, але наразі не видно нічого страшного в тому, що деякі давніші питомо українські форми слів перекочують з діаспорного “екзилу” чи суто художніх текстів в інші сфери життя, зокрема й в офіційне спілкування. Найближчі п’ять років, мабуть, варто очікувати правописного хаосу, та лише з часом можна буде судити, наскільки нова редакція українського правопису приживеться і буде використовуватися.
