By 
Ідея deep state (глибинної держави) загалом дуже проста. Вона передбачає, що в кожній державній “споруді” може з’явитися група людей, яка поставить собі за мету таємно керувати нею з “підвалу” або із “секретної кімнати”. Учасники групи можуть мати різну мотивацію: хтось із них буде вважати, що лише таємний орден “лицарів державності” здатний захистити країну від зовнішніх і внутрішніх ворогів; когось буде тішити роль “сірого кардинала”; хтось шукатиме матеріальної вигоди від участі в закритому акціонерному товаристві deep state; ну а ще хтось свідомо і вперто сидітиме в “секретній кімнаті” лише тому, що в ній сиділи його батько, дід і прадід.
У сусідній країні, де будь-який концепт вміють перетворити на інструкцію з дресирування ведмедів, додумалися до того, що справжня держава взагалі не здатна існувати без deep state. Що глибинний рівень влади є принциповою, конче необхідною ознакою того, що ця держава не “дурілка картонна”, а та сама “родина-мать”, в ім’я якої матросови лягають на амбразуру, гагаріни залазять в орбітальні гроби, а павлики морозови здають своїх батьків швондерам.
Тому, розповідають суркови, клептократичний клан на чолі з Путіним є найвищим благом для держави російської. Тому, кажуть суркови, що цей клан є таким собі поплавком deep state, що випірнув із глибинного царства штірліців заради щастя народу-богоносця. А позаяк той народ-богоносець “свят, но нєразумєн”, то клан-поплавок за сумісництвом ще й захищає від рептилоїдів його сімейні традиції, правильну сексуальну орієнтацію та білоокунаївність.
Якось дивно захищає, кажете? Ну, як говорять у серіальних телерозслідуваннях, це вже інша історія.
Теоретиками deep state багатіє не лише північний сусід. Цих хлопців немало і в Україні. Прогулюючись мережевими смітничками, можна зустріти вітчизняних “свідків глибинності”, які починають начебто з правильних слів, а закінчують закликами на кшталт: “Брати й сестри, а нумо створимо таку владну (проте тіньову) структуру, яка буде служити тисячолітній меті державній, буде контролювати публічну владу, викорінювати зраду та карати корупціонерів”. Вітчизняні теоретики, як правило, нічого не кажуть про “правильну сексуальну орієнтацію” та рептилоїдів. Але не сумнівайтеся, це також у пакеті. Просто поки щоне афішується.
Заклики транслюються далеко не всім. “Усі” теоретиків не цікавлять. Заклики адресовані військовим (включно з відставниками), правоохоронцям (також разом із відставниками), професійним політикам (зокрема, колишнім) та всім, хто має гроші (тобто те, що легко конвертується у владу).
Тут, зрозуміло, у певного кола читачів виникає питання: “А що тут поганого?”. Адже ж кажуть: усі вороги мого ворога – мої друзі. Ну нехай собі якась група впливових патріотів збереться на дачі у якогось високопосадовця (також патріота), і вони створять таємний орден захисників України від всякої нечисті. Створять зародок української deep state. Хіба ж не класно?
Як правило, аргументи щодо “незаконності”, “нелегітимності”, “непідконтрольності суспільству” тощо для багатьох наших співвітчизників не є аргументами. Адже й ворогові чхати на законність і легітимність, кажуть вони. А ще нам відомо, що в Україні немає вкоріненої суспільної поваги до законів і правил ані серед еліт, ані в широкому “народному” середовищі. Тому не торкатимуся цього рівня дискурсу.
Більш компетентні люди висувають на захист концепції deep state вагоміший аргумент. Вони нагадують, що справжня держава мусить мати те, що називають “непрозорою компонентою”. Тобто в справжній державі (а в тій, що воює – і поготів) мусять бути такі сфери життя, про які не має знати ніхто, окрім вузького кола персон з особливими допусками та дозволами. В Україні, кажуть більш компетентні люди, з непрозорістю є серйозні проблеми. Що й довів тогорічний “казус із вагнерівцями”. Та й не лише він.
Тому більш компетентні люди кажуть: “Якщо Україні бракує міцної «непрозорої компоненти», якщо у вищих ешелонах офіційної влади зрадників, як тарганів, то нехай цю біду компенсує «deep state Україна». Нехай за «низовою» ініціативою виникне «волонтерська» глибинна влада, недосяжна для вух та очей ворога. Нехай її не контролюють комісії та комітети. Але й ворог її не контролюватиме, що є безумовним позитивом”.
На перший погляд, тут усе логічно. Але світова історія нагадує нам про те, що двох влад в одній країні бути не може. Впаде той дім, який розділився в собі. Отже, у разі появи в Україні deep state глибинна влада неминуче вступить у системний конфлікт із владою публічною. Якщо переможе остання, то ми дізнаємося про розкриття чергового малоцікавого заколоту. Але якщо переможе deep state, то ми можемо про це й не дізнатися. Лише відчути на собі наслідки цієї події.
У цьому разі Україна не стане сильнішою, адже ворогові технічно куди легше поставити під контроль (або на зарплату) групу таємних “ляльковиків”, аніж диктувати свою волю складній системі інститутів парламентсько-президентської держави з її юридичною казуїстикою, із системою владних противаг і з медіа, які інформують про все, що стосується публічної влади.
Вузька група (клан, корпорація, каста, орден) владних осіб завжди та усюди вразливіша за систему правових інституцій, що й довела історія зникнення СРСР. А перед тим і після того зникла ще низка режимів, у яких за спиною ховалися різні неофіційні “комітети”, “чорні полковники” та “святі мудреці”.
Хтось скаже, що ворог не зможе поставити під контроль те, про що він не здатен довідатися. Насправді ж про початок реальної діяльності deep state спецслужбам і аналітикам за кордоном стане відомо майже миттєво. Для цього навіть не треба агентурної інформації. Достатньо буде проаналізувати причини змін у модальності прийняття ключових рішень у сфері безпеки та фінансів і визначити оперативне коло спілкування тих, хто ці рішення прийняв. В епоху білінгів таке доступне навіть непрофесіоналам.
До речі, ворог реально чекає, коли deep state в Україні виникне й запрацює. Ворог цього прагне. Ворог точно знає, що і як буде робити далі.
Окрім того, варто згадати, що жодна deep state, жодна “тіньова” група однодумців не здатна ефективно керувати сучасною державою впродовж довгого періоду. Та й за минулих часів, більш сприятливих для функціонування deep state, це було проблематично.
Наприклад, американські масонські ложі доби Франкліна, що створили політичну систему США, вчинили мудро: після остаточної перемоги над колишньою метрополією вони передали важелі реального управління публічному істеблішменту для подальшої “довгої політики”.А от однодумці Кемаля Ататюрка цього не зробили. Побоялися. Вони продовжили гру у deep state на довгі десятиліття, що і призвело до теперішньої кризи кемалізму та поступової дифузії світського режиму в Анкарі.
Сьогоднішня проблема України, як бачиться, не в тому, що немає української deep state. Навпаки. Подейкують: є певні ознаки, що кілька “пілотних” проєктів глибинної влади нині de facto перебувають у процесі кристалізації. І ці процеси, за накладання лише кількох сприятливих чинників, можуть завершитися майже блискавично. Нехай вищі бережуть нас від такого.
