Про грибний січень двадцятого

Про грибний січень двадцятого

“У лісі є гриби”, – кажуть знаючі люди. Незнаючі за ними повторюють й думають, що то про боровики. А насправді про зимові опеньки. Але менше з тим. Січневі гриби вродили. Наперекір натурі. В ім’я глобального потепління. 

Якби не було цифрових календарів, люди б ще довго рахували час від цієї аномалії. Казали би: “За рік до січневих грибів сталося…”чи “…тієї весни, що була після довгої осені”.Врожайні бонуси, як і стихійні лиха, й досі вгвинчуються у пам’ять глибше, ніж політичні чи культурні події, що свідчить не лише про минущість останніх, але й про стійкість аграрного мислення.

Але навіть аграрії на п’ятий місяць осені починають розбиратися в гіпермодерні. Якщо раніше вони плутали цитатну гру з грою в цитати, то тепер знають: кліматичні зміни невідворотні, отже, через 20 років пенсій платити вже не будуть. Треба щось робити,доприкладу – їхати у Польщу. І пофіг, що там їм не будуть раді. У період різкого глобального потепління ні в кого немає гостьового позитиву.

Але ж ми не про це. Ми про прекрасне.

Січень двадцятого просякнутий мікозними ароматами. Грибний запах не лише збуджує мисливські інстинкти знавців лісу. Він ще й супроводжує певні природні процеси – гниття і занепад залюднених місць. Шість зим тому, грибної осені 2013-го, написалося: “Настають часи, коли гниття стає домінуючим трендом. Центр гниє активно й не без бадьорості, периферія тихо пріє і вкривається пліснявою байдужості. Всі розчаровані, всі у передчутті холодів, згіршень, інфляцій та подорожчань”.

Можна запитати: “А що змінилося?”

Можна відповісти: “Тепер збираємо гриби у січні”.

Грибна зима є ідеальним часом не лише для міфотворення, а й для розвінчування міфів. Адже ще у жовтні різні самозвані мольфари, “діди”та народні знайки пророкували: “Зима буде морозною!”І де та морозна зима? І де той третій майдан? І де те повернення “твердих державників”?

Міфи цієї зими розвіюються,як героїзм комбатанта Пулі чи то як тероризм комбатантки Пуми?. Дрібні й стрижневі казкарі відчувають нове піднесення та утретє переглядають “Останню хоругву”. Професійні міфотворці сідають за комп’ютери, а самозвані випробовують на родичах і сусідах щойно вигадані байки. І вже не про політику. Бо епічні битви порохоботів із зелебобіками в минулому. Лише якісь нецікаві графомани-запізнюхи все ще сиплять прокляттями та віщують апокаліпсу.

“Схаменіться! – кажу я їм. – Гриби у січні! Якої ще вам апокаліпси наснилося?”

А ті: “Гряде день гніву!”

Що би там не казали, а за гнилих часів люди готові не помічати очевидного і прислухатись до найфантастичніших припущень. Кумири і харизмати минулих сезонів, немов ті таргани, розповзаються світовими курортами, а дешеві шнирі роздуваються до слонячого розміру. Над ними вже не лахають. Їм наливають горілки, їх слухають, кивають в такт їхнім словам. Навколишній простір наповнюється їхніми плітками та оціночними судженнями. Екологія геть занепадає. Нема на них Ґрети.

Знову, як за старих добрих часів, починає працювати “міфоробна машина”. Вона обертає свої коліщатка в тіні офіційних політичних процесів і культурних презентацій. Вона всмоктує в себе теревені у маршрутках, стогони завсідників наливайок та філософські сентенції базарних брехух. Спочатку вона виробляє щось на зразок “суспільного гудіння”, невиразного мурмотіння мас, складеного з безлічі голосів. Поступово з гудіння вирізняються “солідарні голоси”, підтримані чиїмись грошима. У “солідарних голосах” вже можна розрізнити імена і назви. Замість “Слава!”і “Геть!”чути “Грошей! Бабла!”. Уже можна вирізнити символічне осердя майбутнього суспільного запиту. Уже накреслюються червоні вектори уваги й блакитні напрями сподівань.

Грибна зима двадцятого року підводить риску під певними скупченнями довіри. Вони тишком-нишком розсмоктуються. Фентезійний запал згорає, знайшовши замість сухої вибухової маси вологу корупційну нішу. Вчорашні принципові, здійснивши віртуальний ритуал лизання владноїдупи, розсаджуються у владнихкабінетах.  І коли черговий запізнюх починає теревенити про “соросят”, його вчорашні однодумці перепитують: “Про яких-яких поросят?”– й крутять пальцем біля скроні. Усі поросята вже на ринку: чемні, помиті, у синіх костюмах і з цінниками.

Суспільна довіра хитається, як «синяк» в автобусі. Ще учора тусовочні мухомори обтанцьовували попів. У приймальні у Філарета не було де сісти. Політтехнологи, зустрічаючись в кав’ярнях, хвалилися контактами в церковному середовищі та власноручними перекладами протоколів Халкідонського собору. І де тепер ті перекладачі? Перекладають з реформаторського на пофігістський. А з того на англійський за допомогою Гуглу. І нічого так виходить. У нью-йорках читають. Ржуть і читають. Викидають у кошик і далі ржуть.

До міста разом із зимовими грибамипривозять свіжі чутки про дива та об’явлення.Зцілюються каліки, мироточать ікони, на зрізах дерев виступають лики. Базарні люди кажуть: “Дотерпимо до березня, а там…”. А там терпітимуть до наступної Коляди. Або до наступної кальпи – до неї ж усього кілька мільйонів років.

А провінційне місто живе окремо від великого світу. Живе собі й живе. Тихо собі багатіє й нікому в тому не признається. І коли вуйка питають,звідки в нього гроші на “теслу”, той тяжко зітхає й каже: “Та біда чорна”.

І провінційні міфи не живляться з глобальних джерел. Світове посилення хаосу у місцевому виконанні завжди пов’язане з кількістю жуків на городах, грибів у лісі та красунь на тра… на тро… на панелі. І з якого б боку не підповзав підступний пес з п’ятьма лапами, на затишній кухні завжди знайдеться графин із настоянкою та добра закуска у холодильнику. А ще кілька приятелів, які завжди підтримають розмову про свіжі міфи і тренди січневого міста. Про те, хто, що й де вкрав. Про те, що комусь не дали, а когось догнали й навпаки. А потім, коли дух вогняної води врешті-решт перемагає духа бесіди, найбухіший з тих приятелів обов’язково скаже:“Але ж цього року, шановне панство, гриби – у січні!”

І всі п’ють за перемогу мікози над глобальною соціальною нерівністю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Діти у темряві Казка без продовження