Про корисність дрібної тиранії

Про корисність дрібної тиранії
Карлос Кастанеда свого часу зауважив важливість того соціального імпульсу, що йде від дрібних (а хтось скаже – “побутових”) тиранів. Не тих, які переслідують своїм деспотизмом людей у масштабі держави чи краю, а тих, які тиранять ближнього свого на тому рівні, де пересічні люди звикли реалізовувати щоденні мрії.

Мільйони маленьких гітлерів і сталінів, які не змогли вийти на політичну арену навіть у селищі, влаштовують тюрми й концтабори за місцем свого мешкання, а на ув’язнених перетворюють рідних і решту страждальців, яким не пощастило, бо потрапили в залежність.

Цих тиранів майже не видно. Але вони формують політичний клімат не менш імперативно, ніж чиновники, законодавці або публічні авторитети. Коли пересічний виборець йде голосувати, його емоційна аура сформована не абстрактними теревенями про громадянське суспільство, а щоденним терором із боку деспотичного батька чи родичів, схильних до занудного моралізаторства та сімейного цькування.

Від ранку до вечора дрібний тиран не втомлюється переслідувати свою жертву, доводячи її до нервового зриву, істерики й самогубства. Психотехніка тиранства відома кожному: спочатку залякування (реконструкція, розхитування), потім зомбування на негатив (або “на безнадійність”, мовляв, нікуди ти від мене не дінешся), а відтак “добивання” жертви, яка, до сліз жаліючи себе, чіпляє до гака мотузку, залазить на стілець і додає роботи правоохоронцям, яким доводиться виймати небораку з зашморгу.

Але, як не дивно, не всі сприймають дрібних тиранів як зло. Дехто вважає, що вони є фундаментом того, що тепер модно називати “внутрішньою державою”. Тобто фундаментом справжньої жорсткої та безпринципної системи контролю за суспільством, схованої за декораціями парламентаризму та демократичних рівноваг.

Мексиканські маги, за свідченням Кастанеди, вважали дрібних тиранів надзвичайно корисними для виховання справжніх воїнів. Адже перша вимога до воїна – досконале володіння своїми емоціями. Перебуваючи під психологічним тиском дрібного тирана, людина-воїн навчається не жаліти себе, плачучи в подушку, а з холодною рішучістю готувати тираниськові несподіваний карачун. Адже дрібні тирани швидко нахабніють, переконують себе в цілковитій безпорадності жертви і втрачають пильність. І тут воїн отримує можливість нанести удар у відповідь. Історики Мезоамерики вважають, що за цим принципом несподіваної помсти були підготовлені і здійснені всі індіанські повстання проти іспанців і французів у XVIII-XIX століттях.

Тактика “холодного очікування” стала тепер актуальною для борців із політичним тиранством ХХІ століття. Адже технічна перевага правлячих груп епохи глобалізму робить тиранію присутньою на найдрібніших життєвих рівнях. Владу олігархів ми зустрічаємо не на площах, а в магазині й ресторані, де неспляче око відеокамери охороняє право власності тих кількох тисяч мерзотників, які за копійки приватизували Україну в першій половині дев’яностих років. З того часу дрібні (за способом перечікування світу) тирани України вже достатньо обросли тупою впевненістю, тож нині вони є зручною здобиччю для людей-воїнів, які очікують у темряві на час “Х”.

А цей час наближається. Деградація правлячого класу досягла вражаючих показників. І ніхто не здивується, якщо з надр країни, просякнутої всіма видами дрібного тиранства, вийде верства воїнів-жерців, метою котрих стане не черговий переділ власності, а здійснення помсти як мистецтва.

З-під пресу дрібного тиранства може з’явитися неочікувана форма спротиву, невразлива для теперішніх систем суспільної безпеки. Адже той, хто звик щодня дурити всюдисущого домашнього тирана, легко обійде технопсів і просто собацюр, яких поставлено стерегти майно та спокій українських господарів життя.

У Галичині дрібне тиранство буйно квітне з часів незапам’ятних. Кожна друга сільська родина, за свідченнями соціологічних досліджень, має свого домашнього тирана. Можливо, тут криється одне із потужних джерел того специфічного “непрямого” спротиву владі (як окупаційній, так і рідній), яким так славиться наш край.

Навіть побіжний погляд на обличчя, які погрожують нам із білбордів, відроджує в людей давні дитячі фобії про грізного домашнього тирана з ременем. Не треба бути Ломброзо, щоби зрозуміти, хто знову рветься до влади.

З одного боку, як постійно гундосять політологи, народ хоче “грізного батька”, “справедливого і просвітленого домінатора”, який буцімто може навести в країні лад. З іншого боку, кожному другому сняться нічні кошмари з перекошеним обличчям п’яного домашнього тирана. Якщо в дистанційному форматі асоціація з “міцною батьківською рукою” ще породжує якусь надію на стабільність, то на рівні місцевих кадрів ця рука ні з чим іншим, окрім синців на задньому місці, не асоціюється.

Зрозуміло, що на жодному білборді ми не побачимо передвиборчого гасла “Тирани повертаються!”, або “Тирани завжди з нами!”. Проте нагадування зайві. Електоральна більшість про це знає не з реклами. І внутрішньо готова до спротиву. Звичного, тихого, буркотливого, з відведеними від обличчя тирана очима. Але іншого електорату, здатного плечем підпирати засохлий на мумію труп вольності, в нас немає.

Саме цей тихий спротив, а зовсім не гіпермодерна ситуація в нашому суспільстві, породив “феномен 73%”. І хоча наш соціум і далі залишається архаїчним та консервативним – кожна його молекула налита ненавистю до тиранства. Люди голосували за актора тому, що актори в нас не асоціюються з нагайками та вертухайськими мордами. Поки що не асоціюються.

Ненависть до дрібного тиранства – ось справжній ресурс демократії в Україні. А зовсім не міфічне громадянське суспільство, яке в реальності миттєво розпадається на продажні громадянські атоми: на “тітушок” та “активістів за викликом”.

Кажуть, що передбачливі американці вже створили спеціальний підрозділ для дослідження такого явища, як “мікротерористична ризома”. Подейкують, що ця “ризома” вже існує, непомітно сточуючи підпори несправедливого світу. Цілком можливо, що ера її розквіту не за горами, а значно ближче. Тому варто заводити біля себе дрібного тирана. Для тренування. І про всяк випадок.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ