Про медіа-мистецтво, або мистецтво проти медіа

Про медіа-мистецтво, або мистецтво проти медіа
Нещодавно під час роботи над текстом про відео й телебачення я вкотре натрапив на постать Нам Джун Пайка, художника, якого часто називають революціонером у світі сучасного мистецтва. Якщо ви подумали про скульптуру чи картину як предмет його творчості, то це лише частково правильно. Пайк дійсно творив скульптури, але з телевізорів, чим зажив собі неабиякої слави.

На початку 1960-х років він ламав їх, препарував, перетворював, спотворював – робив усе можливе, щоби телевізори перестали бути засобом пропаганди і перетворилися на об’єкт мистецтва. У 1963 році у Німеччині на виставці під назвою Exposition of Musik/Electronic Television він зібрав цілий набір телевізорів, на які впливав магнітами, псував їм монітори чи виставляв їх як реді-мейди, себто естетичні об’єкти. У 1965-му у Нью-Йорку Пайк за тисячу доларів купив портативну відеокамеру Sony (називалася “Портапак” через свою відносну портативність) і створив за допомогою неї перший “усвідомлений” відеоарт. У 1976-му він написав есей “Чому телевізори є тупими?”, в якому зауважив, що найкращою є та технологія чи інформація, що змінює наше мислення, діє пізнавально. Очевидно, телебачення не мало на меті зробити людей кращими.

За 10 років творчості із авангардиста-хулігана Пайк перетворився на мейнстрімного революціонера, а відеомистецтво, яке він започаткував, почало домінувати у музеях усього світу вже у 1980-х роках. Перетворені ним медіа-об’єкти справді змушували думати, знімали флер нормальності із такого небезпечного приладу, як телевізор. Кому, як не нам, українцям, це розуміти, зваживши на те, що ми обрали телевізійного героя за реального президента країни!

Наразі у Міському музеї Амстердама (Stedelijk Museum) проходить виставка творів Пайка з гучною назвою “Майбутнє зараз”. На вебсторінці музею зазначено, що Пайк передбачив силу впливу засобів масової інформації на формування нашого щоденного життя. Ще в еру телевізорів він ввів термін “електронна автострада” (electronic superhighway), яким начебто спрогнозував майбутнє спілкування в епоху інтернету. Пайк має багато крилатих фраз, як-от “телебачення атакувало нас усе життя – тепер час дати йому бій”, або “якщо для художників минулого інструментами були пензлики та полотна, то для сучасних художників такими інструментами є напівпровідники та транзистори”.

Міський музей Амстердама помітив “особливість цього незвичного художника” ще в 1970-х, перша персональна виставка Пайка пройшла саме тут у 1977 році. У 1978-му музей придбав одну з його найвідоміших робіт – “Телебудду”. Але щойно тепер відбуваються великі і масштабні проєкти, які намагаються зрозуміти спадщину Пайка – ретроспективи художника, окрім Амстердама, пройшли цьогоріч у Сан-Франциско (Музей сучасного мистецтва) та Лондоні (Тейт Модерн).

Нам Джун Пайк усе життя намагався подолати кордони та обмеження – як країн, так і різних мистецьких жанрів. Народився він у Кореї, однак згодом, тікаючи від війни, разом із родиною перебрався у Японію. У Токійському університеті Пайк вивчав філософію та європейську музику. Згодом він переїхав у Німеччину, де став частиною групи Fluxus та працював на радіо в Кельні.

Пайк захоплювався композитором-хуліганом Джоном Кейджем. Цей митець, на творчість якого вплинув буддизм, змінив світогляд художника із католицької Кореї. Пайк вважав, що телебачення як електронне мистецтво має створити щось подібне до електронної музики, новий тип естетичної діяльності. Згодом він зробить свій відео-синтезатор, який, подібно до звукового синтезатора Муґа, мав дати митцям нові інструменти для творчості. Усе життя Пайк працюватиме на межі технології, музики та візуальних мистецтв, і саме тому критикам буде важко віднести його творчість до конкретного жанру чи типу. Часом його працю називають медіа-мистецтвом.

Щоразу, коли я приходжу на львівський радіобазар і бачу “розворочені” старі телевізори, в яких порпаються дивні чоловіки, то згадую м’ясні ряди на Привокзальному ринку і твори Нам Джун Пайка. Ці напіврозкручені телевізори нагадують мені свинячі голови, які дивляться на покупців своїми сліпими очима. Пайк називав розбирання і перетворення телевізорів “препаруванням”. У цьому художник наслідував Кейджа, який розбирав піаніно чи радіоприймачі, щоби добути нові звуки.

Уже у 1970 роках, коли комерційне телебачення у США перетворилося на домінуюче медіа, яке формувало світогляд американців, усім стало очевидно, що нові проблеми мистецтва не є у сфері традиційної картини. У цей час Пайк писав, що з телевізора постійно лине зло, до того ж телебачення великою мірою сприяє отупінню людей.

Раніше, наприкінці 1960-х, француз Гі Дебор у своїй праці “Суспільство спектаклю” описав спільноту, яку створили масові медіа. У такому суспільстві, на думку Дебора, люди не живуть повноцінним, активним життям, а лише спостерігають за його видимістю у телевізорі. Життя розгортається перед глядачем, наче у театрі.

Проте Нам Джун Пайк не лише критикував телебачення, але й намагався активно змінити світ за допомогою технологій, які воно використовувало. Він вірив, що електронні медіа можуть творити мистецтво, яке матиме трансцендентну природу. Згаданий “Телебудда” середини 1970-х років поєднував телевізор та відеокамеру. Будда сидить перед телевізором у медитативній позі, ніби вглядаючись у себе, намагаючись себе пізнати. За телевізором розміщена відеокамера, яка знімає Будду і транслює його образ на екран. Виходить, що Будда вдивляється в монітор, де бачить “живу копію” самого себе. Це звучить просто, але створює складний образ, в якому можливі множинні прочитання та інтерпретації. Це один із кращих витворів мистецтва другої половини XX ст.

На жаль, в українському контексті ми маємо обмаль художніх творів та рефлексій щодо впливу медіа на нас як на спільноту. Українці віддавна перебувають у полоні комерційних телеканалів, власниками яких є олігархи, тож у нашій країні змагаються радше різні медіа, а не політичні партії. Замість голови у нас телевізор, а у молоді – мобільний телефон із волаючими блогерами чи влогерами. А де українське медіа-мистецтво? Де наші Пайки, які “препарують” ці медіа та стимулюють спільноту до мислення? Ми все ще чекаємо нашого медіа-Вашингтона із праведним законом, нашого Нео, який розбудить українців від полону медійної матриці, нашого Котигорошка, який переможе телевізійного змія!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Феноменологія фотографії Громадянин у смартфоні