Про мистецтво недалекого майбутнього

Про мистецтво недалекого майбутнього
Важко писати про майбутнє мистецтва, оскільки зазвичай воно має туманний вигляд, особливо з огляду на теперішні помаранчеві та червоні зони на мапі світу. Як ви розумієте, через глобальну ковідну істерику, яка не вщухає вже понад рік, міжнародні виставки та ярмарки або були відкладені, або взагалі не приводилися. Організація Melbourne Art Fair, наприклад, скасувала свій цьогорічний ярмарок, і керівництво планує зачекати бодай до лютого 2022 року. Окрім цього, усе голоснішими стають голоси екостурбованих громадян, які кажуть, що міжнародні ярмарки загалом негативно впливають на довкілля, а тому краще робити щось регіональне. Упродовж 2020 року справді окреслився новий поворот до локальності, який не зникне після того, як великі ярмарки відновлять міжнародну діяльність –люди дедалі більше говорять про втому від глобалізму.

Чого нас навчив цей річний локдаун – то це цінувати культуру й мистецтво. Я, наприклад, із великою насолодою почав ходити на виставки та вистави, на концерти й публічні події. З одного боку, мистецтво, як у “Декамероні” Бокаччо, більше проявило свою силу бути прихистком під час ескапізму від навколишнього світу. Але з іншого, світ без мистецтва має аж надто сумний вигляд, і тому щойно відкрилися музеї та філармонії – народ “ринув” до культури. Організатори супершоу Van Gogh Alive у Бірмінгемі, яке занурювало відвідувачів у світ картин Ван Гога (як на мене, кітч), змогли продати десятки тисяч квитків за перший же тиждень діяльності. Цьогоріч галерея Tate, що в Лондоні, піде тим самим шляхом – виставка Яйої Кусами (Yayoi Kusama) обіцяє перетворитися на величний театр мистецтва та кітчу.

Музеї в усьому світі відреагували на протести афроамериканців і “кольорових” європейців. Експозиції дедалі більше змінюються в напрямку інклюзивної репрезентації минулого, щораз більше стає жінок у постійних експозиціях (не лише на картинах, а як авторок!), музеї говорять про квір-естетику та дають місце незахідним візіям мистецтва. У багатьох музеях, які були сформовані внаслідок політики європейського колоніалізму, були переглянуті експозиції й наративи. У Великобританії (у таких місцях, як Whitechapel Gallery, Charleston Trust, The Hepworth Wakefield, Dulwich Picture Gallery, Tate Modern та Tate Britain) заплановані великі ретроспективи жінок-художниць.

Ця тема не оминула і Львова. Перша виставка “Чому у Львові будуть художниці” в нововідкритому Муніципальному мистецькому центрі підняла подібні актуальні проблеми гендеру й мистецтва, проте, як це завжди відбувається на периферії, предмет виставки було деполітизовано. Я маю на увазі, що ці теми є дуже політичними, і їх такими і треба подавати, проте й куратори, і критика здебільшого “танцювали” навколо естетики й мистецьких принципів, не піднімаючи важливого питання, чому Львівська національна галерея має ім’я чоловіка й чому там непропорційно представлені художниці. На цьому етапі для Львівської галереї важливіше поміняти вікна та колір експозиції, а не творити інклюзію.

Ще одна свіжа тенденція мистецького світу – це перехід в онлайн. Через ковід аукціони мистецтва стали віртуальними й незле на цьому заробили. Зокрема, Christie’s, Sotheby’s та Phillips згенерували 370 мільйонів “прозорого” доходу в першій половині 2020 року, що вп’ятеро більше, ніж у 2019 році. Здається, бум онлайнового ринку мистецтва вже не спинити. В Україні безумовним чемпіоном із переходу в онлайн є Євген Карась із Києва, який створив успішну Facebook-групу “Сіль”, де тисячі людей можуть торгувати навколомистецькими об’єктами. Водночас Карась влаштовує “срачі”, що важливо для медійного світу, і проводить онлайн-лекторії про те, яке мистецтво хороше, а яке – не дуже.

Тож диджиталізація все змінила. Винахідник і футурист Рей Курцвейл, який працює керівником інженерного підрозділу в Google і відповідає за розроблення модулів штучного інтелекту, нещодавно знову потішив. Він впевнений, що до 2030 року, а це зовсім скоро, ми всі (люди технічного світу) матимемо частину ідентичності в якійсь онлайн-хмарі. Він вважає, що це дасть змогу розвивати навички комунікації, і мільйони людей зможуть спілкуватися, не знаючи мов. Курцвейл також переконаний, що історія із фільму “Аватар” дедалі більше стає реальністю, і незабаром людям не треба буде читати книги чи дивитися фільми – пересвідчувати історії можна буде через свого віртуального аватара. Переживати, а не фантазувати! Себто після важкого дня у Zoom-чатах ви собі сіли ввечері у фотель і поринули у світ, де ваша інша ідентичність бореться з вампірами чи займається коханням із прибульцями. Красиво! Тому пан Рей вважає, що штучний інтелект у близькому майбутньому навчиться творити, і мистецтво будуть здебільшого виробляти не люди, а машини. Тут варто розуміти, що йдеться не про традиційні картини, а радше про віртуальні світи. Ще б для українців створили віртуальний уряд, віртуальний Український культурний фонд чи віртуальну міську раду, і ми б зажили в щасті й мирі.

Один із прогнозів Курцвейла твердить, що важливим естетичним досвідом майбутнього стане спілкування з мертвими. Ви скажете, що ми й так зараз цим займаємося в галереях чи музеях – спілкуємося з мертвими авторами. Але ідея полягає в тому, що оживити можна буде не лише відомих митців, перетворивши Платона на якогось віртуального чат-бота, що сіятиме мудрість наліво й направо. Люди оживлятимуть близьких, що відійшли в засвіти, чи творитимуть із мертвих тварин віртуальних друзів.

Тож запам’ятайте ці місяці й роки – прямо перед нами відбуваються карколомні зміни в мистецтві. Воно стане інклюзивною, активістською діяльністю й буде більш вписаним у щоденність через технології. У майбутньому мистецтво й надалі реагуватиме на нові медіа: чи це буде біологія, чи цифра, чи космос – не так важливо. Звичайно, традиційні картинки, які ми любимо оглядати, не зникнуть, але перспектива мистецтва відтепер не одна, їх багато, і до цього варто звикати. І надалі будуть великі ринки мистецтва в Азії, Європі, Африці, обидвох Америках. Нам треба шукати свою нішу на європейському ринку (а не творити свій), і що швидше, то краще.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Примхи історії і людська нерівність Пілоти хаосу