Про розваги та альтернативні медіа

Про розваги та альтернативні медіа
Мене як автора Matrix часто питають, а що це за ресурс такий, де я публікую тексти? Я, чесно кажучи, сам не знаю, але те, що тут не продають рекламу, наводить на думку, що маємо справу із якоюсь альтернативною вебсторінкою. Ну бо кому це треба? У нас, тобто в Україні, медіамайданчик є або для заробляння грошей, або для заробляння грошей через політику. Хоча, звичайно, є численні медіаініціативи, які мають освітній чи радше просвітницький характер, але як вони виживають у цьому жорстокому світі?

Один із засновників медіатеорії, канадський дослідник Маршалл Маклюен увів в обіг словосполучення “галактика Гутенберга”, яким описав “цивілізацію”, в якій ми живемо відтоді, як Гутенберг створив друкарський верстат. Він припустив, що ця культура, яка сформувалася після появи друкованих текстів пів тисячі років тому, зазнає фундаментальних змін після переходу засобів комунікації в електронний формат. На етапі тотальної віртуалізації світ стане глобальним селом, зауважив Маклюен. Тепер усі активно використовують його поняття “globalvillage”. Дослідник також запустив дискурс про фізику, практику, феноменологію та історію медіа. Тепер вивченням медіа займаються університетські кафедри, спеціальні програми та окремі вчені. Я, наприклад, не досліджую цю сферу цілеспрямовано, але час від часу заглядаю у світ медіа, щоби дізнатися, що робиться у цій важливій дисципліні.

Цікавою, зокрема, є праця американського дослідника і культурного критика Ніла Постмана під назвою “Забавляємо себе аж до смерті” (повна назва “Amusing Ourselves to Death: Public Discourse in the Age of Show Business”), яка вийшла друком у середині 1980-х років. У ній автор детально розглядає вплив візуальних медіа на сприйняття довколишнього світу. На думку вченого, важливою подією для народження сучасних медіа став винахід телеграфу і фотографії у XIXст., після чого закінчився період просвітництва і почалося століття шоу-бізнесу. Фотографія стрімко ввійшла у світ медіа і сформувала нову, надмірно візуальну мову, яка перетворила історію, новини, політику та інші серйозні теми у розвагу, у звичайний шоу-бізнес.

До появи телеграфу в середині XIXстоліття газети були зосереджені на місцевих та регіональних новинах. Звичайно, дрогобицькі газети того часу писали, що робиться у столичному Відні, але загалом редактори більше уваги приділяли місцевим сюжетам. Процес збору новин відбувався зі швидкістю пошти, тобто поїзда, корабля чи кінної брички. Засновник агентства Reuters Пауль Юліус Ройтер експериментував із доставкою новин поштовими голубами, що дозволяло збирати звістки трохи швидше, ніж це робили поштові служби. Обмін новинами між старим (Європа) і новим (Америка) світом сягав 10 днів, приблизно стільки ж часу займало передати новини між узбережжями Північної Америки. Я вже не буду згадувати, скільки часу треба було, щоб відправити наказ царя-імператора з Москви чи Петербургу на окраїни сусідньої нам велетенської і сухопутної імперії. Саме через обмеження швидкості передачі свіжої інформації газети складалися передусім із гіперлокального контенту, ну і з великим запізненням повідомляли все інше, що переважно сприймалося як екзотика.

З появою і розвитком телеграфу у медіа з’явився доступ до нескінченного контенту: щось постійно десь відбувалося, і це можна було розмістити у свіжих новинах. Так у газети стали потрапляти повідомлення про війни, аварії, стихійні лиха, які фактично не стосувались безпосереднього життя цільової аудиторії десь там у провінційному Дрогобичі. Телеграф народив сучасну новинну журналістику, в якій технічні аспекти доставки інформації мають велику цінність, часом більшу, ніж сама інформація. Медіум (носій інформації), як напише згодом Маклюен, став формувати саме повідомлення (меседж), потрохи перетворюючись на зміст. Тож коли мені було 10 років, Ніл Постман у своїй книзі висловив тривогу, що культура занепадає у світі, де люди чи, як тоді казали, “публіка” перетворюється на аудиторію певних медіа, для якої важливішим є “водевіль” чи шоу, а не проблеми покращення спільноти і світу навколо. Коли мені виповнилось 45 років, українці обрали уявного лідера (медіаперсонажа, який лише вдавав політика) президентом. Шоумен став головою країни, а політика перетворилася на щоденне шоу.

Сучасні медіадослідники виділяють такі категорії новин: ексклюзивні, погані, добрі, конфліктні, несподівані, виразно візуальні, розважальні, драматичні, серіальні, новини про світ “еліти” тощо. Якщо раніше новини мали формувати бачення актуальних подій світу та коригувати ставлення до них, то тепер медіа зосередилися на цінностях із позиції звичайного людського інтересу до історій у широкому розумінні цього слова. Немає місця локальним і важливим новинам, ми усі думаємо про Трампа та чому французи не покарають знахабнілих мусульман, що відрізають людям голови. Журналістика перетворилася на форму розважання, про що попереджав Постман ще у 1980-х роках, а великі медіа змагаються в тому, хто зробить новини більш привабливими і цікавими для аудиторії.

Водночас, звичайно ж, не можна сказати, що весь цей обсяг розважального контенту не впливає на рішення, які приймає аудиторія. Прихід президентів-зірок, теракти, що базуються на конспірологічних теоріях, та інші медіавіруси говорять про те, що сучасний політичний дискурс є прямим продовженням медійної реальності. Проблема тільки в тому, що журналістика в формуванні цієї реальності вже майже не бере участі – вона була витіснена іншими формами і жанрами розваг. Усе стало медіа і все стало новинами – події, псевдоподії чи “неподії”(про які писав французький філософ Жан Бодрійяр) змішалися в один медіасуп.

Який вихід із цієї матриці? Один із варіантів – це плекати такі майданчики, як-от наш львівський Matrix, де медіа не перетворюються на набір повідомлень, а дописувачі не працюють для аудиторії “загального інтересу”. Ще б досягти стану, коли аудиторія зможе впливати на зміст редакторської політики, буде підписуватися на читання такого спеціалізованого контенту та підтримуватиме його фінансового – то настане чудо! Головне – не зайти у крайності інших майданчиків, як-от Patreonчи OnlyFans, де важливим голосом можуть стати псевдозірки, порно-селебритіс та популярні триндуни про все і вся. Ідеальний медіапроєкт майбутнього – це невеликий колектив авторів з чітко окресленою нішею, який за кошти певної спільноти та у співпраці із нею робить контент в обопільно зручних форматах. І це можливо!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Про медіа-мистецтво, або мистецтво проти медіа Про технології й мистецтво