By Якщо владою не зловживати, то втрачається всяка приємність від того, що її маєш
Почуте
Прийшло літо, у помешканнях стало тепло у цілком природний спосіб, окремі рахунки за комунальні послуги істотно зменшились, настав пік періоду відпусток і навіть якщо вам поїздка на курорт “не світить”, все ж хочеться думати про якісь цілком відсторонені та приємні речі. Однак наша влада не дає розслабитися.
До щотижневих нагадувань про очікуваний масштабний наступ на Сході додалися голосні заклики, практично з усіх телевізійних каналів, про початок земельної реформи, стрижень якої – дозвіл на вільний продаж земель. І це знову викликає тривожні передчуття, асоціації та запитання, хоча особистої зацікавленості ані у продажу, ані в купівлі землі я не маю.
Хто і чому намагається переконати українців, коли наші депутати і без нас “поінформовані”, що це “вимога МВФ”, що “так є у кожній цивілізованій країні” тощо. Вони ж самі за це можуть проголосувати, і без нашого дозволу. Може вже бояться, що маючи досвід паління шин, зрозумівши, що їх у черговий спосіб жорстоко і безпардонно ошукали, люди знову вийдуть на Майдан і навіть без намовлянь п’ятої колони зметуть і цю владу?!
Дивно, що до пропагандистської роботи залучено і цілком притомного, зовсім не дурного, талановитого журналіста і актора − медоголосого Миколу Вересня. Свого часу він був учасником цікавого політичного виборчого проекту “Озиме покоління”, водночас мав великий досвід роботи на попереднику сучасного зловісного “Russia totay” − пропагандистського радіоканалу “Голос России”. Можливо там, де йдеться про великі гроші, треба залучати найкращих професіоналів – вони переконливо, на свій спосіб чесно, і дуже фахово виконають довільну оплачену роботу.
Чому наша політична і правляча “еліта” не побоялася оприлюднити свої статки, й серед них просто неймовірну кількість готівки, від суми якої запаморочилося у головах не лише пересічним українцям (усі ми не мали сумнівів, що вони дуже багаті, але щоб вже аж так!!!), але й значно заможнішим і вже зовсім не завидливим громадянам на Заході, і на далекому Сході та за ним. Чому ж цю готівку депутати тримали не у своїх банках, а під матрацами напоготові? Може, аби усі ці банки не впали, коли вони одночасно метнуться знімати свої кошти. Бо таки не кожний встигне, а гроші будуть потрібні якнайшвидше!
Пошуки відповідей на ці запитання, зокрема й про зацікавлених осіб, нагадали винесену у епіграф фразу одного старшого, розважливого, досвідченого і мудрого топ-адміністратора на моє запитання про те, що ж це робиться в нашому Міністерстві освіти і науки. Якось одразу згадалися перші кроки нашої незалежності, коли у 90-ті роки провели масову приватизацію і кожний громадянин отримав т. зв. ваучер, себто право на частку державного майна, які тут же і були скуплені фактично за копійки, бо народ був не те, що бідний чи дуже бідний, а просто геть злиденний. Ось звідки, а також із середовища відвертих бандитів, й виросли перші українські мільйонери та мільярдери. Землю тоді вирішили відкласти на потім і віддали, немов у депозит, в руки бідних селян, які не мали права її продавати (бо було би як із ваучерами).
Тепер уже згадана “еліта”, більш як утричі знецінивши гривню та накинувши тягар непомірних комунальних платежів, знову кинула народ у злидні і спритно створила економічну ситуацію з епохи сумнозвісної ваучеризації. А щоб позбутися можливих зовнішніх конкурентів прикрилася патріотичними гаслами і лицемірною турботою про українського селянина та цілком щиро оголосила що іноземцям скуповувати нашу землю не дозволять.
І от тепер останнє, напевно риторичне запитання: чи можна створити соціально справедливий ринок землі у країні, де 2% громадян тримають вдома практично нічим не зв’язаний, необмежений фінансовий ресурс і вже приготувалися прикупити землиці, а десь третина громадян, що має паї та є власниками землі, готові продати її за ціною значно нижкою за ринкову, аби оплатити електричний струм, навчання дітей, ліки і вже близьке офіційно платне лікування?!
А якщо цей логічний ланцюжок помилковий? А якщо вся земля вже давно скуплена під виглядом довготривалої оренди і при цьому не платяться податки? То що тоді? Може справді продавати? Але в розумний спосіб. Де ж та істина? Хто скаже? І знову повертаємося до роздумів. Однак не залишаймося байдужими. Й без того видно, що нас пустелею водитимуть довше, аніж ті сакраментальні 40 років…
Усіх Вам гараздів, до зустрічі!
