Про зло всередині людини

Про зло всередині людини
Ви, мабуть, пам’ятаєте смисл історії про Люка Скайвокера із багатосерійного фільму “Зоряні війни”? Його батько, Енакін Скайвокер був талановитим войовничим монахом (джедаєм), який пильнував за балансом світлої й темної сили у Всесвіті. Він народився внаслідок непорочного зачаття (бодай так твердила його мати Шмі) на пустельній планеті Татуїн і був у рабстві. Згодом його забрали джедаї, він став учнем Обі-Ван Кенобі й боровся за інтереси Республіки, яка намагалася вибудувати у Всесвіті баланс сил. Енакін разом із учителем брав участь у розв’язанні багатьох конфліктів у Галактиці, багато вбивав, але під прапором добра. Під час сепаратистських рухів у Республіці він разом з Обі-Ваном охороняв сенаторку Падме Амідалу. Власне, сином Падме та Енакіна й є Люк, якому судилося подолати свого батька, що перейшов на темну сторону сили й отримав нове ім’я – Дарт Вейдер.

Боротьба сина з батьком у фільмі “Зоряні війни” ілюструє старий античний міф про царя Едіпа, що його так майстерно перетворив на наукову метафору Зигмунд Фройд. “Я твій батько!” – фраза, яку виголошує під час битви з Люком Дарт Вейдер, стала джерелом низки мемів та попкультурних кліше. У фінальній сцені першого фільму борються не лише батько й син, а й ніби добро і зло, світла та темна сторони сили. Люк, знаючи, що страшний Дарт Вейдер породив його, відмовляється прийняти правила темної сторони, й за це Сідіус (ватажок Дарта) наказує його вбити. Енакін, на совісті якого знищення не лише дітей, рас чи груп людей, а цілих планет, раптом “прокидається” в макабричному тілі Дарта Вейдера. Він ніби пригадує, що був (і виявляється – досі є) добрим, і вбиває Сідіуса, відновлюючи так баланс сили у Всесвіті.

Треба віддати належне – творці численних фільмів про джедаїв не впевнені у стабільності темного чи світлого компонента всередині людини. Хоч ці дві частини завжди присутні, і ми можемо назвати їх бінарними протиставленнями, все-таки є багато сірого в цих історіях. Вчителі, які б’ються на боці добра, часто породжують учнів, які переходять на бік зла. Водночас вони завжди мають шанс “прокинутися” і повернутися до світлої сили. Ми ніколи не знаємо, хто є остаточно світлим, а хто – темним, усе плинне, і вчорашній чорт може згодом стати ангелом. Така схема нагадує принципи східної філософії, де добро і зло тісно поєднані, як у графічному символі “інь-янь”. Але від західного мислення в цій історії про “зоряні війни” залишається конфлікт батька й сина та сама потреба мати чіткі протиставлення поганого і хорошого.

Сучасна психологія, зокрема еволюційна, що почала розвиватися в західних університетах у 1980-х, підтверджує, що зло і добро не були закладені природою в суть людини. Етика теж стала наслідком еволюції. Зло – це те, що може тебе вбити, як-от змія чи голод, тому цього треба уникати. Добро – це те, що дає тобі можливість вижити, а тому людська агресія, яка стала запорукою перемоги над суперником, теж є добром. Історикиня Наталія Яковенко наводить цитати зі щоденників ранньомодерних українських лицарів, для яких “щастя” – це здатність вбити та пограбувати опонента, ну і вижити після численних битв. Тож їхнє щастя – це специфічне добро.

Усе, що допомагає передати гени в наступне покоління, для тіла й розуму людини є корисним. І для досягнення подібних цілей наше мислення може формувати ілюзії, різні форми самообману. Йому потрібне пояснення дій, тому росіяни, які чинять агресію проти українців, називають їх фашистами. Бо фашизм – це як темна сторона сили в “культурних сновидіннях” росіян, його достатньо, щоб позбавити опонента життя чи майна. “Ми не воюємо проти українців, – кажуть вони, – ми воюємо проти фашистів, а фашистів треба вбивати”. У такій культурній системі людині легше дегуманізувати супротивника. Подібно діє психіка воїна, мислення якого має обрати причину, чому треба вбивати опонента. Звичайно, потім можуть бути видіння й депресії, посттравматичні синдроми й навіть прагнення відібрати собі життя, але на полі бою людина не думає – вона діє, особливо коли її дія має пояснення.

Ми, українці, теж називаємо росіян фашистами чи комуністами, вигадуємо історії про їхнє ординське минуле, шукаємо пояснення, чому вони нелюди і чому їх варто знищувати. Ми є творцями і результатом різних історій, які ми самі собі оповідаємо. Людина побудувала культуру завдяки тому, що здатна пристосовуватися, виживати, змінювати себе. Людина дуже пластична, і ця пластичність має як жахливу форму типу темної сторони сили (як-от нацизм), так і чудову, світлу сторону, яка і творить нашу культуру. І висока культура, й антилюдський нацизм – це актуалізація однієї і тієї самої пластичності, невизначеності того, що таке людина, відсутності у людини істинної людської природи. Еволюційна психологія твердить, що нічого сутнісного всередині людини немає, наші естетичні чи етичні міркування залежать від умов і конкретних обставин. Добро є наслідком певного типу мислення, яке наштовхує на певні дії, так само можна сказати і про зло.

У нормі людині не потрібні чіткі протиставлення, як-от світла і темна сторона сили. Люди тисячоліттями жили у ситуації сірого: ґвалтівник ставав чоловіком, насильник – жертводавцем, повія – святою. Є численні приклади таких трансформацій. Але для того, щоб тримати людей у напрузі та фрустрації, система контролю завжди пропонує нам обирати як не між Путіним чи “Срутіним”, то між Порошенком і Зеленським чи Садовим і Синюткою. Ви ж розумієте, що немає ніякого “діяча” Зеленського, є колектив людей, є спосіб комунікації, є образи та алюзії, які нам пропонує система. Наша реальність є результатом режисерської роботи, а країна – театром, де різним акторам і глядачам відведені різні місця. “А що нам робити?” – запитаєте ви. Щонайменше – дослухатися до філософів, особливо тих, які завжди сумніваються в очевидному. Не вірте нікому, завжди сумнівайтеся!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Синдром Капгра: Медитація без медитації Чому Будда був правий?