By Проблеми та перспективи взаємодії влади, бізнесу та громадськості в Україні
І.В. Рейтерович,
кандидат політичних наук,
доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування НАДУ
Одним з новітніх механізмів комунікації між державою, бізнесом та суспільством, дієвим інструментом представництва інтересів та забезпечення публічної політики в демократичних країнах світу є Government Relations (GR) – специфічний вид діяльності неурядових організацій чи бізнес-структур, спрямований на побудову ефективних та довгострокових відносин з органами публічної влади для отримання не лише взаємовигідного, але й суспільно корисного результату.
І поки в Україні GR-менеджмент перебуває у стані становлення, відносини між окремими сторонами (владою та бізнесом, владою та суспільством, бізнесом та суспільством) активно розвиваються. Традиційно у всіх цих відносинах влада є домінуючою стороною. Вона не лише виступає з різними ініціативами, але й має необхідні ресурси та повноваження. Це дозволяє їй впливати на визначення виду відносин та формувати склад дійових осіб.
Зі свого боку бізнес-структури мають можливості для взаємодії з владою з власної ініціативи. Донедавна діяльність провідних суб’єктів політики в Україні була співіснуванням двох моделей представництва інтересів – плюралістичної, що виникла у США, та корпоративістської, поширеної у країнах континентальної Європи. Частина підприємств постала на базі колишніх державних об’єднань, тому влада відразу визнавала їхнє право на представлення своїх інтересів. Однак решта бізнес-асоціацій сформувалася стихійно. Їм доводилося боротися за залучення членів і здобувати право на представництво своєї групи інтересів у державних органах[1]. Відповідно відносини між владою, фінансово-політичними групами і суспільством мали два формати. Перший передбачав регулювання взаємин за допомогою неформальної інституціональної системи. Переважав він під час первісного нагромадження капіталу в умовах трансформаційних змін політичної та соціально-економічної системи. Він був характерним для переважної більшості країн перехідного типу.
Другий вид базувався на формальній інституціональній системі, яка при вирішенні проблемних питань покладається на законодавство та державні інституції. Він був характерним для країн Центрально-Східної Європи, в яких великий капітал (значною мірою через свою транснаціональність) суттєво збільшив коло своїх корпоративних інтересів, доповнивши їх суспільними цілями. Вступ цих країн до ЄС прискорив формування формальної інституціональної системи, паралельно зменшивши значення персональних домовленостей.
Характерною ознакою України у відносинах між владою, фінансово-політичними групами та суспільством є збереження неформальної інституціональної системи, яка формувала невизначені правила гри та дозволяла отримувати надприбутки. Однак сьогодні ситуація дещо змінилася. Попри значні фінансові та кадрові ресурси (зокрема завдяки активній інфільтрації представників бізнесу у владні структури), політична вага великого бізнесу доволі сильно зменшилась від початку 2014 року. Трапилось це як через об’єктивні (агресія Російської Федерації, окупація частини території), так і суб’єктивні причини (зміна кон’юнктури на світових ринках, необхідність реструктуризації та модернізації підприємств та, як наслідок, занепад “рентної економіки”). Водночас, завдяки політичним та економічним ресурсам вплив груп інтересів великого капіталу на внутрішньополітичні процеси залишається на достатньо високому рівні.
Громадськість, попри відсутність достатніх фінансово-економічних ресурсів, завдяки самоорганізації та механізмам комунікації здатна доволі ефективно впливати на процеси прийняття політико-управлінських рішень, використовуючи протестний потенціал суспільства чи прямий тиск (феномен “майданної” демократії).
До того ж влада, бізнес та суспільство є неоднорідними. Наприклад, влада, її окремі представники та різноманітні групи впливу, пов’язані з фінансово-політичними структурами, можуть мати різні позиції. Щоправда децентралізація, особливо фінансова, дещо змістила фокус з центрального рівня прийняття рішень на регіональний та місцевий, оскільки вона відкрила нові можливості перед локальними елітами.
У бізнес-середовищі, крім поділу на велике підприємництво (фінансово-промислові групи та транснаціональні корпорації), мале та середнє, вирізняють й спільні загальнокорпоративні інтереси (зосереджені, наприклад, довкола зниження податкового навантаження) та позицію окремих бізнесових асоціацій, сформовану переважно за галузевим принципом.
Найбільші тектонічні процеси відбулися в українському суспільстві, яке з об’єкта поступово перетворюється на суб’єкт політики. Все це відображено у поширенні різноманітних груп, які відстоюють не так приватні, як суспільні інтереси – від екології до національної безпеки та оборони.
Отже, сучасний стан взаємодії влади, бізнес-структур та суспільства в Україні вимагає впровадження GR-менеджменту. Цей механізм повинен базуватися на оптимальному використанні системних принципів, як-от досягнення консенсусу інтересів влади, бізнесу та суспільства під час ідентифікації основних напрямів економічної та соціальної стратегії держави; інституціоналізація відносин бізнесу, суспільства та влади через зміцнення ролі інститутів громадських рад, лобістських структур, саморегулюючих організацій підприємців, реалізацію соціальних і доброчинних програм; участь великих бюджетоутворюючих і фінансово-промислових груп у соціально-економічному житті місцевої громади через інститут публічно-приватного партнерства; транспарентність відносин держави, бізнесу та громадянського суспільства; демократизація процесів ухвалення стратегічних рішень; диверсифікація соціальної відповідальності бізнесу та влади[2].
До того ж, у контексті розвитку публічної сфери, що є простором для взаємодії приватних та публічних інтересів, GR-менеджмент сприяє гармонізації відносин між владою, бізнесом і суспільством на консенсусній основі, суттєво зменшує трансакційні витрати сторін у досягненні їхніх цілей та, синтезуючи приватні інтереси, трансформує їх в суспільні.
[1] Пасхавер О. Й. Світовий досвід для України : взаємовідносини великого капіталу з владою і суспільством / О. Й. Пасхавер, Л. Т. Верховодова, К. М. Агеєва. – К. : Центр економічного розвитку, 2007.
[2] Бержанір А. Л. Становлення взаємодії влади, бізнесу і суспільства в ринкових умовах / А. Л. Бержанір // Сталий розвиток економіки. – 2013. – № 3.
