Примхи історії і людська нерівність

Примхи історії і людська нерівність
Як історик, який не дуже любить історію, скажу вам чесно – людина буквально залежить від минулого. От, наприклад, ми думаємо про наш світ і навколишню реальність і бачимо те, що ми в нормі називаємо нерівністю. Судді їздять на машинах за 100 тис. доларів і живуть у віллах, а вчителі їздять на маршрутках і мешкають у хрущівках. Айтівці купують дорогу нерухомість, а викладачі вишів не маю грошей на відпочинок у Карпатах. Нерівність, думаємо ми, є постійною частиною нашого життя. Але як вона виникає? Ми знаємо, що судді, наприклад, беруть хабарі (подяки!), а айтівці нібито чесно заробляють свої гроші. Але ж це не пояснює, чому вчителі в сучасному світі трактовані як раби, а лікарі – як кріпаки. Де ось ця первинна причина нерівності?

Пояснення зазвичай знаходять у минулому. Жан Жак Руссо, наприклад, ретроспективно шукав періоди в історії людини, коли нерівності нібито не було. І хоч факти свідчать, що немає такої логіки історії, у яку вірив Карл Маркс чи Фрідріх Енгельс, люди схильні приймати моделі еволюційного розвитку, де завжди є якийсь період, коли спільноти жили комунами й не мали приватної власності. А потім певний тип господарювання, як-от сільське господарство, призвів до появи нерівності між людьми.

Сучасні вчені мають тенденцію використовувати історію як тло для розроблення філософських питань чи гіпотез: люди у своїй основі є добрими чи злими, співпрацюють вони чи конкурують, їхні спільноти є егалітарними чи ієрархічними? Як наслідок, такі вчені схильні уявляти минуле так, ніби впродовж усієї історії нашого виду людські суспільства були приблизно однаковими. Але навіть 40 тисяч років – це дуже-дуже довгий відрізок часу. І виглядає ймовірним, а факти часто це підтверджують, що ті самі новітні люди, які колонізували більшу частину планети за цей проміжок часу, також експериментували з величезною різноманітністю соціальних домовленостей. Як часто зазначав Клод Леві-Стросс, ранні Homo sapiens були не просто антропологічно чи фізично такими ж, як сучасні люди, вони також були нашими інтелектуальними родичами. Люди минулого здебільшого, мабуть, краще усвідомлювали потенціал суспільства, ніж сучасні люди, а також регулярно й успішно обмежували нерівність ритуальними костюмованими драмами, творячи богів і королівства так само, як вони будували пам’ятники, а потім руйнуючи ці уявні та реальні структури.

Справжнє питання полягає не в тому, звідки походить соціальна нерівність, а радше в тому, чому люди на цьому етапі “застрягли” в капіталізмі, проживши тисячі років, постійно перекочуючись між різними політичними й соціальними системами. Такі уявлення є далекі від похмурих пророцтв політологів чи соціологів, де будь-яка “складна” форма соціальної організації означає, що кількісно малі еліти беруть на себе управління ключовими ресурсами й починають домінувати над усіма іншими. Соціальні науки переважно трактують ці похмурі описи соціальної нерівності як самоочевидні й об’єктивні істини. Але, можливо, вони безпідставні? Ще в 1970-х археолог Девід Кларк передбачив, що, опираючись на сучасні дослідження, майже кожен аспект старої ідеї про людську еволюцію, як-от одомашнення, металургія, урбанізація та цивілізація, може в перспективі перетворитися на семантичні пастки та метафізичні міражі. Зараз на основі ретельних емпіричних польових робіт, передових методів кліматичної реконструкції, хронометричного датування та наукового аналізу залишків органіки з’являється інформація про те, що часто наші метафори про минуле – це лише метафори, а не правда. Майже всі нові дослідження суперечать звичній оповіді про світову історію.

Наприклад, уявлення про становлення сільського господарства як причини нерівності. Вчені більше не підтримують думку, що освоєння зернових ознаменувало великий перехід у людському суспільстві. У тих частинах світу, де тварини та рослини були вперше одомашнені, насправді не було помітного “переходу” з палеолітичної їжі на неолітичний раціон. Адже зазвичай він тривав приблизно три тисячі років. Хоча сільське господарство допускало можливість більш нерівних концентрацій багатства, здебільшого це почало відбуватися лише через тисячоліття після його винайдення. У той час люди в таких районах, як Амазонія та родючий півмісяць Близького Сходу, намагалися займатися сільським господарством меншого масштабу, ніби “грати у фермерство”, щорічно перемикаючись між способами виробництва. Ба більше, поширення фермерського господарства на периферійні райони світу, як-от Європа, що мало засвідчити початок неминучого спаду мисливства та збиральництва, виявляється, було слабким процесом, який часто завершувався трагедіями. Тому важко говорити про неолітичну революцію, пов’язану з активізацією сільського господарства, що нібито створило нерівність між людьми.

Навпаки, можна помітити, що ефекти нерівності більше проявилися у дофермерських спільнотах, ніж у центрах сільськогосподарської цивілізації. Дейвід Гребер, наприклад, переконаний, що цивілізації Близького Сходу радше творили горизонтальні спільноти, де було більше рівності, ніж нерівності. Це був свідомий вибір на користь суспільства, де потрібна велика кількість людей, що працюють на землі, і в цих спільнотах процвітав культ жінок.

Ми довго вірили у те, що перші міста на планеті з’явилися у Месопотамії. Однак сучасні знахідки свідчать, що задовго до виникнення міст-центрів сільського господарства були величезні поселення – протоміста, які базувалися на інших принципах організації спільнот. Є достатньо свідчень, що перші міста з’явилися не внаслідок соціального розшарування і зростання нерівності, а як форми усвідомленого егалітарного співжиття, де тривалий час не було слідів “важливих” усипальниць чи палаців багачів.

Тож історично складні форми соціального співжиття не обов’язково передбачають нерівність та домінування малої групи людей над масами. Фрагменти минулого вчать нас, що переконання, буцімто партисипативна демократія чи соціальна рівність неможливі в масштабі держави, не є правдою. Так уже було в минулому й може бути в майбутньому! Люди жили в рівноправних спільнотах не лише в містах, а навіть у конфедераціях. Найбільші втрати людської свободи історично були на рівні мікростосунків різних статей чи гендерів, вікових груп та слуг і господарів — стосунків, у яких було найбільше інтимності й одночасно структурованого насилля. Саме тут треба шукати джерела нерівності і класового домінування, а не в типах господарювання. Але до такої історії нам ще треба дожити.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Про BigTech-порятунок і медицину Пілоти хаосу