By У статті в часописі Nature Geoscience науковці повідомляють, що річками до морського узбережжя може надходити до 1000 тонн ртуті щороку. Так річки можуть виявитися головним чинником забруднення цим сильнодійним нейротоксином прибережних регіонів океанів, де він становить найбільшу загрозу для громадського здоров’я – пише Еліс Каттс у журналі Scientific American.
Контакт людини з ртуттю часто пов’язаний із прибережним рибальством, оскільки цей важкий метал накопичується в морських організмах, які ми споживаємо. Однак лише порівняно невелика частина забруднень утворюється на узбережжі; більшість походить із внутрішніх джерел, як-от лісові пожежі, шахти й вугільні електростанції. Раніше науковці вважали, що ртуть здебільшого переміщається через атмосферу як пара чи як малі часточки. На основі нових відкриттів можна все-таки вважати, що найефективніше до узбережжя її транспортують річки.
Біохіміки з Єльського університету Маодіан Лью й Пітер Реймонд разом із колегами порівняли вимірювання рівня ртуті в річках із цілого світу із даними та симуляціями, що описували, як осади й біологічні форми вуглецю переміщаються водними шляхами. “Це принципово, бо в ґрунтах і в річках ртуть часто пов’язана з органічним вуглецем”, – каже Реймонд.
З нової моделі випливає, що річки можуть виносити до узбережжя майже втричі більше ртуті, ніж атмосфера, і що за половину цієї кількості несуть відповідальність 10 найбільших річок планети.
Науковці вже й раніше підраховували кількість ртуті, яку транспортують річки, але ті дослідження здебільшого були “насправді дуже загальними”, говорить Ларс-Ерік Гімбюргер-Боавіда, науковець з Institut Mèditerranèen d’Ocèanologie, який не брав участі в новому проєкті. У більшості попередніх праць використовували середні концентрації, екстрапольовані з вимірювань, зроблених у деяких річках “при умові, що й інші річки діють таким самим чином”. Гімбюргер-Боавіда хвалить науковців за використання великого всесвітнього набору даних, але застерігає, що в інших працях “узбережжя” могло бути визначене по-іншому, а тому висновки щодо порівняння впливу річок і атмосфери можуть відрізнятися.
На думку Сюзен Іген Кеан, спеціалістки з питань громадського здоров’я в Раді охорони природних ресурсів (Natural Resources Defense Council), моделі колообігу ртуті – як речовина потрапляє в довкілля, переміщається й покидає його – це суттєвий елемент в оцінюванні ризику, пов’язаного з ртуттю. “Так можна передбачити, як зміни викидів (…) співвідносяться із прогнозованими змінами концентрації ртуті в рибі, що своєю чергою накладається на зміни ризику для людей”, – говорить Кеан.
Дослідники вважають, що в міру потепління клімату чимало великих річок будуть переносити більше води й осадів до узбережжя, а цей процес може збільшити й транспортування ртуті. Кеан твердить, що танення вічної мерзлоти й зміна температури океанів можуть також вплинути на цикли колообігу ртуті.
Краще усвідомлення ролі річок є кроком до повнішого розуміння цього циклу. Це знання може допомогти експертам у майбутньому прогнозувати загрози, пов’язані із ртуттю, і реагувати на них, а також влучно передбачати, якою буде реакція нашої планети на глобальні зусилля щодо зменшення викидів ртуті.
