Привнесення у світ (Про гуманізм)

Через 174 дні після капітуляції нацистської Німеччини сорокарічний Жан-Поль Сартр виголосив у паризькій “Залі Сантро” своє есе “Екзистенціалізм та гуманізм”. Цей програмний текст став однією з наріжних європейських “декларацій неповернення” до минулого світу. До світу тих доктрин, поглядів, настроїв та уявлень, що уможливили Треблінку і Бухенвальд.

Думаю, зайвим є додавати, що знамените есе Сартра на пострадянському просторі відоме лише небагатьом інтелектуалам. Що стара совкова інтелігенція нічого про нього не чула. Що для молодої української освітянщини післявоєнне Євангеліє від Сартра є вже темпорально далеким, малозрозумілим “лонгридом”. Можливо, навіть експонатом з віртуального “музею лівацтва”. Адже нині все, що лівіше від Римського Папи, прийнято називати “лівацтвом”.

 А між тим, у далекому холодному жовтні 45-го Жан-Поль Сартр з безпрецедентною чіткістю й переконливістю наголосив на тих принципових речах, які потім, десятиліття за десятиліттям, захищали Європу від настання епохи постправди, від розмивання гуманістичних принципів релятивістськими підходами до реальності, від мащення чорного і білого у відтінки сірого і гівняного.

Осмислюючи досвід Другої світової та боротьби з нацизмом, Сартр дійшов висновку, що гуманістичних цінностей як незмінних пріоритетів, “за замовчуванням” вмонтованих у демократичне суспільство, насправді нема. Що жодна релігійна, національна або родова традиція, жодна “народна духовність”, жодна універсальна концепція не відтворює й не фабрикує гуманістичні цінності автоматично. Що ні висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму “просто так”.

У кожному новому поколінні (і в кожній новій суспільно-політичній формації) гуманістичні цінності вимагають свого свіжого “привнесення у світ”. Вимагають когось, хто знов і знов братиме на себе невдячний клопіт примислювати для себе самого та своїх ближніх імперативні категорії “людяності”. Вимагають оборонців, а не лише симпатиків і свідків.

 У цьому, вважав Сартр, найуразливіше місце гуманізму, а водночас достатня (але не повна) передумова його історичної невразливості.

 Згідно Сартру, неможливо поставити цінності гуманізму під сумнів шляхом дискредитації певної людини (носія гуманістичних цінностей), або ж певної партії, ідеї або правової системи. Нові покоління адептів гуманістичного світогляду привнесуть його в світ, тобто відтворять у нових форматах під новими гаслами, знаками та іменами.

Сартрівська настанова на “вічне повернення” гуманізму через персональну волю та персональний вибір наштовхує на думку, що єдиним виправданням людського існування є вчинок, який спирається на усвідомлення себе як вільної та відповідальної особистості.

 “Особистість, – зазначено в “Екзистенціалізмі та гуманізмі”, – сама обирає свою життєву позицію, малює власне обличчя, й за межею цього обличчя (цього вибору) насправді немає нічого”. Кожна спроба “намалювати собі обличчя” є проектом, відповіддю на виклик, усвідомленим актом подолання певної перешкоди.

 Людина ніби вимушена раз у раз “емігрувати” зі своєї самості в нову реальність, яку перед тим собі примислює, в якій готує для себе позицію. Людина – вічний кочівник крізь реальності. Сьогодні людина говорить собі: я шукаю. Завтра вона скаже: я захищаю те, що знайшла. А післязавтра знайдене вже не буде домом, бо безугавні потоки долі знову виселять людину з її улюбленої зручної мушлі. Виселять у мандрівну бездомність, у наскрізне сирітство “двоногої тварі”.

 Найбільш ефективно, вважав Сартр, такі “виселення з себе” здійснює смерть. І ніхто з нас не відає, до якого готелю вона запроторює тих, кого спромоглася виселити.

Обумовлюючи відтворення гуманістичної настанови через вчинок Сартр запропонував героїчний “імператив сирітства”. Будучи атеїстом, він розповів нам про те, що у Всесвіті немає законодавця і батька, окрім нас самих, що люди у своїй самотності, у своєму наскрізному екзистенційному сирітстві повинні самі приймати рішення стосовно своєї долі.

Важко жити сиротам, але їх звільнено від ілюзій. Вони знають, що їм немає на кого опертися, окрім як на самих себе. Тому вони завзятіше обороняють ті смисли, які вважають своїм “домом”. Ті маленькі острівці людської довіри та любові, де вони отримали (або ж вибороли) право на мешкання. Може це звучить парадоксально, але саме через браму світового сирітства гуманізму найлегше заходити до нашої реальності.

Адже кожна реальна або видумана спорідненість з чимось трансцендентним, “небесно-батьківським”, родовим, напружено-колективним вибудовує ієрархії чогось такого, що вище, цінніше та актуальніше пересічної людини зі всіма її обмеженнями та недоліками. Така спорідненість вибудовує смислові конструкції, в яких віра, держава, соборність або ж родова спільнота є чимось таким, за що можна виселити в небуття мільйони людей.

Вона, ця спорідненість, виправдовує насильство і війни, відверту брехню і постправду. Бо вони, мовляв, існують заради цінностей, які незмірно вищі за двоногу “статистичну одиницю”. І для того, щоби знести в небуття цю спорідненість, треба день у день привносити в світ ту просту правду, згідно якої жодна ієрархічна цінність не варта того, щоб оплачувати її людськими життями.

У цій правді мало естетики. Вона не така красива, як пафосні заклики. Вона не збуджує, як героїчні історії. Вона не апелює до “золотих сторінок” історичних міфів та родового передання, оформленого у “священну традицію”. Вона йде впоперек революцій та інших каїнітських рушень. Вона не до вподоби священству, яке спотворило слова вчителів і пророків.

Вона незручна й не наснажує митців на творчість. Але за її межами всіх нас чекає поразка і темрява.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ