Психолог з окопу

Психолог з окопу

Я з’ясував, чого нині бракує армії: психологічної підготовки підрозділів, які ще не брали участі в бойових зіткненнях. Зараз новостворені або доукомплектовані підрозділи одягають, вчать воювати та забезпечують зброєю. Бійці озброєні, вдягнуті, нагодовані, навчені воювати, але не розуміють, що їх чекає на війні. Їх треба психологічно готувати до того, із чим вони зіткнуться. Розуміння, чого чекати і як реагувати на певні ситуації, може врятувати багато життів, забезпечити успішне виконання операції, відвернути велику кількість конфліктів і непорозумінь, які відволікають від війни та знижують боєздатність підрозділу.

В армії є психологи й офіцери по роботі з особовим складом, але вони здебільшого займаються вирішенням проблем, які вже з’явились. Я ж говорю про можливість уникнути всіх цих проблем, належним чином підготувавши людину.

Це вкрай необхідно, і це не просто моє враження. Доки я перебуваю на лікуванні, військові постійно запрошують мене на зустрічі, мета яких – підготувати людей до того, із чим вони стикнуться. Запрошують організовано в підрозділи і в окремі групи військових, які зорганізувалися самостійно. Тобто потреба в цьому є, і то велика.

Я відгукуюся на всі запрошення, але розумію, що в масштабах нашої армії це краплина в морі. Потрібна системна робота. Було б прекрасно, якби військове керівництво сформувало бодай двадцять груп психологічної підтримки, які могли б працювати із новоствореними підрозділами, із мобілізованими, які ще не мають бойового досвіду. Хай як дивно, але трапляються випадки, коли така підготовка потрібна військовим із досвідом, які воювали до моменту широкомасштабного вторгнення. Зараз інакша війна, і дехто з учасників АТО та ООС має очікування, які різняться із реаліями на фронті. Їм теж необхідна допомога.

Окремого спілкування потребують молоді офіцери, які приходять у військо після навчання. Вони не мають бойового досвіду, не вміють працювати із мобілізованими. Мобілізовані – це не те саме, що строковики, і щодо них не варто використовувати таку ж модель керування, яка працює із кадровими. Це люди, які можуть мати проблеми зі здоров’ям і не планують робити військової кар’єри. Життєвий досвід та їхній статус у цивільному житті можуть бути набагато вищими, ніж у молодого командира. У цьому разі треба розуміти, як мотивувати мобілізованих і не дістати негативних реакцій на свої дії. Варто збагнути, що недостатньо просто віддавати накази – потрібна постійна робота із людьми.

Забезпечити це можна, створивши групи психологічної підтримки, до яких мав би входити професійний психолог, капелан, юрист і обов’язково кілька військовослужбовців, які воювали під час першої фази агресії, що почалася у 2014-му, і зараз, під час активного російського наступу. Це мають бути не штабісти, а люди, які дійсно билися, були в найбільш гарячих точках, краще ті, хто дістав поранення. Серед них має бути й офіцер, який мав досвід керування підрозділом під час бойових дій, зі званням від лейтенанта до капітана, але не вище, щоб  не давити на аудиторію великими погонами. Рядові будуть більше довіряти рядовим, офіцеру буде легше спілкуватися з офіцерським складом. На мою думку, не варто долучати до групи офіцерів зі званням вище за капітана, щоб не давити на аудиторію великими погонами.

Групи не мають просто приїжджати в підрозділ із короткою лекцією. Вони повинні перебувати разом із підрозділом, з яким працюють, хоча б кілька днів. У разі потреби, якщо підрозділ висувається на фронт, заходити на позиції разом із ним і воювати впродовж певного часу. Це має бути не тільки розмова, а й підтримка діями.

Я особисто бачив, як на фронті змінюються дії підрозділу самооборони, створеного з людей без бойового досвіду, коли їм на допомогу виділяли один-єдиний взвод досвідчених бійців.

Я розумію, що мою пропозицію навряд чи помітять, а якщо помітять, то навряд чи реалізують. Армія дуже забюрократизована структура, і для того, щоб сформувати такі групи, треба підготувати сотні паперів і віддати сотні наказів, створити матеріальну базу. Це все фінансово витратно й потребує багато часу та зусиль. Але в цьому є велика необхідність, і я буду мати на совісті, якщо не скажу про це. Такі групи психологічної підтримки можуть підняти боєздатність наших підрозділів, зберегти багато життів і наблизити нашу Перемогу!

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Думки про війну: алкоголь Думки про війну: відступ