Путін розбомбив російську культуру

Путін розбомбив російську культуру

Росіяни вважають, що їхня країна дала світові неймовірну культуру, якою мають захоплюватися всі. І частина тих закордонних політиків, що завше підтримували Росію у її зовнішній діяльності, незалежно від вчинків Кремля, часто йшла на повідці в цього захвату від “книжок Достоєвського та Толстого”. Проте колись світ уже обпікся, вірячи, що люди “культури Геґеля та Шиллера” не можуть справді взятися за винищення народу, з яким багато століть прожили пліч-о-пліч.

У перші дні після російського нападу Захід трохи почухався, почекав, чи Україна точно чинитиме спротив, і все-таки почав запроваджувати санкції. Спершу доволі слабкі, а далі – щораз відчутніші. Хоча й не без спроб всіляко їх пом’якшити, бо хоч картки MasterCard і Visa не працюватимуть, але лише для оплати за кордоном. Санкції накладаються на головних олігархів, але Абрамович поза переліком. Важливі сфери російської економіки потрапляють під удар, але не енергетика.

За економічними санкціями пішли й інші. Спортивні організації забороняють російським спортсменам і спортсменкам виступати під державним прапором і представляти країну, а декотрі навіть позбавили федерації країни-агресора свого членства.

Не менш важливими виявилися акти солідарности світової громадськости з Україною. Хокеїстів, диригентів та інших відомих росіян за кордоном місцеві медіа й керівництво почали запитувати про ставлення до путінського нападу на Україну. І тих, хто підтримав цю варварську війну або сподівається відмовчатися, виганяють із колективів. З ними розривають робочі та рекламні контракти. Словом, чимала частина російського бомонду повертається “в родную гавань”.

На жаль, деяким таки вдається уникати гострих запитань, а певні контори, схоже, щиро вірять, що тримати у своєму колективі путінофілів і україноненависників важливіше, ніж зберегти обличчя та людські цінності. Проте дуже ймовірно, що невдовзі, коли бункерний маразматик зробить цю війну ще огиднішою, навіть такі “шредери” від культури не витримають і зачинять двері перед носом якоїсь російської зірки, яка захотіла всидіти на двох стільцях.

Росія продовжує обіцяний раніше Сурковим курс на самоізоляцію. І Путін впевнено веде її до статусу країни-вигнанця. Оглядачі нерідко порівнюють Росію з Іраном і Північною Кореєю через призму санкцій. Проте в царині спорту та культури їх неможливо зіставляти, бо ті дві країни ніколи в новітній історії не були настільки інтегрованими у світову економіку й культуру, не прагнули показати себе надважливою суперсилою. Тому російський випадок особливий.

Хто тепер згадає про російську культуру, якщо у всіх перед очима будуть кадри із розбомблених російською авіацією й артилерією дитсадків та дитячої онколікарні в Україні? Хто думатиме про російський балет, коли з підсвідомости виринатиме огидне фото, на якому батьків і маленьких пацієнтів дитячого госпісу вишикували літерою “Z”, щоб цим зобразити підтримку путінської варварської війни?

Щораз більше європейських і світових культурних майданчиків відмовляють росіянам в участі. Наприклад, це вже зробили Європейська кіноакадемія та Каннський кінофестиваль. Цей список зростатиме в міру розвитку подій.

Росія має бути вигнана зі всюди, звідки це лиш можливо. Таким людям не місце в цивілізованому світі. І дуже важливо розглядати цей огидний напад на Україну саме через призму російської культури, що сповнена бундючности, огидного імперіалізму і зневаги до сусідських культур аж до їх заперечення. Ось це путінсько-нацистське бажання “розв’язати остаточно українське питання” – воно цілком у дусі Булгакова й десятків інших російських діячів культури, що заперечували саме існування української мови. Тому світові важливо уважніше придивитися до всіх тих божевільностей, якими переповнена “велика російська література”, що завше не лише викривала огидність режиму, а й цілком у дусі “стокгольмського синдрому” співчувала йому та поетизувала його. І все це потрібно було зробити навіть не у 2014-му, коли Росія окупувала Крим, і не у 2008-му, коли напала на Грузію, і навіть не в 90-х під час знищення чеченського незалежницького руху. Це слід було зробити ще століття тому, коли лиш поставав тиранічний та огидний комуністичний режим, що знищив мільйони українців у тюрмах, таборах, голодом, поки “Європа мовчала”, торгувала з агресором чи сприймала його як союзника.

Після завершення війни, хай як би вона закінчилася, європейські інтелектуали закликатимуть світ пробачити росіянам, бо це носії “великої культури”. Мовляв, їм потрібно дати “ще один шанс”. Вони говоритимуть про “безневинних звичайних громадян” на противагу “божевільному диктаторові”, забуваючи про відсотки прихильників путінських дій. Забуваючи про те, скільки росіян підтримало окупацію Криму й Донбасу. Неодмінно звучатимуть голоси, аби надати “демократичній Росії”, якщо вона позбавиться путінського режиму, “зелене світло” на приєднання до ЄС та НАТО на пришвидшених умовах. Можливо, навіть раніше, ніж Україні. Проте в жодному разі не можна допустити, щоб росіяни вийшли із цієї війни безкарними, бо цей народ просто мусить пройти через кілька обов’язкових процедур з усвідомлення власної відповідальности не лише за знищення українського народу, за той шовінізм, яким просякнуте все російське суспільство, а й за попередні провини. Громадяни Росії перед тим, аби могти знову якось взаємодіяти із цивілізованим світом, повинні пройти через декомунізацію, десталінізацію, деімперіалізацію та дерашизацію, або ж депутінізацію. Очиститися від месіанських і самодержавницьких інтенцій.

А до цього не можна взагалі згадувати про російську культуру. Путін розбомбив її “градами”, “точками-У”, “панцирами” й іншими “калібрами” та поховав в українській землі. Нехай починають із нуля, хоча й до нього потрібно добратися, бо щоразу, коли здається, що нічого дурнішого зробити вже не можна, вони пробивають нове дно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Путін повертає Росію в шкуру совка