Радіо в кіно. До Всесвітнього дня радіо

Радіо в кіно. До Всесвітнього дня радіо

За рішенням ЮНЕСКО, ухваленим на Генеральній конференції 3 листопада 2011 року, 13 лютого відзначається Всесвітній день радіо. Винахідником пристрою, що з’явився в 1894 році, вважається італійський вчений і нобелівський лауреат Гульєльмо Марконі. Щоправда, тоді винахід називався “бездротовий телеграф”, а термін “радіо” почали використовувати вже на початку XX століття.

Про значення цього пристрою для людства сказано й написано багато. Радіо транслювало новини, доносило до слухачів нову корисну чи пізнавальну інформацію і водночас було розвагою, навіть дозвіллям для всієї родини.

Кінематограф винайшли майже тоді ж, коли й “бездротовий телеграф”, а з появою звукових фільмів у стрічках почали з’являтися згадки про радіо. Іноді хтось із персонажів просто його слухає, часом воно грає в кадрі, герої працюють на радіо, беруть участь в ефірах, а іноді радіо є важливим складником сюжету, з ним пов’язані драматургічні колізії.

Наприклад, у стрічці “Мати Ніч” (1996, режисер Кіт Гордон), що є екранізацією однойменного роману Курта Воннеґута, американець Говард Кемпбелл (Нік Нолті) працює на радіостанції Третього рейху в Берліні. Він веде регулярну програму, у якій усіляко вихваляє нацистів, проголошує антисемітські заяви і славить Гітлера. Себе він називає “останнім вільним американцем” і борцем із “диктаторським режимом у рідній країні”. Лише троє людей, один із них – сам президент США Рузвельт, знають, що нацистський пропагандист Кемпбелл насправді є американським шпигуном, а в текстах його програм зашифрована важлива інформація.

У популярній свого часу мелодрамі “Безсоння в Сієтлі” (1993, режисерка Нора Ефрон) саме з ефіру на радіо починаються стосунки Сема (Том Хенкс) та Енні (Мег Раян). Дружина Сема передчасно померла від раку, він залишився з малим сином Джоною, перебуває в меланхолії і страждає від безсоння. Джона прагне допомогти батькові, аби той позбувся депресії, жив далі й облаштовував особисте життя. Напередодні Різдва Джона телефонує на радіо, де в прямому ефірі йде програма психоаналітика, і просить допомогти знайти нову дружину для батька. Сем змушений долучитися до розмови з радіоведучою. Цю програму слухають тисячі американців, які співчувають Сему, одна зі слухачок – журналістка Енні, яка спершу хотіла зробити матеріал про тих, хто страждає від безсоння, а потім вирішила познайомитися із Семом.

Віктор Грандісон (актор Клод Рейнс), один із головних героїв драми “Поза підозрами” (1947, режисер Майкл Кертіс), – ведучий авторської програми про загадкові й моторошні вбивства. Він сам пише тексти й читає їх наживо в ефірі. Віктор – шанована людина, його програма популярна, проте за маскою респектабельного чоловіка й талановитого автора кримінальних сюжетів ховається справжній жорстокий вбивця. “Поза підозрами” – це класичний чорно-білий нуар, але нині фільм цікавий не лише через напружений сюжет, але й тому, що ми можемо побачити, як проводилися ефіри на американському радіо наприкінці 1940-х, зокрема те, що озвучення й музичний супровід у них теж здійснювалися наживо.

Одна з класичних стрічок про радіо – “Доброго ранку, В’єтнаме” (1987, режисер Баррі Левінсон). Дія фільму відбувається на американській військовій радіостанції у В’єтнамі в 1965 році, ще до початку кривавої багаторічної війни. На радіостанцію приходить новий ведучий Едріан, який повністю змінює формат мовлення. Доволі стандартний і навіть нудний ефір наповнюється жартами, модною музикою та відвертими розмовами про проблеми, які хвилюють простих солдатів і офіцерів. Роль Едріана блискуче зіграв Робін Вільямс, який за акторську роботу здобув “Оскара”, Золотий глобус і BAFTA. Американський кіноінститут (AFI) додав стрічку “Доброго ранку, В’єтнаме” до списку сотні найкращих американських фільмів.

Життю підлітків присвячена канадсько-американська картина “Зроби гучніше” (“Врубай на повну котушку”, 1990, режисер Аллан Мойл). Головний герой фільму Марк Хантер (Крістіан Слейтер) – звичайний скромний хлопець в окулярах, учень школи невеликого містечка в Аризоні. Але о 22 годині не надто комунікабельний юнак перетворюється на диджея піратського радіо під псевдонімом Жорсткий Гаррі. Він виходить в ефір із відвертими розмовами про життя однолітків, критикує устрій у школі й тиранію директорки, викриває брехню та лицемірство. Ефіри Жорсткого Гаррі швидко стають популярними серед учнів, адже його настрій і думки співзвучні з їхніми переживаннями, емоціями і проблемами.

Імовірно, для когось стане відкриттям турецька картина “Клуб невдах” (2011, режисер Толга Орнек). У Стамбулі в середині 1990-х двоє друзів – Каан і Мете – ведуть радіопрограму “Клуб невдах”. Їхнє особисте життя не можна вважати вдалим, не складається і кар’єра. Тож ця програма – чи не останній шанс якось реалізувати себе. Але виходить вона пізно вночі, тож слухачів обмаль, хіба такі самі невдахи, як і радіоведучі. Щоправда, нічний ефір дає змогу відверто говорити на будь-які теми (навіть табуйовані), наприклад жартувати про секс, самотність чи мораль. Програма несподівано стає надзвичайно популярною, а її ведучі перетворюються на справжніх зірок.

Згадуючи фільми про радіо, не можна оминути увагою стрічку “Частини тіла” (1997, режисерка Бетті Томас). Найперше тому, що її головним героєм є справжній радіоведучий Говард Стерн, який уславився своїми радикальними програмами, їдким гумором і провокаціями в ефірі. Ця картина є автобіографічною, а Говард Стерн досі успішно працює на радіо й на телебаченні, також він написав кілька книжок.

Серед фільмів про радіо багато хто одразу пригадає класичну стрічку “Дні радіо” (1987, режисер Вуді Аллен), яку ще інколи звуть “Епоха радіо”. Друга назва насправді відповідає змісту картини, адже дія фільму відбувається на Манхеттені, у Нью-Йорку, напередодні Другої світової війни – той час вважають “золотою добою радіо”. Стрічка Вуді Аллена – це ностальгійна, лірична й часом дуже смішна розповідь про життя родини, сповнена спогадів про часи, що пов’язані з радіо, асоціюються з популярними передачами та піснями, які транслювалися в ефірі, коли радіоприймач був життєво необхідним предметом побуту.

З найновіших картин, де присутня тема радіо, можна назвати стрічку “Камон, камон” (2021, режисер Майк Міллз) із Хоакіном Феніксом, який грає радіожурналіста. А загалом, якщо в пошуку на кіносайті IMDb набрати “фільми про радіо”, то отримаєте понад дві сотні стрічок, знятих у різні роки в багатьох країнах світу.

Нині радіоточки та великі стаціонарні приймачі стали історією й артефактами. Був навіть такий час, коли здавалося, що радіо втратило свої позиції, поступившись телебаченню, адже його аудиторія суттєво скоротилася. Проте на початку 1990-х з’явилися FM-радіостанції, а зараз відбувається бум нового формату – подкастів. Зі збільшенням кількості автомобілів у радіо з’явилася нова аудиторія, а розвиток техніки та інтернету відкрив для нього нові можливості. Тож розмови про те, буцім радіо зникне чи помре, є цілком абсурдними й недоречними. Радіо існуватиме, поки людей буде цікавити інформація, музика та відверті розмови на важливі для них теми.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Сподіватися без надії: “Мюнхен. На порозі війни” Людина, яка йшла за сонцем. До ювілею кінорежисера Михайла Каліка