By Особливі стратегії м’ясоїдних рослин для піймання живих жертв давно привертають увагу громадськості. Однак навіть у цій незвичайній групі рослин, які незалежно одне від одного сформували різноманітні механізми здобування живлення, деякі особливо виділяються. Дивує, наприклад, “тонкий глечик” Nepenthes gracilis, рослина, що росте в Південно-Східній Азії й здатна використовувати енергію падаючої краплини дощу для влаштування пастки на комах — пише Деррен Інкорвая в журналі Scientific American.
Нова праця, опублікована в часописі Biology Letters, демонструє, як один структурний елемент “глечика” тієї рослини, який сам собою є модифікованим листком, ефективно це реалізує. “Це єдиний відомий нам випадок, коли рослина фактично використовує зовнішню енергію для своїх цілей”, — говорить співавторка праці Ульріка Баєр, еволюційна біологиня і біомеханічка із Бристольського університету в Англії. Але за яким принципом діє та дощова пастка?
“Глечик” цього виду має жорстку горизонтальну кришечку з відкритою внутрішньою поверхнею, що виділяє нектар, який спонукає комах на неї сісти. Коли крапля дощу вдаряє об кришечку зверху, вона відстрибує вниз і заштовхує гостя, який нічого не підозрював, до травних соків, що розташовані нижче. Баєр і головна авторка досліджень Ан-Крістін Ленц, також із Бристольського університету, використали рентгенівські сканери високої роздільної здатності, щоб проаналізувати поперечний розріз “глечика”, коли кришечка піднята, опущена та в нейтральній позиції. Вони виявили структурний елемент із меншою жорсткістю, який дослідниці називають “зворотною пружиною”, у шийці “глечика”:коли краплина дощу вдаряє об кришечку, той елемент вигинається, змушуючи кришечку відскочити вниз так, як це робить трамплін.
Його розташування призводить до того, що стінки “глечика” змінюють форму й повертаються до первісної в дуже чіткий спосіб, завдяки чому кришечка відбивається вверх без надмірного відхилення в протилежний бік — інакше, ніж у випадку хаотичних коливань типового листка після удару краплі дощу. Дослідження показало, що близько споріднений вид “глечика” Nepenthes rafflesiana не має такого механізму.
“У цьому дослідженні насправді гарним є те, що там порівнюються два види й підтверджується різниця між ними”, — каже ентомологиня з Університету штату Пенсильванія Таня Реннер, яка не брала участі в цих дослідженнях. Хоч технологія дощової пастки здається унікальною для Nepenthes gracilis, Реннер сподівається, що в майбутньому вдасться вивчити більшу кількість рішень із широкої гами технологій здобування поживи, що їх використовують м’ясоїдні рослини. “Я особисто, — каже вона, — розглянула б ще й інші види”.
