Реальне чи віртуальне?

Реальне чи віртуальне?
“Чому фундаментальний образ світу зовсім не мусить узгоджуватися з передбаченнями сучасної фізики?” – запитує Джордж Массер у статті, опублікованій у журналі “Scientific American”.

Фізика – це одна з небагатьох царин життя, у яких правда є однозначною. Закони фізики описують стабільну дійсність. Вони сформульовані за допомогою точної мови математики і перевірені у експериментах. Вони дозволяють отримати чіткі відповіді і не ведуть до плутанини.

Не існує окремої фізики для тебе і окремої для мене, є лише одна фізика – обов’язкова завжди і скрізь. Фізика часто здається парадоксальною, але це добрий знак, який означає, що вона не є заручником узгоджених a priori понять. У нашому клаустрофобному світі, сповненому безконечних дебатів про одне і те саме, фізика вводить у життя своєрідну натуральну свіжість і призводить до того, що ми не залишаємося назавжди у тих ямах, куди нам часто трапляється упасти.

Фізика також є основою для пошуків правди в широкому розумінні. Часто низка пояснень в інших наукових дисциплінах веде врешті-решт до фізики. Успіх цієї дисципліни і її роль у будові фундаментів природничих наук вказує на широко натуралістичний, а навіть “фізиколістичний” образ світу: всі явища мають фізичне пояснення і в жодних серйозних роздумах вже немає місця для безтілесної душі чи élan vital. Фізика не нав’язує того, як нам жити, не розв’язує моральних дилем, але встановлює рамки, у яких ми можемо шукати відповіді на запитання, які нас хвилюють.

Та наскільки все ж для більшості людей фізика асоціюється з пошуками правди в найчистішій формі, настільки самі фізики не завжди в такий спосіб розглядають свою дисципліну. Іноді навіть може скластися враження, що їх охоплює синдром сумнівів. Хоч вони загалом і погоджуються, що існує правда, яку вони можуть відкрити – якби було не так, то їхні зусилля не мали б сенсу – та все ж живуть у них сумніви, які оприлюднюються у неформальних розмовах підчас конференцій, присвячених загальним напрямкам розвитку царини, в апелюванні до філософів, а також у книжках і блогах, адресованих звичайним читачам.

Це особливо чітко видно у випадку базових проблем фізики, які хоч і не є тотожними з цілою дисципліною, але відіграють у ній особливу роль. Багатьох науковців непокоїть, наприклад, той факт, що за допомогою Великого адронного колайдера досі не вдалося відкрити ніяких нових явищ, які дали б підстави для конструювання законів фізики на новій основі. Вони запитують себе, чи теорії уніфікації, як-от теорія струн, вдасться коли-небудь перевірити? Частина фізиків вважає, що їхня сфера є надто математизованою, інша – зовсім навпаки – що вона є математично неточною. Правда може бути хиткою навіть у випадку найбільш обґрунтованих теорій. Квантова механіка є найкраще перевіреною теорією, але водночас і найбільш таємничою.

У експериментальній фізиці проблеми здаються менш суттєвими. Чи кабель хороший? Чи в програмі не було помилки? Чи результати замірювань не були статистичною флуктуацією? Але навіть ці прозаїчні турботи виявляються несподівано делікатними і їх не можна повністю відділити від надзвичайних питань, які хвилюють фізику, оскільки не існує щось таке, як голий, ізольований факт. Все потрібно оцінювати у ширших рамках, визначених знанням.

Для багатьох фізиків ці клопоти означають, що їхня дисципліна зайшла на манівці, а у колег надто вузький погляд, щоб це зауважити. Та якщо глянути з іншого боку, то хиткість правди є важливим елементом. На відміну від інших ділянок життя, проблеми з правдою у фізиці виникають не із вдавання, а з брутальної щирості: усвідомлення власних обмежень, з якими доводиться змагатись, стаючи перед обличчям дійсності. Ці обмеження можна подолати, тільки входячи з ними у конфронтацію.

 

Джерело

Пов'язані статті


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ