By Як європейці відстоюють принцип рівності і чому участь жінки у суспільно-політичних процесах країни насправді важлива
В Україні, як і в багатьох інших країнах пострадянського простору, немає ні однозначного ставлення до ґендерної політики, ні ясного розуміння її цілей і методів. Навіть люди, які загалом підтримують права жінок, часто вважають, що проблема рівноправ’я надумана. Мовляв, жінки ж працюють у Збройних Силах України, тому жодної дискримінації немає. Однак мало хто говорить про те, що на аналогічних посадах жінки отримують на 28% менше заробітної плати, ніж чоловіки, пенсії у них також нижчі. Тож чому участь жінки у суспільно-політичних процесах країни насправді важлива?
Стереотипні уявлення на кшталт “жінкам не місце на війні” закладаються в свідомість людей з ранніх років. Ще в дошкільному віці дитина чує, що дівчинка – то “вправна господиня”, а хлопчик – “мужній захисник”. Українські політики донедавна не були готові боротися з такими штампами. Проте у груді минулого року під тиском ЄС уряд таки скасував наказ Міністерства охорони здоров’я, який умовно ділив ринок праці на “жіночі” та “чоловічі” професії.
Відстоювати ґендерну ідеологію потрібно на різних рівнях, найперше – на законодавчому. В Україні дискримінація за статевою ознакою заборонена законом “Про рівність жінок і чоловіків”, але на практиці жінки можуть стикатися ґендерною несправедливістю, нехай і в прихованому вигляді. Цікавим є досвід Великої Британії: закон покладає обов’язок на компанії, що мають більше 250 працівників, щорічно публікувати дані про різницю у заробітних платах жінок та чоловіків. Разом з новою юридичною вимогою співробітниці отримали додаткові важелі впливу на роботодавців.
Німеччина в питаннях репрезентації жінок є зразковим прикладом руйнування ґендерних стереотипів. Ілюстративною в цьому плані є новина: головою Соціал-демократичної партії Німеччини вперше за всю 155-річну історію стала жінка Андреа Налес.
У Каліфорнії нещодавно набрав чинності закон, який не тільки зобов’язує роботодавців однаково платити чоловікам і жінкам, які займають посади подібної значимості, але й забороняє карати працівників, які обговорюють свій місячний прибуток.
У Швеції процес врегулювання ґендерного питання розпочався ще в 1996 році. Тоді був розроблений новий закон про освіту, що враховував принципи рівноправності та однакового доступу до знань. Відтоді хлопчики та дівчатка були в рівних умовах, вчитель не мав права розділяти школярів за статевою ознакою. Реформа була спрямована на подолання принципу ґендерного “маркування” професій.
До того ж шведська модель соціального забезпечення передбачає рівні права обох батьків на декретну відпустку і сприяє тому, щоб турбота про дитину лягала не лише на материнські плечі. На сім’ю припадає до 480 днів оплачуваної відпустки для догляду за дитиною. При цьому закон зобов’язує кожного з батьків використати мінімум три місяці (90 днів) із загального терміну.
Деякі роботодавці під час співбесіди можуть неформально запитати у кандидата-чоловіка, чи скористався він своєю відпусткою по догляду за дитиною. Заперечна відповідь може зменшити шанси претендента під час конкурсного відбору на керівну посаду. Для шведів безвідповідальний батько не може бути хорошим начальником, оскільки він не буде чутливим до проблем людей.
Зменшення ґендерних розривів у сфері зайнятості та освіти позитивно вплине на перебіг економічних процесів. Як сказала екс-міністерка освіти Великобританії Джастін Грінінг: “Допомогти жінкам повністю реалізувати свій потенціал – це не тільки правильно, але й економічно вигідно”.
Про доцільність прийняття антидискримінаційного законодавства йшлося на Всесвітньому економічному форумі (ВЕФ) у Давосі. Цьогоріч уперше за сорок вісім років проведення ВЕФ його співголовами стали виключно жінки. Це генеральна секретарка Міжнародної конфедерації профспілок Шаран Бюрроу, генеральна директорка Європейської організації з ядерних досліджень Фабіола Дж’янотті, генеральна директорка енергетичної компанії ENGIE Group Ізабель Кохер, директорка-розпорядниця МВФ Крістін Лагард, ґендиректорка ради директорів IBM Джіні Рометті, президентка банку Mann Deshi Mahila Bank та фонду Mann Deshi Foundation Парна Сінха та прем’єр-міністерка Норвегії Ерна Солберг.
Упродовж останніх 10 років у світі відчувався стійкий прогрес у просуванні ґендерної рівності, однак у 2017 році він припинився. При сьогоднішніх темпах вирішення ґендерних проблем знадобиться майже 100 років, щоб домогтися справжньої рівноправності, – до такого висновку дійшли учасники 48-го форуму в Давосі.
Наступим кроком України до забезпечення ґендерного балансу є Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року. Вона враховує рекомендації ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ, міжнародних моніторингових інституцій у галузі прав людини, а також положення міжнародних договорів, зокрема Угоди про асоціацію Україна-ЄС.
Цінності рівноправ’я і соціальної справедливості – це індикатор, який показує, якою мірою українське суспільство підтримує проєвропейські прагнення. Ці цінності поділяють переважно молоді люди з вищою освітою, які прагнуть розвиватися, навчатися і тримати баланс між професійним і особистим життям. Навіть гасла феміністок “Права жінок – права людини!”, “Ні насильству всіх форматів, від пологових будинків до військкоматів!” – це, з одного боку, риторика, а з іншого – прихильність українців до євроінтеграції.
За результатами соціологічних досліджень, в Україні з кожним роком зростає частка тих, хто відчуває себе європейцями. Однак на тлі тоталітарного сусіда дуже легко складати іспит на демократію та вважати себе Заходом. Та все ж ми мусимо пам’ятати, що ми є Європою, адже п’ять років тому вийшли на Майдан відстоювати національні інтереси – це наш демократичний феномен. Але ми не Європа, якщо не можемо виплутатись з ментальних кайданів Радянського союзу. І чим більше ми знайдемо у себе рис, продиктованих канонами традиційної радянської ідеології, тим скоріше зможемо їх позбутись і перелаштуватись зі стереотипного мислення на критичне.
Успішність ґендерної політики, особливо в сільській місцевості, залежить від усвідомлення законних інтересів головних її учасників. На думку експертки з ґендерних питань Оксани Ярош, педагоги мають пропагувати ідею рівності серед молоді, розповсюджувати інформацію стосовно ґендерного паритету, зокрема результати наукових досліджень і світову практики подолання дискримінації за статевою ознакою.
За словами заступниці Генсека НАТО Роуз Гьотемюллер, одним з нових напрямків взаємодії НАТО з Україною є активне залучення жінок до вирішення безпекових проблем. До того ж присутність жінок в системі правоохоронних органів підвищує довіру до сектору безпеки і оборони держави, а також дозволяє зробити його менш корумпованим.
Кількість українських жінок в державотворчих процесах, політиці та адвокації зростає. Так, на початку червня у Києві відбудеться Перший Всеукраїнський форум юристок “Жінки у юридичній професії: досягнення, виклики та вплив на якість правозахисту. Спікерами події стануть жінки, які досягли професійних успіхів у юриспруденції. Вони поділяться своїм досвідом, проаналізують стан справ у сфері доступу до правосуддя із вразливих груп, обговорять законотворчу активність депутатів у розробленні антидискримінаційного законодавства та сформулюють рекомендації для вдосконалення нормативно-правової бази.
Проведення таких заходів є доказом культурної трансформації, що скасовує поділ на традиційні соціальні ролі і сприяє розвитку демократичних інститутів.
Отже, ігнорування питань рівності, толерантності та недискримінації призводить до загострення економічних, соціальних та державно-управлінських проблем всередині країни. Якщо ми не знаємо реальних механізмів допомоги жертвам дискримінації, варто ознайомитись з міжнародним досвідом. Розуміння того, як розвинені країни ЄС вирішують ґендерні питання, повинно допомогти нам обрати свій шлях розвитку.
