By 
Нещодавно ми балакали на роботі про сільське господарство і я розповідав, що в себе на ділянці в селі нічого не обробляю, не палю і не підсипаю. Це не подобається моїм сусідам, бо я в їхньому уявленні є поганим ґаздою, у мене необроблене поле! Мій приятель нагадав, що такий метод “роботи” можна назвати “нічогонеробленням”, а в англійській уже віддавна є термін “do-nothing farming”. Я цей метод називаю “фіг із ним, хай росте”.
У 1937 році японський фермер Масанобу Фукуока (1913–2008) потрапив до лікарні з важкою формою пневмонії. Зіткнувшись із можливістю смерті, Фукуока занурився в екзистенційну кризу, яка тривала ще довго після того, як його виписали з лікарні. Ночами він не міг заснути, тому безцільно блукав. Одного вечора він заснув, притулившись до стовбура великого дерева. Прокинувшись, він помітив нічну чаплю, що летіла в бік гавані — це стало прозрінням. “Усі концепції, за які я чіплявся, саме поняття існування були порожніми вигадками, — писав пізніше Фукуока. — Мій дух став легким і чистим”. Згодом цей чоловік придумає “нічогонероблення”. Популярні ресурси кажуть, що природне землеробство, також відоме як метод Фукуоки, або “нічогонероблення”, є екологічним підходом до ведення сільського господарства, що його започаткував Масанобу. Японський фермер і за сумісництвом філософ ввів цей термін у 1975 році у своїй книжці “Революція однієї соломинки”.
Через особисту екзистенційну кризу Фукуока зрозумів, якими марними були спроби зрозуміти й контролювати своє оточення. Як каже даоський вислів, “світ перемагає той, хто його відпускає, але коли ти постійно намагаєшся це зробити, то світ стає непідвладним перемозі”. Я колись запам’ятав із даосизму чудесну тезу про те, що треба нічого не робити, але щоб усе було зробленим. Це не про рабську працю чи використання інших, а про вміння створювати умови, коли реальність діє, а ти збираєш плоди. Замість того, щоб контролювати землю, затоплюючи її та змушуючи культури рости в певні сезони, Фукуока розробив техніку, яка працювала з природним біорізноманіттям, життєвими циклами та екосистемою землі. Хоча ця методика потребувала часу й терпіння, вона вимагала менше зусиль та дала змогу місцевим рослинам і тваринам процвітати з порівняно невеликим втручанням.“Нічогонероблення” не означає, що фермери повністю відмовляються від землі, — вони підтримують культури, але лише за необхідності й без надмірного використання пестицидів, прополювання та внесення добрив.
“Нічогонероблення”вимагає працювати із землею, а не проти неї. Простіше кажучи, це означає пливти за течією. Фукуока сформулював п’ять правил: не розорювати поля; бур’яни та комахи не є вашими ворогами; не потрібно додавати добрива; адаптуйте продукти, які ви вирощуєте, до місцевого клімату та умов. Усе просто!
А що, якби моє життя було фермою? Коли я про це думаю, то розумію, що я був би фермером, який робить усе, бо часто я не пливу за течією. Я наповнюю своє життя завданнями й конструюю свій світ таким, яким я хочу його бачити. Я синхронізую свій календар із телефоном, щоб вчасно приходити на зустрічі, а в моєму списку справ є повторювані завдання: завершити статтю для Martix, винести сміття чи повісити картину. Коли я їду влітку в Косів у Карпатах, то завжди беру із собою ноутбук — нібито для можливого перегляду фільмів, але більше для роботи. Бо завжди хтось напише, що треба відредагувати текст і що це треба на вчора, або комусь терміново потрібно щось від мене. Та й не хочеться мати повну скриньку листів, на які я не відповів. Я маю постійну тривогу, щоб моє життя та робота не заросли бур’янами. Як казав Вольтер, “я відчуваю, що завданням культури є постійний обробіток свого саду”. Хоча, якщо бути прискіпливим, Вольтер мав на увазі, що обробіток своєї грядки — це плекання власного здивування світом, бажання постійного пізнання. Андре Леон Таллі каже, що теза про те, що “щодня я обробляю свій сад”, — це просто метафора для того, щоб переконатися, що у вас є цікавість дізнаватися щось нове щодня. У європейському уявленні садівництво — це не тривіальне проведення часу, а основний спосіб захистити себе від впливу хаотичного й небезпечного зовнішнього світу, зосередивши енергію на тому, що може відображати добро і благодать, яких ми прагнемо.
Оптимізація свого життя за аналогом до добре облаштованого саду може здаватися приємною, але це також може стати способом ввести себе в оману, повіривши, що ви маєте більше контролю, ніж є насправді. Сьогодні прочитав у якогось блогера: “Мені не стільки подобається, що моє життя впорядковане, скільки я боюся, що воно стане невпорядкованим. Я боюся величезної непередбачуваності природи і світу”. Світ культури, як казав Фройд, несе нам постійний неспокій. На нас тиснуть, щоб ми мали такий вигляд, ніби маємо все: кар’єру, що процвітає; дружину, яка підтримує затишок; тіло, яке ми приймаємо й любимо; кота й собаку; будинок, який можна виставляти в інстаграмі; тісну компанію друзів — список можна продовжувати. Щоб мати такий вигляд, ніби ми маємо все і все продумали, треба багато зусиль, а найгірше — це спонукає нас ставитися до свого життя як до товару. Наприклад, коли наші друзі не відповідають нашому рівню перфекціонізму, ми просто викреслюємо їх і перебудовуємо наш світ відповідно до стандартів. Наскільки перфекціонізм продиктований споживацьким світоглядом? Хто придумав тезу про те, що добре жити— це мати добре впорядковане життя?
У своїй книзі Фукуока також засуджує споживацтво. “Споживач вимагає великих, блискучих, бездоганних фруктів правильної форми”, яблука не можуть мати хробаків, а курка бути “дохлою” чи “синьою”. Він описує хімічний процес, який використовується для того, щоб фрукти мали досконалий вигляд, і все тому, що споживач хоче купувати трохи привабливіші фрукти. Чи вимагаємо ми того самого від нашого способу життя? Ми постійно вдосконалюємо й оптимізуємо наш світ, бо це приносить нам задоволення, але чи не доводиться нам платити за це задоволення? На половині мого земного шляху я зрозумів, що хочу, щоб моє життя більше було схоже на ферму “нічогонероблення”, де догляд необхідний, але не примусовий. Звичайно, сміття треба виносити й картинивішати, тексти писати й на листи відповідати, але не можна ставити за мету мати ідеально прибраний будинок та ідеально організований графік роботи. Добре впорядковане життя має свою ціну, і питання в тому, від чого ви відмовляєтеся під час проживання того одного життя. Я думаю, що варто ставити собі це запитання: що може вирости в моєму саду (житті), якщо я перестану змушувати все бути ідеальним? Чи може “нічогонероблення” покращити якість життя?
