By 
Ми ніколи не дізнаємося, як склалася б світова історія, коли б Росії взагалі не існувало. Імовірно, не було б тоді подій ХVII і XVIII століть, Першої та Другої світових воєн, “визволень” одновірців, одноплемінників, не було б революцій за “соціальну рівність” і “справедливість”, не було б голодоморів для винищення “неісторичних” націй, адже дії України впливали б на політику інших європейських імперій.
Однак Росія не лише існує, але й суттєво впливає на світ. Сьогодні вона все ще є найбільшою на планеті квазідержавою, що межує з 14 країнами, багато з яких були республіками СРСР чи сателітами імперії. Росія завжди мала військовий потенціал та потужні сировинні ресурси; на неї доводилось зважати хоча б через її розміри, які й робили її унікальним утворенням.
Унаслідок цього у Москви виникло відчуття “позитивної винятковості”, яке вкорінювалось усе глибше разом із перетворенням Росії на одну з найбільших і наймогутніших квазідержав. Зрештою така самоідентифікація зумовлювала зневажливо-гордовите ставлення до решти світу, яке часто дозволяло не звертати увагу на численні проблеми всередині країни.
Кремлівські геополітики запевняють, що особливість і винятковість Росії стала її природною “захисною реакцією”, що надавала суспільству стійкість і рівновагу. Однак навіть у періоди свого найбільшого успіху Росія залишалася самотньою: її оточували лише союзники, підкорені військовою силою, або клієнтели, яких вона утримувала. Популярна нині фраза Олександра III про те, що “в усьому світі у нас тільки два вірних союзники – армія і флот”, є визначальною характеристикою унікальної “зайвості”.
Примножуючись територіально, захоплюючи “исконно русские территории”, Росія не розширювалась ментально й ідеологічно, вона не породжувала універсальних теорій і кодифікованих норм, не прагнула дати світові щось нове, – лише не допустити втрати того, що було нею раніше загарбано.
Російський філософ О. Дугін у своїй книзі “Геополітика постмодерна. Час нових імперій. Нариси геополітики XXI століття”, опублікованій в часи активної підготовки до “продуктових”, “енергетичних” та “ідеологічних” війн з Україною (2007 р.), говорить: “Сьогоднішня Росія – це держава перехідна. У нинішніх своїх кордонах і з існуючою політичною системою вона не має історичного майбутнього. Вона одночасно і занадто мала, і занадто велика для того, щоб по-справжньому відбутися”. На його думку, якщо Росія наполягатиме на своїй етнічній ідентичності та православній культурі, то вона приречена на розпад. Цьому сприятиме також внутрішній сепаратизм національних меншин, зокрема мусульманських народів Кавказу та Поволжя.
Як етнокультурна держава Російська Федерація занадто велика, але як самостійна геополітична євразійська сила, як імперія – занадто мала. Вона, на погляд О. Дугіна, є обрубком геополітичного тіла, позбавленим найважливіших точок контролю за простором – ресурсів, портів, принципових стратегічних висот.
Завдяки перманентній геополітичній агресії Росія намагається триматися “на плаву” поруч із США, Китаєм та ЄС. За задумом Кремля, це має компенсувати економічні та соціальні провали в розвитку держави. Щоб засвідчити, що економічної рецесії, як і деградації демократичних інститутів, в Росії нема, Москва розпочала різноманітні інвазії. У випадку з Україною кремлівська агресія є свідченням початку агонії Росії, “життєвий цикл” якої добігає кінця.
Екс-президент США Барак Обама у березні 2014 р. під час виступу на підсумковій прес-конференції Саміту з ядерної безпеки назвав Росію регіональною потугою, що загрожує частині своїх найближчих сусідів не через силу, а через слабкість[1].
Геополітик Збіґнєв Бжезінський після теракту 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку, оцінюючи можливості Росії як ймовірного партнера США, передбачив: “Те, що сьогоднішня Росія не може майже нічого запропонувати сусідам у плані суспільної моделі для наслідування, також звужує її роль у будь-якому партнерському об’єднанні під американським керівництвом, яке могло б бути організоване в інтересах стабілізації, розвитку і в подальшому – демократизації регіону”[2]. Ще одне пророцтво Зб. Бжезінського має здійснитися незабаром: “Росія – це взагалі зайва країна. Росія –переможена держава. Ми знищили Радянський Союз, знищимо й Росію”[3].
Святий Серафим Вирицький також передрікав трагічний фінал Російської імперії: “Настане час, коли Росію почнуть роздирати на шматки. Спочатку її поділять, а потім почнуть розподіляти багатства. Захід всіляко сприятиме руйнуванню Росії та віддасть її східну частину Китаю. Далекий Схід приберуть до рук японці, а Сибір – китайці, які почнуть переселятися в Росію, одружитися на росіянках і, врешті, хитрістю та підступністю захоплять територію від Сибіру до Уралу…”[4].
Росія – це “зайва хромосома”у світовій генеалогії, адже, за словами Збіґнєва Бжезинського, у неї “…нема вибору. Змагатися з Америкою було б марно, а укласти угоду з Китаєм означало б підпорядкуватися йому”.
[1]BBC: Обама назвав Росію регіональною потугою
[2]Тут і далі цитуємо за: Бжезинский Збигнев. Выбор. Глобальное господство или глобальное лидерство. – М.: Междунар. отношения, 2005. – 288с.
[3]Україна молода: Повість про справжнього кагебіста
[4]Ukrinform: “Прийде час, коли китайці на нас нападуть, і дуже важко буде всім…” 21 передбачення про те, що Китай в прах зруйнує Росію
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
