By 
Класична теорія безпеки стверджує, що сучасні війни відбуваються в трьох просторах: фізичному, інформаційному і когнітивному (віртуальному). В останньому знаходиться ідеологія, культура, релігія, тобто все те, що створює сенси буття людини.
Сучасність характеризується появою нового виду когнітивної зброї – смислової війни, яку можна вважати частиною сучасної гібридної війни, яку розв’язала проти України Російська Федерація. Смислова війна ведеться саме на віртуальному рівні, вона спрямована на зміну об’єктів цього рівня. Україна, яка протягом всіх років незалежності була об’єктом деструктивних інформаційно-психологічних впливів східного сусіду сьогодні вступила в нову еру когнітивного протистояння.
Смислова війна (semantic War) – новий вид когнітивної зброї , складова частина сучасної гібридної війни.
Смислові війни – це перш за все переоцінка фактів на користь інтерпретатора. Окрім цього, характерною рисою смислових воєн є, наприклад, рєінтерпретація подій, а не просте інформування. При цьому ставиться за мету охопити не окремий сегмент населення противника, а всі можливі соціальні групи. Ще одним завданням даного типу війн є спроба викликати інтерес не до самих фактів, а до їх переосмислення. Кінцева ж мета – добитися від кожної людини, щоб вона сама відторгала інші, «неправильні» інтерпретації. Коли населення отримує таке смислове «щеплення», то воно вже само може цензурувати смислові потоки, розглядаючи той або інший факт як правду або брехню.
Смислова війна спочатку перемагає розум і тільки потім території. Сенси – це основа світогляду, вони включають безліч цільових установок з виробленою системою розуміння світу і себе в ньому. Стійке нав’язування тій або іншій інформації носіям сенсів якраз і призводить до модифікації їх сенсів, деколи позбавляючи їх життя сенсу. Сенси також це закодовані ритуали, що задають поведінку. Наприклад, відома радянська максима «Піонер – всім хлопцям приклад». Це не опис індивідуальної ситуації, а безлічі ситуацій. Тобто інструкція, що задає варіанти поведінки. Гасла французької революції «Свобода, рівність, братерство» – це така ж інструкція до нової побудови світу.
Г.Почепцов стверджує, що смисли управляються оцінками і цінностями минулого часу, що вони не вигадані сьогодні, їх беруть готовими з арсеналів смислового зброї, все це розташовано навколо двох полюсів: Добра і Зла. «Наше» завжди буде наближене до Добра , а «чуже» – до Зла.
Порівняльна характеристика двох видів війн.
Порівняльна таблиця інформаційної та смислової війни
| Інформаційна війна | Смислова війна | Поведінкова
(біхевіористська) війна |
|
| Простір ведення | інформаційне | віртуальне (когнітивне) | |
| Об’єкт впливу | думки | світоглядні переконання, цінності | Алгоритм, стереотипи поведінки |
| Мета | зміна інформації | Зміна відношення, інтерпретація знань | Зміна поведінки |
| Тривалість ефекту | швидкий, моментальний | довгостроковий, | майбутній |
| Просування ідей | напряму | у фоновому режимі | |
| Методи ведення | Інформаційні операції | проекти впливу | |
| Масштабність впливу на аудиторію | Адресна група | громадськість | |
| Результат | Зберігає ментальні конструкти | створює нові смисли | корегує поведінку |
| Агенти | Журналісти, коментатори ЗМІ | письменники, режисери, діячі культури та мистецтва, лідери думок | |
| Канали впливу | ЗМІ | продукти масової культури, література, кінематограф |
Таким чином, смислова війна, на відміну від інших типів війн, спрямована на віртуальний простір та впливає на пізнавальну сферу людини.
У історії людства імперії минулого переважно робили ставку на захват фізичного простору, маючи на це досить часу і ресурсів. Сучасні держави в умовах збройного конфлікту більше приділяють уваги інформаційному та віртуальному просторам, які підвищують ефективність війни фізичної.
Смислова війна оперує більш глибинними структурами, які ховаються за структурами поверхневими. Є різні кандидати на роль структур цього рівня. Одними з них є фрейми, які досліджує, наприклад, Дж. Лакофф. Він розглядає їх як ментальні структури , за якими відбувається наше мислення.
Саме смисловими є в першу чергу релігійні і ідеологічні війни, які багато століть відбуваються в світі. Їх відносять саме до смислових, оскільки релігія або ідеологія лише тоді стають причиною війни, коли вони захоплюють людей на рівні сенсів, а не догм. Основним сьогоднішнім каналом сенсів, що має індустріальний характер, є серіали. Вони виявилися настільки привабливими для глядачів, що по всьому світу мільйони людей не відходять від телевізорів. Виходячи з цього інструментарію дії, смислові війни можна ще назвати віртуальними, оскільки вони входять в свідомість людини з опорою на віртуальний компонент.
Окрім сенсів треба пам’ятати і про роль тих механізмів, за допомогою яких ці сенси поширюються, головним з яких є телебачення. Так, кіноіндустрія пропонує глядачеві варіанти поведінка, яка він з готовністю сприймає. Кіноіндустрія серйозним чином також програмує минуле, що добре демонструють фільми на пострадянському просторі, коли вони утримують і підтримують ті версії минулого, які цікаві з точки зору сучасних політичних завдань. Наприклад, сучасне покоління, що не жило в СРСР, прекрасно «знає» той період по кінопродукції. Люди починають «пам’ятати» те, чого ніколи не бачили в реальності.
Таким чином, телебачення стало виконувати роль своєрідного цементу, який скріпляє різнорідні частини соціосистеми. Скріпляючи їх у віртуальному і інформаційному просторах, дивним чином, це скріплення має наслідок у фізичному просторі. Контроль телебачення над масами – це контроль сенсів. А контроль сенсів веде до контролю поведінки, оскільки тиражується правильна поведінка і блокується неправильна. Питання лише в тому, що і хто задає той або інший тип поведінки як правильний. Наприклад Майдан визначали як бунт мільярдерів проти мільйонерів. Щодо України були задіяні всі три рівні: віртуальний, інформаційний і фізичний. Спочатку це зробили на віртуальному рівні – наприклад, про Крим як про сакральне для росіян місце задовго до відомого виступу Президента Росії говорив навіть М. Ходорковський на своїй лекції в Київському політехнічному університеті. Потім на інформаційному рівні пішов потік повідомлень про трикратно великі російські пенсії тощо. І тільки тоді сталися дії у фізичному просторі.
В сучасній російській дійсності жорстко фільтруються сенси що можуть бути присутніми в культурі і робиться це за допомогою законів (Концепція «Основ державної культурної політики»). Якщо телевізійні новини відображають вимоги до тактичної комунікації, то культура відноситься до галузі стратегічної комунікації. Саме з цієї причини тексти цього типа носять довготривалий характер. І в цій царині Росія переходить від інтуїтивного розуміння, що таке добре і що таке погано, до законодавчого оформлення цих сенсів. Все це має за мету посилення боротьби саме з чужими сенсами. Так у новій Військовій доктрині Російської Федерації, що була прийнята в грудні 2014 року до основних внутрішніх військових небезпек відноситься наприклад: «діяльність щодо інформаційного впливу на населення, в першу чергу на молодих громадян країни, що має на меті підрив історичних, духовних і патріотичних традицій щодо захисту Вітчизни».
Російсько-українська смислова війна. Аналізуючи протистояння російсько-українських військ у Криму можна констатувати, що смислова війна в Криму мала такі характеристики:
– інформаційна і віртуальна складові мали первинне значення, військова складова виходить на перший план лише в кінці, до цього вона знаходиться в тіні,
– активуються старі (архаїчні) сенси, а не вносяться нові,
– журналісти та політтехнологі стають т.з. «солдатами» цієї війни, нагородження 300 журналістів керівництвом Росії тільки підтверджують їх особливу роль в цій війні.
Технології смислової війни що були використані під час кримських подій:
- генератор чуток чи страх першого пострілу. Українські політики і військові керівники повторювали мантру: «Якщо застосуєте зброю, буде як в Грузії». У підсумку результат все одне був аналогічний подіям в Грузії. Але цей страх паралізував політичне та військове керівництво держави, яке повинно було приймати ефективні державно-управлінські рішення, але зволікало часом, що грало на руку противнику. Породження подібного страху і є метою смислової війни. Так перед воїнами Чингісхана йшли чутки, що якщо місто не буде здано татаро-монголам добровільно, то після його захвату всіх жителі будуть поголовно знищенні.
- міф про те, що сучасна українська та російська армії це колишня єдина радянська армію, в якій служили братські народи, яких штучно роз’єднали двадцять три роки тому. Частини цих двох армій не могли стріляти один в одного навіть знаходячись під різними прапорами і різним воєнно-політичним управлінням (у своїх не стріляють).
- використання слів-ярликів, які чітко відповідали негативному спектру російської масової свідомості: фашисти, неонацисти, бандерівці, націоналісти, ультранаціоналісти.
Крим як конфлікт сенсів призвів до різноманітності позначень одних і тих же об’єктів в різних моделей світу. Можна згадати як наприклад називали людей із зброєю на вулицях Криму:
- невідомі люди з автоматами: найбільш нейтральний опис, але повністю не відповідне дійсності, оскільки люди із зброєю мають бути ідентифіковані,
- кримська самооборона: ідентифікація як місцевих, тобто підкреслює їх законний характер,
- російські солдати: ідентифікація на кінцевому етапі, коли маски були зняті,
- зелені чоловічки: іронічне позначення, що підкреслює абсурдність подачі ситуації російською стороною.
Крим був вбудований в смислову систему Росії як місце, де жили всі російські письменники: від Чехова і Волошина до Аксенова. Відповідно, «анексія» Криму з точки зору України стає «возз’єднанням» з точки зору Росії. На думку Г.Почепцова, в Криму Україна запізнилася не з організацією військової відсічі, а з протидією в області смислів: «Якби Україна свого часу зробила автономію кримськотатарською, посиливши саме цей тип смислоутворення, це стало б протидією в області зіткнення смислів».
Смислова війна в Криму повинна була зняти опір місцевого населення та влади, адже смислова зброя, як правило, направлена на дестабілізацію країни-об’єкту атаки. Саме тому «зелених» і «ввічливих» людей неможливо було адекватно ідентифікувати, оскільки тоді треба діяти проти них. До того ж, вони активно вирушали в зону «своїх», стаючи то «самообороною», то «мирними мешканцями», які мирно ходили чомусь з автоматами. «Свій/чужий» є найголовнішим зіставленням, оскільки на нім ґрунтувалося у всі століття виживання людства.
Для внутрішньої аудиторії Росія активно використовувала тезу про порятунок росіян та російськомовних від наступу бандерівців. Тобто це та ж експлуатація зіставлення «свій/чужий». «Рятівники» завжди виглядатимуть краще тих хто атакує. Він завжди захищає Жертву від Лиходія й тому на його стороні завжди будуть симпатії народу.
Сенси не є нейтральними один до одного, оскільки можуть бути пов’язані з різними картинами світу або з різними інтерпретаціями ситуації, які у свою чергу асоціюються з різними картинами світу. Виникає конфлікт сенсів, який не лише не може бути вирішений мирним шляхом, але і часто переходить з віртуального або інформаційного конфлікту в конфлікт фізичного порядку. Відповідно, виникає конкуренція між двома моделями світу. Якщо Україна по відношенню до Криму вживає слово «анексія» (розмовний варіант – «захоплення»), то Росія – «возз’єднання». Обидва позначення несуть в собі дуже чіткі емоційні відсилання на минулі ситуації. Більш нейтральний, але все одно негативний для України концепт «приєднання».
Смислова зброя здійснює вплив на різні типи аудиторії: аудиторія – об’єкт (Крим і Схід України), аудиторія – об’єкт 2 (остання Україна), аудиторія, що стоїть за атакуючою стороною (Росія), союзники (наприклад, Казахстан або Білорусь), нейтральна аудиторія (решта світу).
Для позначення властей України російська сторона активно використовувала цілий набір слів, які доводили їх незаконність: нелегітимна влада, самопризначена влада і навіть хунта, за якою в наших головах є лише відсилання на грецький і чилійський перевороти. Потім вже цим прийомом скористалася і Україна, коли стала називати керівників Криму «самопроголошеними».
Події на південному сході України призвели до появи нових слів, які, на відміну від гри в «нелегітимну владу» в Києві, навпаки, завищують статус реально нелегітимних людей, що самі проголосили себе владою в Донецьку. Це такі слова як «народний мер» і «народна рада», «справедлива війна». Вони якраз створюють відчуття легітимності.
Взагалі поняття «справедливої війни» є вельми важливим для військових дій, оскільки виграються ті війни, які в очах населення виглядають справедливими. Так, коли війна в Іраку/Афганістані стала затяжною, США стали шукати шляхи щоб зробити цю війну справедливою в очах громадськості, проводячи на цю тему відповідні наукові конференції, оскільки населення може підтримати лише справедливу війну. Референдум або квазі-референдум в Криму дав для масової свідомості Росії таке обґрунтування.
Отже, невдала оборона Криму відбулася не через зраду, а завдяки ігнорування українським політичним та військовим керівництвом загрози смислової війни.
Висновок
Сенси не лише з’являються, але й зникають. Сьогодні Україна почала процес позбавлення сенсів радянського періоду, оскільки вони втратили достовірність. Тому наявність національної моделі розвитку, власних сенсів, є найважливішою проблемою національної безпеки. Для того, щоб запобігати новим викликами та загрозам потрібно мати потужні інформаційні ресурси для тиражування національних моделей в різних типах носіїв (ЗМІ, література, мистецтво, освіта, наука). Необхідно розвивати власний конкурентний інформаційний продукт. Масова національна культура повинна продукувати власну модель світу.
