Розвалити до основ і не збудувати нічого

Доволі часто в соцмережах можна натрапити на відео з безпілотників, на яких видно знищені українські міста та села. Ці кадри – чітке свідчення того, що росія методично намагається буквально стерти Україну з лиця землі, приховати свої злочини від частини авдиторії й водночас гордо продемонструвати їх, аби залякати цим інших. Зараз росіяни зносять руїни драмтеатру в Маріуполі, який знищили разом із сотнями містян, що ховалися в сховищі, кількома авіаударами. Проте не можна дозволити їм стерти пам’ять про цих людей — потрібно примусити їх за все відповісти.

Після того, як розпочалася активна фаза боїв за Маріуполь і путін та компанія усвідомили, що “взять Киев за три дня”точно не вдасться, у кремлі перейшли до більш руйнівної тактики. І до ще мерзеннішої пропаганди, яка мала це все якось пояснити. Вона водночас заперечувала та виправдовувалаудари по цивільних об’єктах і вбивства звичайних мешканців. Одні звинувачували в руйнуваннях українських військових, хоча ті вже давно вели бої в районі “Азовсталі” й не мали у своєму розпорядженні авіації та артилерії, аби досягти середмістя та житлових кварталів. Інші говорили, що маріупольцям просто треба перетерпіти всі ті бомби та знищення їхніх будинків, бо потім усе начебто відбудують і стане “навіть краще, ніж було”. Ніби можна повернути тисячі (а то й десятки тисяч, адже кількість убитих мешканців міста досі невідома) життів, зруйнованих домівок, доль. 

Ця жорстока тактика ворога чітко демонструє, що росії немає діла (та й ніколи не було) ні до людей, ні до культури, ні до спадщини. Країні-агресорці важлива лише земля, територія. Бо головне для неї — витискати ресурси, експлуатувати, промивати мізки, але аж ніяк не розвивати, модернізувати чи тим паче створювати для людей якісь умови. Важливі лише “глобальні інтереси”та “стратегічні позиції”, з яких можна розвивати новий напад на цивілізований світ, щоб перетворити його на руїни, себто на чергове втілення духу “русского мира”. 

Нічого вони не планують відбудовувати й точно нічого гідногона цих землях не збудують, як не зробили цього на тих територіях, що їх відібрали 8 років тому в України чи 14 років тому в Грузії. Усе гнитиме й розвалюватиметься. Єдине, що можуть напродукувати, — це безликі бетонні коробки для військових, феесбешників, чиновників окупаційних адміністрацій і замполітів від освіти, перед якими стоятиме завдання освоювати нову територію, викачувати із неї ресурси, промивати мізки місцевим людям. Посилено муштрувати, схиляючи до покори, будуть передусім українських дітей, які ще знають, що таке дух свободи, і які не народилися бути кремлівськими рабами, як більшість московитів. 

Розвалити — ось це вони дійсно вміють і неодноразово підтверджували війнами в Афганістані, Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії, Сирії, Лівії, на Донеччині та Луганщині, а тепер і на ще більшійтериторії України. Чечню вони теж майже стерли із лиця землі, а потім не відбудували. Вони просто купили лояльність одного клану, який робить усе під себе і свої смаки. Прості чеченці з того нічого не мають, лиш терплять гніт зрадника кадирова та його посіпак. Як не мали мешканці українських територій, що окуповані ще з 2014-го, і не матимуть ті, хто опинився в окупації після повномасштабного вторгнення. Тому максимум, що можуть зробити в кремлі, — це купити лояльність місцевих князьків, як це відбулося в Криму. 

Затирання пам’яті — це теж давнє російське заняття, цілком у дусі совкових наставників. Майже в кожному місті, що пройшло через совкову окупацію, є точки, де комуністи намагалися знищити все до основ, зокрема пам’ять про попереднє, краще життя або про якусь групу чи спільноту, як це робили нацисти. Колишній комсомольський парк у Харкові створений на місці єврейського цвинтаря та місця, де були поховані жертви Голодомору й політичних репресій. Молодіжний парк і спорткомплекс місцевої політехніки зведені на місці іншого кладовища, Івано-Усікновенського, де, зокрема, були могили видатних міщан, українських більшовиків (наприклад, Василя Еллана-Блакитного). В основу колгоспної комори на Хортиці були покладені надгробки з менонітського кладовища. Цей перелік російської зневаги до всього людського можна продовжувати до нескінченності. 

Тому страшенно символічним є це знищення драматичного театру в Маріуполі. Перетворення мистецького простору, місця радости в центрі міста, поруч із яким відбувалися свята, на братську могилу. Ще символічнішим є зведення довкола зруйнованої будівлі загорожі, на якій зображені “класики російської культури”. Це саме те, що вони завше роблять: усі свої злочини, весь свій шовінізм у кремлі прикривають ширмою із російської культури. А ця культура насправді якраз полягає в отакому знищенні інших, стиранні пам’яті про них і виправдовуванні цього начебто якимись високими мотивами або власним безсиллям.

Тож українцям не залишається нічого іншого, як позбуватися всього російського, а натомість — берегти своє і спадок інших народів. Чужого научатися та свого не цуратись, щоб всупереч кремлівським задумам не лише вистояти, а й відбудувати те, що можна відновити, і створити нове на місці знищеного. Зробити це в співпраці із визнаними світовими талантами та умами, адже найкращі проєкти постають із поєднання ідей, зі співтворення. Тому росія, власне, приречена на поразку й неспроможність робити своє, бо нападає та ізолюється від інших, а не шукає шляхів для об’єднання. Бо єдині її союзники, як кажуть самі московити, — це флот і армія. Себто те, що налаштоване на руйнування, а не творення. А хто із мечем прийде…