By Саме така філософія закладена в основу фінансування низки бюджетних секторів в Україні. Медицина – не виняток. Фінансування процесу, а не результату є визначальним. У наш лексикон увійшло навіть слово «освоєння коштів», що завжди ріже мені вуха. Бо витрачання коштів не може бути метою. Метою має бути результат. І саме він має визначати філософію фінансування медицини, створивши тим самим стимули розвитку системи, змагальність за пацієнта, прив’язаність результату роботи з обсягами фінансування, а відповідно і з оплатою праці медичних працівників.
Складно уявити ситуацію, коли у крамниці при купівлі хліба нам би запропонували: дайте гроші на зерно для посіву, на догляд за полями, для збирання врожаю, на помел борошна, на випічку хліба і ще багато на що, а потім уже приходьте по хліб. Ми би профінансували процес, а результату (хліба) могло б і не бути, або він був неякісним. А гроші вже витрачено.
Саме про перехід на звичну нам систему оплати результату (хліба), а не процесу, йдеться в реформі медицини. Це наріжний камінь цієї реформи. Схваленням у першому читанні законопроекту № 6327 зроблено перший важливий крок. Але мене хвилює результат задуму.
Турбує те, що Уряд має наміри зберегти комбінацію фінансування процесу і результату. Я маю на увазі не те, що всі медичні сфери мають перейти на фінансування за новим принципом. Але у всіх інших випадках оплачуватися має винятково результат.
Другий тривожний момент. Медична реформа, що розглядається зараз, не передбачає припинення бюджетного фінансування. Змінюються принципи оплати, здійснюється перехід на оплату послуг. Та це не означає, що завтра на охорону здоров’я впаде манна небесна, поллються рікою бюджетні кошти. Невідомо звідки. Нагадаю, що ми живемо в борг, і він стрімко зростає. І я не сприймаю спроб реформування якоїсь частини суспільного організму, якщо при цьому руйнуються інші. Яка тоді різниця, чи нирки відмовлять, чи серце зупиниться?
А тоді в кінцевому рахунку отримаємо те, що вже не раз спостерігали: наші співвітчизники починають хреститися, ледь зачувши слово «реформа». А підстав для тривоги цього роду в мене додалося після обговорення проекту закону в парламенті.
Треба чесно сказати суспільству: держава не може фінансувати медицину в необхідних обсягах. Вона цього не робила і не робить зараз. Тому має бути визначено обсяг, який гарантовано оплачується державою за певну медичну послугу. І цей рівень має бути однаковим для всіх. Він не може залежати від «елітності» медичного закладу чи «категорії» пацієнта, коли для одного ліки – з власної кишені, а іншим знаходять бюджетні. Наголошу: йдеться не про припинення чи зменшення бюджетного фінансування медицини. Але спроби далі годувати наших громадян солодкими обіцянками можуть поховати медичну реформу.
Є чимало інших деталей, що потребують прискіпливого опрацювання. І я не поспішав би з кінцевим рішенням, не провівши ретельних обговорень, та всіх необхідних розрахунків. Бо диявол криється в деталях. І я б дуже не хотів, щоб при кінцевому схваленні мені довелося змінити колір кнопки голосування.
