Руйнуємо міфи: Ярослав Мудрий

Іван Розпутенко, доктор наук з державного управління, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

Мудрою людину могли наректи за виваженість як керівника, політика, державного діяча. Та як оцінювали Ярослава його брати та батько Володимир? Невже також вважали мудрим? Чи важливо було князеві, щоб у його діях бачили мудро прийняті управлінські рішення? І хто ж возвеличив його такою чеснотою? Спробуємо подивитись на цю історичну особистість з погляду сьогодення і минулого.

Наприкінці правління Володимира його молодший син Ярослав, князь новгородський, відмовився сплачувати щорічну данину Києву, і виступив проти батька походом. Коли незабаром Володимир помер, Ярослав, скориставшись нагодою, розпочав братовбивчу війну. В 1015 році він розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський престол, але 1018-го під натиском польських військ короля Болеслава І, союзників Святополка, покинув Київ і втік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві над річкою Альтою у 1019-му Ярослав Мудрий став Великим київським князем.

На шляху до трону Ярослав убив своїх братів – Бориса, Гліба та Святослава. У літописах ці смерті приписують Святополку, прозваному за те Окаянним. Однак з “Хроніки” сучасника тих подій саксонця Тітмара науковці дізналися, що Святополка в дні загибелі Бориса й Гліба взагалі не було на Русі. Ще у 1012 році Володимир кинув його до київської в’язниці за непокору. Дізнавшись про смерть батька, він вирвався з ув’язнення і помчав до тестя, польського князя Болеслава Хороброго. Отже, у ті часи “мудрість” великих людей полягала у винищенні своїх близьких родичів.

Ярослава нині вважають мудрим також через його зодчу політику, завдяки якій було збудовано безцінні споруди, як-от Софія Київська. Та чи міг Ярослав на початку свого правління, вівши постійні міжусобиці, ще й будувати Софійський собор, церкву Благовіщення Богородиці на Золотих воротах, монастирі св.Георгія та св. Орини? Зрозуміло, що лише за 1037 рік усього цього неможливо було побудувати. Тоді чому Нестор літописець, автор “Повісті минулих літ”, приписав зведення цих храмів князеві?

Імовірно тому, що літопис було складено в часи правління Володимира Мономаха, який контролював його написання. Ярослав усвідомлював, що Софійський собор – це шедевр, тому й забажав стати його одноосібним творцем, гідним спадкоємцем свого батька. Сьогодні у вчених є докази того, що насправді будівництво Софії розпочав Володимир, а Ярослав тільки завершував розпис та освятив храм. А науковці Н. Нікітенко та В. Корнієнко доводять, що літописи описують спотворений образ людського життя, возвеличують одних правителів, применшуючи досягнення інших. Існує навіть думка про те, що “Повість минулих літ” могла бути замовною хронікою.

У літописах також вказано, що під час боротьби з печенізькими ханами Ярослав зміцнював південні кордони Русі. Він продовжив справу свого батька Володимира, збудувавши на рубежах із степом величезні й довгі Змієві вали з укріпленими фортецями. Спорудження такого захисту вимагало величезної робочої сили та централізованого управління, тобто було можливим лише за умови існування держави на цих територіях, тому науковці вважали, що ці укріплення були побудовані за правління Ярослава. Однак за княжих часів історія виникнення Змієвих валів була радше легендою, тому їх могли спорудити й значно раніше.

Побутує думка, що за Ярослава Київська Русь була великою і могутньою державою, що досягла найвищого розвитку. Щоб зберегти цілість країни та забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування: Ізяслав мав отримати престол у Києві, Святослав – Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод – Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор – Володимир Волинський, а В’ячеслав – Смоленщину.

Однак план Ярослава не спрацював. Після смерті князя його сини розпочали боротьбу за Київ, Русь охопила феодальна роздробленість, а через півтора століття держава припинила своє існування.

Сьогодні Ярослав “живіший за усіх живих”: українці бачать його щодня на двогривневій банкноті, його іменем названі вулиці, бібліотеки, школи, кораблі та університети, орденом Ярослава Мудрого нагороджують за видатні досягнення. У 2008 році його навіть канонізували та внесли до православного церковного календаря. Якщо не згадувати історичних фактів, окреслюється майже ідеальний образ, приклад для сучасних можновладців. Багато українців і досі пишаються тим, що три дочки Ярослава стали європейськими королевами: Анна – французькою, Єлизавета – норвезькою, Анастасія – угорською. Натомість російські історики натхненно підтримують думку про київське походження їхньої держави, мовляв вони – спадкоємці Русі, а державність насправді виникла у Новгороді, і лише згодом прийшла у Київ. Однак уточнення дати заснування Софійського собору – 1011 рік – спростовує цю думку, адже храм уже тоді став державним, політичним, церковним і культурним центром Русі.

У 1993 році на відкритті пам’ятника Ярославу Мудрому в Ярославлі президент Росії Борис Єльцин назвав київського князя “російським реформатором”, а росіян – “народом, що дав світові Ярослава Мудрого”, а також підкреслив, що “Ярослав Мудрий ввійшов в історію як об’єднувач російських земель”.

Усе це є свідченням того, що боротьба за Ярослава Мудрого та історичний київський престол триває й досі. Показовим явищем у цьому змаганні є конкурси та опитування щодо визначення найпопулярніших діячів за всі роки існування держави. Ярослав Мудрий виборов перше місце як в Україні, так і в Росії. Ідеологема засновників конкурсу проста – якщо і там, і там Ярослав Мудрий має такий авторитет, то очевидно, що всі, хто віддав за нього свій голос, стоять на спільних історико-гуманітарних принципах. Та основне, чого прагнуть московські історики, – довести, що Київська Русь – спільна колиска для трьох братніх народів.

І чи ж не повторюється тут історія з древніми хроніками: “неправильні” літописи або знищуються, або переписуються, а “правильними” формуються “правильні” міфи і стереотипи?

За офіційними даними, Ярослав Мудрий переміг у проекті “Великі українці”, однак цей результат був сфальшований. Його “виведення” на перше місце розкрило один із справжніх замислів організаторів проекту – створити враження, що українці, які пишаються князем давньоруської держави начебто добровільно, усвідомлено підтверджують створену Москвою концепцію про те, що білоруси, росіяни й українці – єдиний загальноросійський народ, а Ярослав Мудрий – його правитель.

Постать князя є по-своєму повчальною для українців, однак у його політиці, що спричинила цілковиту роздробленість країни та майже 250-літнє татаро-монгольське ярмо, немає мудрості.